Есе “Новаторство українського літературного процесу 70-90 років 19 століття”

Літературний шлях, пройдений нашими письменниками в XIX столітті, характеризувався не тільки пошуком і створенням нових форм, сюжетів, стилів і жанрів, а й щоденними зусиллями з утвердження рідної мови в культурі українського суспільства. Українці XIX-го століття стали надійним щитом проти духовної роз’єднаності поколінь, країна перебувала під колоніальним управлінням росії та Австро-Угорської імперії. Колоніальний гніт пригнічував духовний розвиток нації і стримував культурні та мистецькі процеси.

Що ж нового було здійснено у літературному процесі ХІХ-го століття? Перш за все, в 19 столітті виникло літературознавство – наука про художню літературу, що проливає світло на її походження та розвиток. Це одна з гуманітарних наук, яка відіграє важливу роль у духовному житті суспільства і формує принципи естетичного почуття і світогляду. Її функція – аналіз літературних явищ, оцінка творів мистецтва у світлі загальнолюдських ідеалів, формування наукових знань про мову і мистецтво та сприяння прогресу людства. Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного, можливо, центральною є проблема визначення художнього методу, проблема поєднання традицій та новаторства в літературі.

Розвиток української поезії та прози в останні три десятиліття 19 століття пов’язаний з Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Федьковичем, Оленою Пчілкою, Михайлом Старицьким, Павлом Грабовським, Борисом Грінченком, Лесею Українкою та Іваном Франком. Саме їм належить стилістичне багатство проблемних тем і жанрів поезії, гідності розширення її метафоричної та ритміко-мелодичної системи. У цьому розквіті талантів особливо виділяються дві фігури.

Першим був Михайло Старицький. Найбільш яскраво він проголошує необхідність перекладу як стимулу і початку подальшого розвитку мови. У своїй ліриці він явно переходить від пророків і Старого Завіту до громадянської поезії. Він перекладає Гейне і використовує його у своїх власних спробах ввести новий ліричний жанр. Саме Старицький виховав молоде літературне покоління 1970-х і початку 1990-х років XIX століття. Леся Українка неодноразово заявляла, що Куліш і Старицький – найважливіші з її попередників.