Есе “Естетика влади в сучасному еротичному мистецтві”

Читаючи есе «Естетика влади в сучасному еротичному мистецтві», розумієш, що автор роботи цілком серйозно підходить до висвітлення тематики зображення жінок, зокрема у XIX-му столітті, у мистецтві. Перш за все, варто сказати, що проявляється характер автора та її бажання захистити усе жіноче начало, яке є завуальованим під ґрунтовний аналіз робіт, зокрема, картин та скульптур описуваного періоду. З цього випливає, що автор провела ретельне дослідження мистецтвознавства з метою представлення повноти проблематики, яка її болить.

Для того, аби правильно розставити акценти для читача, автор з початку роботи намагається навести реальні приклади та наголосити на тому, що мистецтво є несправедливим до жіночої природи, як в плані змалювання, так і плані творіння. З метою всебічного відображення проблем сучасного мистецтва, його багатовекторного розвитку, автор наголошує на тому, що мистецтво перетворилося на спосіб демонстрації чоловічої влади. Безпрецедентним доказом цього є картини відомих художників, таких як Пікассо, Делакруа, Енгр та інші, де жінка постає як жертва, де жінка є лише тілом, яке пропонується чоловікові для задоволення його потреб. Іншими словами, можна констатувати той факт, що автор подає свій матеріал під соусом розуміння та сприйняття мистецтва зображення жінки, яка існує не для себе, а для чоловіка.

Важливо тут підкреслити, що історики в минулому, включно з марксистами, переважно оминали жіночу половину людства. Говорити про жінку не було чимось важливим, жінка не мала прав та влади, як це мали чоловіки. Саме в такому контексті, – в контексті тотального знецінення жінки у мистецтві, подано опрацьовану роботу.

Автор при написанні даної праці проявляє феміністські настрої. Описуючи, владу чоловіків та їх образливе та ганебне ставлення до жіночої статі, автор демонструє свою точку зору, яка є повноцінно феміністською. До слова, фемінізм як громадсько-політичний напрямок і інтелектуальна традиція зародився саме у середині ХІХ ст., активно розвивався упродовж усього ХХ ст. та лишається актуальним і дотепер. Якщо перша хвиля фемінізму (середина ХІХ ст. – перші десятиліття ХХ ст.) стосувалася боротьби жінок за базові політичні права, то феміністки другої хвилі боролися за рівні права і можливості у різних сферах життя, а феміністки третьої хвилі, починаючи з 1990-х рр., закликали звертати увагу не лише на стать, але і на расову, класову та релігійну приналежність як фактори, які мають значення у боротьбі за права.

Для побудови своєї розповіді, автор використовує соціально-історичний підхід з елементами марксизму. Треба сказати, що тип розповіді з наведенням конкретних прикладів з історії мистецтва мають неабияке переконливе значення для даної роботи, адже перш за все це змушує згадати чи шукати картини чи скульптури, про які йде мова. Найбільше запам’ятовується опис картини Делакруа «Жінка в білих панчохах», де автор описує жінку на картині, яка за задумом художника змальована там як жертва. Такий метод, можна сказати навіть порівняльний, допомагає усвідомити увесь спектр емоцій, які хотіла передати автор опрацьованої роботи.

У даному випадку теоретична основа демонструє, що автору важливо, щоб проблема була зрозуміла усім читачам. Опис чоловічої влади та панівний характер сильної статі червоною ниткою проявляється протягом усього есе. Ймовірно, автор, наводячи приклади відомих картин, намагається донести, що особистість жінки у ті часи просто не існувала. Художники та скульптури зображали жінок не прекрасними дамами, а оголеними повіями та бездушними особами, які здатні страждати, проте догодити чоловікові.

Подекуди дане есе важко сприймати та усвідомити. Можливо, це через те, що автор дуже емоційно та наповнено передає проблематику. Передає так, що ти мимоволі перехоплюєш собі цей настрій відчуття фемінізму та тотальної несправедливості. Це є безумовною перевагою такого підходу автора до висвітлення проблеми, адже ніхто не залишиться байдужим. Такий емоційнозбагачений підхід змушує читача вникнути у суть проблеми та пригадати історію, проаналізувати події, які призвели до знецінення жіночої особистості. Негативним моментом у детальному підході є наявність особистісних порівнянь автора та його однозначність у всіх питаннях. Мається на увазі, що автор у такий спосіб не залишає читачу вибору та певного права на власну думку.

Читаючи роботу «Естетика влади в сучасному еротичному мистецтві», приходить на думку маса історичних фактів. Зрозуміло, що жінки це половина людства. Це факт, і так було в усі часи, а інколи, після великих воєн, жіноцтво навіть становило більшість. То чому ж, дивлячись згадувані і не тільки роботи, переглядаючи документальні й художні фільми на історичну тематику, ми не бачимо там рівноцінно представленого жіночого історичного досвіду? Згадки про жінок в історичних роботах радше принагідні, повідомлення лаконічні, описи надто загальні й поверхові, а біографії видатних жінок шаблонні.