Есе ” Євро-атлантичний вибір держав регіону « Західної Азії» (Грузія та Туреччина) “

ЗМІСТ

 

1. Витоки та передумови євро-антантичного вибору держав Західної Азії 

2. Пріоритети Грузії в розвитку відносин із ЄС та НАТО.

3. Пріоритети Туреччини в розвитку відносин із ЄС та НАТО.

4. Бачення НАТО місця Грузії та Туреччини в процесах розбудови відносин в регіоні Західної Азії. 

5. Фактори Росії та США в розбудові відносин між зазначеними акторами МВ.

6. Чи є євроантлантичний вибір Грузії та Туреччини чинником, що дестабілізує відносини всередині регіону.

Список джерел літератури

 

1. Витоки та передумови євро-антантичного вибору держав Західної Азії

 

Зважаючи на радикальні змін в геополітиці за останні декілька років та розробку нових принципів побудови глобальної безпеки та появи нових факторів у військових та політичних колах країн-лідерів, постає питання щодо вдосконалення інструментів та механізмів забезпечення і підтримки цієї геополітики.

Відомо, що головну відповідальність за забезпечення міжнародного миру та безпеки покладено на Раду Безпеки ООН, яка, в основному, здійснює головну роль у зміцненні стабільності та безпеки в євро-атлантичному регіоні. Рада Безпеки ООН приймає рішення про припинення будь-яких воєнних дій: направлення груп та місій до зони збройного конфлікту, припинення вогню чи проведення операцій з підтримки миру силами військових сил країн під своїм керуванням.

Тематика цінності забезпечення миру є близькою  та водночас болючою для країн Західної Азії, де постійно виникають збройні конфлікти. Історично склалося так, що країни Західної Азії у провадженні своєї зовнішньої політики по мірі своїх дій теж підтримують євро-антантичну ідеологію.

Перш за все варто згадати про Ірак. У 2004 році прем’єр-міністр виступив із офіційним зверненням до керівництва НАТО з проханням надати країні допомогу в розбудові її національних збройних сил та забезпечення безпеки. Після цього було прийнято рішення про початок в Іраку Навчальної місії НАТО. Дане рішення було прийнято на Стамбульському саміті НАТО та закріплено резолюцією РБ ООН. Навчальна місія почалась у 2004-му році [10].

Важливим в контексті країн Західної Азії є те, що після подій в Нью-Йорку 11 вересня 2001-го року було прийнято рішення щодо проведення антитерористичної операції НАТО в Середземному морі під назвою «Активні Зусилля». Метою операції було посилення тотального контролю за акваторією Середземного моря. Це здійснювалось шляхом ескорту торговельних суден, а також перевірки та затримання суден з метою попередження нелегального трафіку наркотиків, зброї, а також людей. В операції «Активні зусилля» брали участь країни Середземноморського регіону, а саме: Ізраїль, Йорданія, а також Алжир, Єгипет, Мавританія, Марокко, Туніс, Російська Федерація. З 2000-го року в операції брали участь кораблі і літаки, які здійснювали огляди торгівельного судноплавства у східному Середземномор’ї, проте вже з 2003-го року ця місія передбачала супроводження цивільних кораблів країн членів Альянсу через Гібралтарську протоку та висадку оглядових партій відповідно до вимог міжнародного права. Згодом подібні дії були розширеними на усе Середземномор’я p [7].

Активізація курдських сепаратистів на території Туреччини викликала операцію «Стримуюча демонстрація». Влада Туреччини звернулось до НАТО із проханням надати державі військову допомогу у зв’язку з існуючою загрозою агресії зі сторони Іраку із застосуванням зброї масового ураження. Посилаючись на умови Вашингтонського договору, в рамках операції до Туреччини було надано зброю та активізовано польоти літаків [2].

Туреччина – країна-кандидат на вступ до ЄС,  мала Угоду про асоціацію із ЄС, яка була підписана у 1964 р., а у 1949-му році підписала договір і стала офіційним членом НАТО. Відтак Туреччина тривалий час має гарантії у безпековому та політичному плані [11].

Варто згадати, що протягом кількох століть Османська імперія відігравала одну з ключових ролей у світовій політиці й відстоювала інтереси мусульманської спільноти на міжнародному рівні. Турецька Республіка, як правонаступниця Османської імперії, зберегла за собою стратегічний контроль над стратегічно важливими об’єктами. Тому під час холодної війни Туреччина була ключовим членом НАТО, що утримував другу за чисельністю армію блоку і захищав Альянс від загрози радянської агресії. Водночас така проатлантична політика викликала брак чіткої регіональної стратегії, передусім у безпековому вимірі, що призвело до напруженості у відносинах із державами-сусідами [2, 11].

Як бачимо, євро-атлантичний курс Іраку та Туреччини, як двох країн-представників Західної Азії є доволі різним. Ірак, де протягом останніх десятиліть точаться воєнні дії, поки може розраховувати на втручання НАТО з метою врегулювання збройних дій та послабленню загострених ситуації в країні, в той час як Туреччина стояла при витоках підписання договору з Альянсом та є повноцінним членом НАТО.

 

2. Пріоритети Грузії в розвитку відносин із ЄС та НАТО

 

Грузія неодноразово висловлювала бажання звернутися до ЄС за перспективою членства. Варто згадати переговори щодо Плану дій Європейської політики сусідства після Трояндової революції. Тоді Європейський Союз не розглянув прохання Грузії. Повторно дане питання зі сторони Грузії виникло у 2010 році, коли ЄС та Грузія почали переговори щодо Угоди про асоціацію, у тому числі про обширну зону вільної торгівлі. Тоді, на жаль, переговори закінчились безрезультатно, – уряд Саакашвілі не зміг переконати ЄС. Право на європейську перспективу не затвердилось, проте замість цього Європейський Союз визнавав проєвропейські прагнення Грузії і затвердив її статус як однієї з країн Східної Європи [3, 5].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!