Есе “Здобутки покоління мовознавців 20-х років ХХ-го століття”

Здобутки покоління мовознавців 20-х років ХХ-го століття

Як відомо, в історії українського радянського мовознавства виділяють чотири періоди [1]:

I період (1917 — початок 30-х років). Характеризується активним дослідженням фонетики і граматики, історії й діалектології української мови, яскраво вираженим практичним спрямуванням мовознавчої науки;

II період (30-ті — 40-ві роки). Період наступу на українізацію і репресивної політики ВКП (б) — КПРС, коли згорталися теоретичні дослідження і призупинилася практична робота;

III період (50—60-ті роки). Характеризується намаганням оновити теорію мовознавства, увагою до розвитку граматичних досліджень, лексикографії та лінгвостилістики;

IV період (70—80-ті роки). Відзначається не лише розвитком порівняльно-історичного мовознавства, а й творенням сумнівних прогнозів, що видавалися за соціолінгвістику.

Чи не найважливішим із них був саме перший період. Україномовна наука, а отже, й науковий стиль української літературної мови набули активного розвитку в 1917–1920 рр. Тоді вийшло близько 60 граматик української мови, а у наступні 1920–1924 рр. –13. Було видано 45 і 15 словників відповідно, а Український науково-лінгвістичний інститут (з 1921 року) надав перекладні загальні та термінологічні словники. Цей період характеризується вираженою пуристською тенденцією в області створення української термінології. З кожним новим відродженням української мови особлива увага приділялася науковому стилю, і було знайдено розумний зв’язок між міжнародними термінами і термінами, створеними на основі специфічної української лексики. Саме у цей період було створено Інститут українського наукового мовознавства Всеукраїнської академії наук (1921), а у вищих навчальних закладах з’явилися кафедри української та інших мов. Було проведено інтенсивні лінгвістичні дослідження та складено словник перекладів і термінології. Зокрема, був складений «Російсько-український словник» під редакцією А. Кримського.

В другому десятилітті 20-го століття з’явилися підручники і посібники з української мови (під редакцією М. Грунського і Г. Сабалдиря в 1920 році, О. Синявського в 1923 році, М. Наконечного в 1928 році і Л. Ковальова в 1928 році; Булаховського в 1929 році). Крім того, з’явились підручники з історії та діалектів («Антологія нарисів про українську мову та пам’ятки давньоукраїнської літератури XI-XVIII століття» О. Шахматова та О. Кримського у 1922 році; «Нариси з історії української мови» П. Бузука в 1927 році; «Курс історії української мови» Є. Тимченка в 1927 році.

Почалася робота зі складання «Історичного словника української мови» (два видання першого тому були опубліковані в 1930 і 1932 роках). Були опубліковані десятки термінологічних словників. Крім української, вивчалися й інші слов’янські, німецькі, романські, турецькі та арабські мови (сходознавство А. Кримського – чудове явище не тільки в українській, а й у світовій лінгвістиці). Взагалі, варто відзначити наукову діяльність Агатангела Юхимовича Кримського. Він був українським мовознавцем, поліглотом, перекладачем, письменником та академіком Української академії наук. його діяльність стала важливим внеском у розвиток української лінгвістики.