Есе ” Революція Гідності “

Революція Гідності в Україні 2014-го року була комплексною політичною подією, яка синергічно поєднала у собі декілька прихованих сенсів. Чому? Почнемо з того, що ці події стали результатом загострення питання легітимності режиму В. Януковича. І тут мова не лише про те, що великий відсоток населення не голосував за нього на виборах, а відтак люди не вважали його своїм президентом. Перемога Януковича на виборах була певним проявом непрацездатності демократичних сил в Україні, адже вони не змогли запобігти поверненню Януковича до політичного життя країни, більше того, політична атмосфера навіть сприяла цьому.

Отож, невдоволення режимом Януковича збільшувалося в міру посилення антидемократичних аспектів його правління. Власне, певна криза легітимності виникає тоді, коли цілі та, звісна річ, цінності правлячих кіл не узгоджуються з цінностями народу. Справді, значна частина українського населення не поділяла поглядів, які активно впроваджувала партія Януковича. Так само й відверто авторитарні методи політичного правління були не до душі більшості українцям.

Гострим питанням постала тема розбіжностей геополітичних орієнтирів. Останньою краплею стала відмова Віктора Януковича від асоціації з Європейським Союзом (ЄС). Можемо констатувати факт, що більшість населення України орієнтувалась, а тим паче орієнтується зараз, на стандарти життя саме європейських країн та з повагою ставиться до традицій Заходу.

Чи були потрібними українцям зміни? Однозначно, так. Ці зміни були потрібними для формування та утвердження ідентичності українців, які прагнули жити у вільному суспільстві та демократичній державі. Повна антидемократичість та авторитарний режим Януковича призвели і до створення політичною елітою штучних перепон для розвитку держави. Власне кажучи, саме те, як режим Януковича боровся зі своїми опонентами та з тими, хто викривав та засуджував злочинність його режиму, зрештою і призвели до протестів на площах українських міст. Звісна річ, якщо населення увесь час позбавляти методів демократичної політичної боротьби, то цілком очікуваними є вуличні протести, які є радикальним методом супротиву громадян. Саме так українське населення прагнуло донести режимові своє невдоволення політичним курсом країни, і, як ми можемо бачити, наполегливість українців досягла свого, адже режим було повалено, щоправда, ціна була високою…

Важливо, що неспроможність та небажання більшості української політичної влади бути ідейними щодо проведення демократичних реформ в державі стали ключовою причиною, яка підняла студентську молодь на акції громадського спротиву. Очевидно, що побиття протестуючих студентів спричинило спалах революційного характеру.

В загальному, є три чинники, що вплинули на розвиток революційних подій [1]:

• стрімке зростання кількості організаторів громадської активності;
• зменшення у суспільства страху щодо виходу на майдан;
• зменшення кількості людей, не готових до громадських протестів.

Цікаво, що події Революції гідності показали явну відірваність від реалій політичного життя не тільки державних владних лідерів, але й лідерів опозиційних демократичних політичних сил. Вершиною недолугості опозиційних сил була подія, коли громадські діячі та молоді активісти, а не політики та парламентарі сформулювали пакет політичних вимог до влади.

Важливо, що студентська молодь показала себе рушійною силою Революції Гідності. Молодь однозначно задекларувалаa нову політику, яка була відмінною від попередньої за формами та за змістом [2]. Зокрема до практики державно-управлінських відносин нашої країни ввійшли нові поняття, такі як «громадський активізм» та «демократичне лідерство».

Після перемоги Революції Гідності в Україні не зникли, а, навпаки, поглибились політичні проблеми, пов’язані з представництвом політичних партій та соціальних груп у політичній владі. Після Революції гідності при владі, особливо регіональної, опиняються діючі олігархи, та радикальні політики. Власне, для України оптимальним у той час був багатомірний спосіб створення демократичного лідерства, здатний забезпечити:

• залучення молодого покоління до системи державного управління;
• збільшення їх політичної ваги і вплив на хід реформаційного процесу;
• зміцнення прошарку офіційних лідерів як невід’ємного інституту громадянського суспільства.

Чому ж така надія на молодь? Насамперед, молодь є певною групою, яка визначає зміст і характер суспільних перетворень, саме молодь концентрує в собі перспективні тенденції розвитку.

Для отримання повного тексту придбайте роботу!