Дипломна робота “Громадсько-політична діяльність Євгена Сверстюка”

ЗМІСТ

 

Вступ 

Розділ 1. Формування світогляду та становлення особистості 

Розділ 2. Дисидентський період громадсько-політичної діяльності 

2.1. Участь в українському національному русі в 1960-х – на початку 1970-х рр 

2.2. Боротьба проти режиму в умовах ув’язнення й заслання (1972–1983 рр.) 

Розділ 3. Громадська активність в незалежній Україні 

3.1. Участь у процесах відновлення української самостійності (друга половина 1980-х – початок 1990-х рр.) 

3.2. Відстоювання національних інтересів в умовах незалежності 

Розділ 4. Виховання національної свідомості учнів на прикладі громадської активності та творчої спадщини Євгена Сверстюка 

Висновки 

Список використаних джерел 

Додатки 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження визначається низкою чинників суспільно-політичного та наукового характеру. На фоні сучасних подій, які відбуваються в Україні, коли наша держава перебуває у стані війни з Росією, сьогодні як ніколи є актуальним питання вивчення історії минулого, виховання патріотизму та національної свідомості серед суспільства. Постать Є. Сверстюка це наглядний приклад борця за свободу слова, честі  та вибору.

З грудня 2018 р. в Україні на державному рівні відзначають пам’ятну дату – 90 років від дня народження відомого українського дисидента, філософа, критика, літературознавця, громадського і релігійного діяча Євгена Сверстюка, який  був яскравою постаттю серед представників руху шістдесятників. Про Є. Сверстюка сміло можна сказати, що він людина епохи, завжди відкрито критикував владу, не боявся висловлювати свої невдоволення уряду, вимагав широких національних, духовних і релігійних прав, не боявся репресій. Його зброєю завжди було слово. Яким він часто протистояв тоталітарному режиму і після повалення якого активно продовжив свою громадську роботу, писав книги, виступав перед багатотисячною аудиторією. Він все своє життя боровся за правду. Тому тема громадсько-політичної діяльності Є. Сверстюка на сьогодні є актуальною і потребує більше досліджень та систематизації знань з даної проблеми.

Мета дослідження. На основі аналізу опублікованих джерел, ураховуючи результати вивчення проблеми у вітчизняній історіографії, дослідити громадсько-політичну діяльність Є. Сверстюка, з’ясувати його роль та участь у  державотворенні України, вплив на національну свідомість суспільства.

Заявлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1. Проаналізувати період становлення та формування світогляду Є. Сверстюка;
2. З’ясувати його дисидентську активність, участь у шістдесятницьких осередках, політичне ув’язнення Сверстюка;
3. Охарактеризувати публіцистичні твори митця («Собор у риштуванні», «Іван Котляревський сміється», «На свято жінки» та ін);
4. Вивчити громадську діяльність в часи незалежності України;
5. На основі вивченого матеріалу описати методику викладання історії в школі за участі Є. Сверстюка.

Об’єктом дослідження є громадсько-політична діяльність Є. Сверстюка.

Предметом дослідження виступають  становлення та формування світогляду критика; дисидентська активність та громадська діяльність у часи незалежності України; публіцистичні твори Є. Сверстюка.

Хронологічні рамки дослідження. Охоплюють період життя і творчості Євгена Сверстюка. Нижньою межею є 1928 р., час народження Є. Сверстюка. Верхньою буде слугувати 1 грудня 2014 р. період смерті громадського діяча.

Стан наукової розробки. На сьогодні постать Є. Сверстюка широко вивчається як українським так і зарубіжними істориками, філософами та літературознавцями. При написанні даної роботи ми використовували праці вітчизняних науковців, які вивчали дану тему, журнальні та газетні видання, листування та спогади сучасників та збірники публіцистичних статей таких авторів як В. Овсієнка, Л. Танюка, Ольшевського,  І. В. Яремчука та інших. Варто зазначити, що на сьогодні громадсько-політична діяльність Є. Сверстюка є вивченою ще не достатньо. Грунтовно – наукових статей з цієї теми мало. Монографічних досліджень про Сверстюка  і його діяльність ще не має. Найбільша кількість джерел від яких можна посягнути інформацію це його інтерв’ю, виступи на телебаченню та по радіо.

Про діяльність Сверстюка в період 60-80-х рр. ХХ ст. можна дізнатися із загальних праць про дисидентів чи шістдесятників.  Дану тему вивчали Л. Лисенко, Ю. Ковалів, Л. Тарнашевська та ін. Цікавою є книга Г. Касьянова «Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років ХХ ст.», в якій автор описує протистояння української інтелігенції тоталітарній системі, охарактеризовує рухи опору визначних українських митців В. Стуса, І. Дзюбу, І. Світличного, А .Горську, Є. Сверстюка, Л. Костенко та багато інших. Окремі аспекти громадської діяльності Є. Сверстюка висвітлені у статтях І. Ольшевського, Р. Мокрика, Я. Музиченка, Б. Мельничука,  Л. Лисенко, Н. Колощука, В. Калити та ін..

При написанні роботи посилалися на інтерв’ю Є. Сверстюка Овсієнкові за 2000 рік, де Є. Сверстюк   детально розповідав про своє життя, хоча інформації для узагальнення  теми там немає в достатній кількості, так як митець часто не називав точні дати відбування тої чи іншої події. Великим джерелом інформаціє становлять книги написані самим громадським діячем: «На святі надій», «Собор у риштуванні»; «На полі чести» видана у двох книгах; «Не мир, а меч» та ін. де автор у ліричній формі описував історію свого буття. Окремі фрагменти його громадської діяльності висвітлені у статтях українських вчених. Так, наприклад Кушнір Г. у статті «Газета Є. Сверстюка «Наша віра» як феномен української релігійної журналістики» описував історію створення газети та роль Є. Сверстюка у її існуванні. Ігор Ольшевський у статті «Постать і творчість Євгена Сверстюка на сторінках газети «Луцьк молодий» зробив спробу відтворити хроніку публікацій Сверстюка в журналі та проаналізувати зміст його текстів.

Цікавою та дуже корисною для педагогів буде стаття І. Коцана «Ідеї Є. Сверстюка в контексті гуманізації освіти», в якій простежено концепції філософа в контексті гуманізації сучасної освіти, а також з’ясовано, що основною цінністю в житті Сверстюк вважав незалежність у національних інтересах. Отже, на сьогодні життєвий шлях та громадська активність відомого українського діяча у повній мірі не вивчена, не має жодної монографії присвяченої Є. Сверстюку. Про його діяльність можна дізнатися найбільше із статей та інтернет-ресурсів, на таренах яких представлено численні виступи та інтерв’ю Є. Сверстюка по радіо  та телебаченню.

Методологія дослідження: при написанні роботи використовували наукові принципи: об’єктивності, історизму, науковості. При написанні даної роботи ми використали такі конкретні методи дослідження: проблемно-аналітичний, комплексно-хронологічний, описовий, історико-порівняльний.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні її положення, фактичний матеріал і висновки можуть бути використані для подальшого дослідження громадсько-політичної діяльності Є. Сверстюка. Результати можуть бути використані у сфері навчально-методичної роботи, викладачами під час підготовки  вузьких курсів та спецкурсів з новітньої історії України.

Структура роботи. Основна частина дипломної роботи зумовлена сутністю проблеми, метою та завданнями дослідження. Дипломна складається зі вступу, чотирьох основних розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи _______ сторінок.

 

Розділ 1. Формування світогляду та становлення особистості

 

Сверстюк Євген Олександрович – видатний  український дисидент, мислитель, філософ, літературний критик, есеїст, поет, активний учасник національно-демократичного відродження, громадський та релігійний діяч. Яскрава постать в історії  незалежної України (Див. дод. А) . Євген Сверстюк  виходець із звичайної багатодітної селянської родини. Народився у селі Сельце Горохівського повіту Волинського воєводства. Волинське маленьке село перебувало під владою Польщі, яка не мала влади над людино. Так починався історичний шлях Є. Сверстюка. Насильство над особистістю,  з яким зіштовхнувся ще у дитинстві Євген Олександрович, під час приходу «других совєтів» було явищем не мисленим.

Україна і до приходу радянської влади не була незалежною, а постійно перебувала в окупації, але такого утиску село зазнало лише після великої колективізації радянської влади. До  того селяни жили за споконвічними своїми законами, з вірою в серці та трудящими буднями.  Як зазначав сам Є. Сверстюк життя людини ділилось на три періоди: хрестини, весілля, похорон. Час – на пори року і свята [24]. Згідно офіційних документів та метрики народився 8 грудня 1928 року. Хоча як пізніше з’ясував сам Євген, народився він на рік швидше, тобто у 1927 році, і не 8 грудня, а 13 на саме свято Андрея.  Про це він дізнався із розповіді своїх батьків. Батько записав його на рік пізніше, в той час всі так робили.

Пізніше, це вберегло Євгена в 1944 р. від мобілізації у «ястребки». Так, з початку другої світової війни була загальна мобілізація всіх чоловіків на війну, до Західної України радянська влада прийшла у 1944 р., саме тоді і почалась тотальна мобілізація хлопців. Двох братів Євгена, Якова та Дмитра забрали в армію бо вони були 1921 та 1925 року народження, а тих хто був із 1927 року забирали у «ястребки». То була дуже погана служба, і як згадував сам Є. Сверстюк: «Я був би першим хто втік з тих яструбків у ліс, перейшов би  у підпілля і загинув би у перших сутичках», та продовжував: «У батька було якесь провидіння – він казав: ти, дурню, мовчи» [5]. Що ж до братів Євгена, то Дмитро загинув  на війні у одному із боїв. А Яків після фронту був заарештований, засланий на «довічне перебування у Красноярськ» там одружився, а переїхавши в Україну у Харків, в нього народився син. У 1953 р. Яків загинув у автокатастрофі. Продовження боротьби з окупантами було одним із перших цеглинок закладеного фундаменту боротьби ще тоді зовсім юного Євгена.

З самого дитинства Євген був відповідальним, роботящим сином. Ще з малих років, як він  згадував у своїх розповідях його вибирали на роль «мирового посередника», він умів зберігати таємниці, завжди виконував всі доручення старших. І саме головне, що збереглося до самої старості у Євгена Сверстюка, так це прозахідна орієнтація, він з малку був противником радянської влади і боровся проти неї до останніх днів свого життя. За що був засуджений  та відбував радянські табори. Із інтерв’ю Є. Сверстюка В. Овсієнкові дізнаємося, що в ранньому дитинстві хлопець був дуже хворий. Лікарі поставили йому діагноз «шкрофули», це захворювання давало ускладнення на очі. Він майже осліп. Так, влітку 1932 року батько відвіз хворого сина до лікаря у село Сокаля, це 30 км від їх рідного села. Лікар наголосив на тому, що потрібна операція і направив їх до Львова. Але по дорозі вертаючись, вони повернули до маминої сестри  Степанівни. До речі, Євген Олександрович завжди про неї дуже позитивно відгукувався, казав, що це була феноменальна жінка козацького духу [50].

Там хлопця залишили на два тижні та відвели до місцевої знахарки, баби Химки, яка над дитиною щось молилась, проводила лезом ножа. І завжди казала: «Як Бог дасть так і буде». Та сталось майже диво, хлопець вилікувався, без жодної операції. Євген Олександрович у своїх інтерв’ю розповідаючи про цей випадок, завжди говорив, що тоді він ви здоровів завдяки волі Всевишнього. Про свою родину митець завжди одзивався позитивно. Він багато згадував про своїх батьків, братів, сестру. Так, про тата казав, що той був одважним чоловіком. Це виявлялось скрізь і всі про це знали. Батьки посватались на передодні першої світової війни. Батько був із сім’ї Заблоцьких Олександр Тихонович, був найстаршим у родині, а мати із сім’ї Присяжного  Якова Євдокія Яківна, теж була найстаршою дочкою. Є. Сверстюк про одруження своїх батьків все згадував: «мама прийняла сватання без ентузіазу, батьки матері, теж бо казали про нього, що він якийсь «надірваний», репутацію таку батько заробив через те, що всюди в парубоцькі часи його було повно. Як то кажуть і в вогонь і в воду.

В той час прийнято було видавати заміж чи женити з приданим. Батькові як найстаршому припало 6 гектарів, а матері як дівчині 1 гектар землі. Але мамі попалась дуже погана земля, при чому десь далеко за селом одна глина та пісок». Згадує поет цю ситуацію, бо каже що там йому теж не раз доводилось працювати. Але взагалі батьки митця були трудящими людьми, маму взагалі Євген називав двожильною. Бо вставала вдосвіта, аби нагодувати худобу та родину, а потім бралась до роботи [41]. Народився Євген як вже згадувалось у багатодітній селянській родині. Євген серед своїх  братів і сестер був наймолодшим. В цілому у хаті «під чорною бляхою» з сіньми, однією кімнатою та ванькирем (так називалася кухня) проживало дев’ять осіб, баба з дідом, мама з татом, брати і сестра. У Євгена було три брати та дві сестри, але найстарші Леонтій та Надя повмирали, ще до двох років. Залишились Дмитро, Яків та сестра Люба. Євген був наймолодшою дитиною [50].

Ще будучи зовсім малим, років п’яти малому  Євгенові вже тоді задавали «філософські питання», бо казали, що він розумна дитина. Так, наприклад його запитували чи переходити у католицьку віру? Бо за це роздають землі. Ні звичайно радив він. Або ж «ким ти хочеш бути?» то Євген Олександрович твердо відповідав: «Хочу сидіти в тюрмі за Україну» [27].  Вже з самого дитинства у хлопця сформувався світогляд на своє майбутнє існування. Роздуми ще зовсім малого хлопця  вже в той час свідчили про настрої які він реалізовував будучи дорослим. Характер людини проявляється із самого дитинства і Є. Сверстюк є наглядний цьому приклад.

Віра в Бога були основою його життя. Варто додати про релігійність та віру в Бога як самого Євгена так і його родини.  Так як сім’я Євгена була побожною та у всьому покладалась на Бога. Велике набожество передалось і синові.  Від своєї матері він навчився молитися. Знав молитви «Отче наш…», «Вірую», «Десять Заповідей».  Був прихильником православної церкви. Батько теж був віруючим, він відвідував Святу літургію що тижня, а також часто читав Біблію та просив сина Євгена почитати йому. Тому присутність Бога відкрилася хлопцеві ще в дитинстві. “Церкву треба будувати щоденно, передусім в собі, і то тільки на ґрунті християнському, пам’ятаючи, що не можна одночасно служити і Богові, і Мамоні” [56, с. 234].

Малий Євген змалку звик до праці, послуху старшим, єдності. Він зазначав, що такі чесноти як послух і свобода, завжди мають бути поряд та доповнювати одна одну, а не навпаки. З вище сказаного вже стає зрозумілим, що середовище в якому виховувався хлопець, найбільше цінувалася віра, працьовитість, добропорядність, мораль. «Я б згорів від сорому, якби моя мама почула від мене матюк»,  – згадував у одному із інтерв’ю О. Климончукові Є. Свирстюк. «Матюкатися – звичай рабів» [27].

У 1935 році Євген пішов до школи. Був дуже розумним хлопцем, вчився добре і дуже багато читав. Після закінчення сільської школи вступив на навчання до Львівського університету. Коли молодий Євген їхав до Львова він думав, що його там чекають, та для нього відкриті усі двері. А виявилось, що це далеко не так. Мріяв поступити юнак на англійську філологію, бо дуже любив читати Байрона. Але не пройшов за конкурсом. Вступив на відділ «логіки і психології» і був радий цьому .

З перших днів свого перебування у стінах Львівського університету Євген Олександрович був активним учасником всіх протестів, рухів, був дуже товаристським, заводив багато друзів, ну і не дивно що саме його обрали старостою групи, де він запровадив режим вільного відвідування. Після чого його було звільнено від такої посади. Бо Євген пропонував своїм одногрупникам ходити лише на ті пари які їм до вподоби, а в журналі все мало бути добре [50]. Євген Сверстюк у своїх розповідях пригадував, як він мітингував – «діти різних народів». Характерною рисою Євгена була прямота у своїх висловлюваннях. В Університеті він брав участь у всіх заходах яких можна було. А вже на другому курсі  у 1949 році його ледь не розрахували з університету за таку активність.  В той час був погром на «космополітів», а Є. Сверстюк десь висловився, що Сталін і Гітлер це одне і теж саме, два чобота пара. За такий вислів студента викликали на курсові збори, де збиралась еліта університету, в студент мав відповідати за заподіяні вчинки.

Євген Олександрович з цього приводу казав: «як я ішов до комісії на розмову, по дорозі мене зустрів знайомий і сказав: «Женька молчи», бо знав мою прямоту. Я став іронізувати. Наскільки я зрозумів мені приписують практичну і теоретичну діяльність. Практична полягала в тому, що на розкладі на військовій кафедрі було написано слово із трьох букв. Там таке слово дійсно було, і мене запитали як старосту, що потрібно зробити, я відповів – що це ганьба для студентів університету, то не громадська вбиральна, давайте витремо це слово, тому перше звинувачення було відкинене за абсурдність, а друге про Сталіна навіть і не питали, це був мій великий виграш» [57, c. 168].

До комсомолу у студентські роки Є. Сверстюк так і не вступив, хоча туди його наполегливо прагнули залучити. Лише після закінчення у 1952 році університету, він  став комсомольцем, так як без такого квитка в той час на роботу не брали.  І можна сказати формально. Бо тоді щоб стати до лав комсомольців потрібно було піти на співбесіду у райком, а маючи знайомих дівчат там, вони дістали йому комсомольський квиток без так званих бесід. Євген був розумним чоловіком і прекрасно розумів, що без такого квитка на роботу його не візьмуть. Хотів працювати вчителем на Волині, бо в ті часи направляли на роботу. Але не пішов, тому що не було місць.

А направили Євгена працювати у Почаїв. 1952 р. працював учителем української мови у Почаєві. Працював там не довго, бо відзначився своєю завзятістю. Протестував проти директора, відстоював власні права, і як завжди «бунтував» проти совєтскої влади. В той момент боровся проти тоталітарної системи в Почаївській школі, за що і був звільнений [50]. Після чого був направлений у 1953 у с. Богданівка Підволочинського району Тернопільської області. Саме тоді помер Й. Сталін. Це була мрія Євгена Олександровича. Він згадує, що почув про смерть Сталіна по радіо в учительській і на вимогу одного зі вчителів встати в знак суму за Сталіним Сверстюк не встав, тим самим показав всім свою зневагу до «товариша» Сталіна. Він казав, що найкращим спектаклем епохи Сталіна була траурна  музика присвячена його смерті [57, c. 198].

Почалася відлига, розмороження, почалося потепління. Того року засудили Берію, встановили амністію для злочинців. Тоді Євген порадившись із батьками вирішив відвідати свого брата Якова, який відбував заслання. Дорога була далекою і важко. У 1953-1956 роках був аспірантом Науково-дослідного інститут Міносвіти України.   Після того, як помер Сталін і почалась певна відлига у суспільстві, Євген, маючи вже 25 років, вирішив поїхати побачити брата засланого до Сибіру. А повернувшись з відти, прочитав листа, написаного знайомою з університету, про те що дівчина вступила до аспірантури. Ну і так виріши Євген теж вступити, всі екзамени здав на п’ять, тому його без проблем було зараховано. Проте після закінчення аспірантури працювати університеті не залишили.

1956-1959 працював викладачем української літератури у Полтавському педагогічному університеті (Див. дод. Б). Там теж він не затримався довго, до трьох років і був звільнений. І як писав сам Сверстюк, що звільнений був бо не вкладався у «формат», бо насміхався із космічного ректора, який ніколи не читав лекцій, але у розкладі був завжди, давав студентам читати «Історію українського письменства» Єфремова, а це в умовах заляканості та лояльності, було неможливим, читав лекції без конспектів та говорив те що думав. Після того як був звільнений з Полтавського університету, добре знайомий Євгена Олесандровича Іван Бровко запросив його до себе у Київ, де і був влаштований  на роботу у 1959-1960 р старшим науковим працівником НДІ психології. Ну звичайно, що і там довго не затримався [50].

У 1959 р. було вбито С. Бандеру, коли це повідомили по радіо Сверстюк разом із Бровко, якраз були на квартирі, яку вже тоді прослуховували співробітники КГБ. Звичайно, в той час поліція збирала відомості не на нього, а на Івана Бровка, бо той був майор генерального штабу, комуніст, співробітник  на кафедрі. Почути від такої людини: «От, і туди вони добралися !», це для них була сенсація. А звільнений Сверстюк з інституту був через те, що на допиті проти Івана Бровка, нічого їм не розповів, а лише сказав, що Іван великий жартівник, любить насміхатися та іронізувати. Все те, що він говорить – глузує. Така зухвала відповідь розізлила кагебістів і вони подзвонили, щоб митця звільнили з Інституту психології. Більше на допити його  не викликали. Таким чином Є. Сверстюка звільнили з роботи, на яку він влаштувався із не аби яким трудом [54, c. 134]. І  саме після цього випадку почалося так зване полювання на Євгена Сверстюка, за його політичне спрямування та відвертість до тодішньої влади.

Що стосується формування особистості Євгена Сверстюка, то варто зазначити, що значного впливу на його світогляд відіграла так звана атмосфера доби в якій проходило дитинство та молодість громадського діяча. Народився Євген коли в селі панувала польська влада, на зміну їй прийшла радянська, а роком пізніше приходить німецька влада, а після німецької влади приходять «другі совєти», то вже були найгірші окупанти. Проте все має свої нюанси і все дуже відносне. Кожна окупація мала свої переваги, давала якусь нову інформацію для порівняння, а найголовніше давала рух опору. Євген Олександрович був противником будь якої окупаційної влади, ну може за винятком польської, бо в той час був ще зовсім малим і якоїсь конкретної політично позиції ще не мав. Хоча вже тоді, коли польська поліція різала на хлопцях та дівчатах вишиті сорочки, коли хлопців садили до тюрем, це враження залишилось із дитинства, і мода «страждати за Україну» була прищеплена вже тоді, в дитинстві [1, c. 469].

Обираючи свою проукраїнську позицію Євген Олександрович також орієнтувався і на людей, він завжди хотів мати справу лише з відважними людьми, порядними, які б не доносили та не здавали, навіть якщо вони і будуть розмовляти іншою мовою, або не будуть однодумцями. Дружив чоловік теж із хоробрими, відважними людьми які переважно виступали проти радянської влади. Тому, питання про вибір шляху стояло у Сверстюка рано. Становлення особистості Євгена Сверстюка відбувалося на тривкій основі, що починалася на древній Волинській землі: яка дала нам два Євангелія – Пересопницьке і Острозьке. Народжений у селянській багатодітній родині, яка в юну душу майбутнього письменника заклала зерна віри і християнських чеснот [64, c. 1].

Його формували і визвольний чин і стихійний спротив всім окупаційним силам, які тоді окуповували волинську землю. У сім’ї, де брат Дмитро загинув в УПА, а брат Яків був засуджений за діяльність в ОУН, Євген дитиною не бачив іншої стежки як продовження їхньої боротьби. Його зброєю було  – Слово. І за нього таки відсидів 12 років концтаборів. У своїх автобіографічних нотатках Є. Сверстюк пише, що у студентські роки він проходив період так званого філософського нігілізму. Але згодом він повернувся до «джерел духу», бо відчув загрози і небезпеки, які таїла в собі державна політика «відчуження», яку радянська влада проводила найбільше у духовній сфері [5].

Є. Сверстюк все життя внутрішньо боровся проти «відчуження» людини, яке запровадив був Маркс і проповідувала комуністична школа. Система вела до зречення святинь, а це привело людину «до примирення з легалізованим ґвалтом і неправдою» – зазначає він у книзі «Правда полонива». Цілі покоління людей пройшли відчуження від віри своїх батьків, від загальноприйнятих моральних принципів. Це був моральний терор, а він є набагато важчим від кривавого, червоного терору. На рівні підсвідомості цей терор триває до сьогодні і викорінити його можна лише новим моральним законом [24].

«Лицарський роман» історії життєдіяльності Євгена Сверстюка, що з часом здавався звичайною пародією, починався як і кожен роман із зав’язки. Зав’язкою або початком світоглядних поглядів Євгена Олександровича можна сміло назвати і те материнське навернення до християнських традицій, які освітлювали весь життєвий шлях митця. І той день коли писав на стінах власної хати «смерть Гітлеру і Сталіну» (і до речі у своїх спогадах Сверстюк розповідав, коли він таке вимальовував на стінах хати всі перехожі селяни читали і ніхто нічого не казав, тобто вже в той час населення було проти тоталітарної влади, та всі боялися і мовчали, але не малий Євген),  і те коли читав  ще будучи зовсім малим хлоп’ям 44 правила життя українського націоналіста, бо читати Біблію він  не любов бо не розумів змісту, а захоплювався філософською та націоналістичною літературою [25, c. 142].

Отже, формування світоглядних поглядів та становлення особистості формується у людині з дитинства. Націоналістичні ідеї незалежної України, спротив всім окупаційним владам формувався у Є. Сверстюка ще з самого дитинства, з материнських та батьківських настанов. Народжений у звичайній християнській роботящій сім’ї наймолодшою дитиною, Є. Сверстюку була прищеплена віра у всьому покладатися на волю Всевишнього, саме з такими переконаннями чоловік і пройшов усе своє життя. Вибір шляху був очевидним ще з раннього дитинства,  а в студентські роки та роки роботи вчителем у сільських школах, затвердився остаточно. Є. Сверстюк був розумною, вольовою та емоційною людиною, завжди говорив що думав, дружив лише із відважними хлопцями, які як і він виступали проти радянської влади та голосно про це заявляли.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!