Есе “Здобутки покоління мовознавців 20-х років ХХ ст”

Здобутки покоління мовознавців 20-х років ХХ ст

В українському радянському мовознавстві коротко розглядалися досягнення періоду українізації (1920-1930-ті роки), оскільки панувала в той час ідеологія, яка не допускала всебічного і об’єктивного висвітлення мови (мовлення) як один з проявів національної сутності. Ігнорували мовну складову концепції українського та національно-культурного відродження, яка була характерна для періоду українізації. Для підтвердження державного статусу української мови актуальні проведені дослідження з кількох питань історії українського мовознавства. Як відомо, його завдання – окреслити історичний розвиток української мови і зрозуміти її традиційні характеристики та інновації.

Мовознавство, як і інші гуманітарні науки, відноситься до галузі знань, де є багато «білих плям»- замовчуваних персоналій, їх досягнень, думок і звершень. Вони включають українське мовознавство з 1918 по 1934 рік і його дослідницькі напрями, проблеми, досягнення, а також найбільш видатних представників, школи та інститути.

Агатангел Кримський. Він розмовляв майже 60 мовами. Він опублікував цілих 1000 наукових праць, найбільш важлива з яких спільно з О. Шахматов є співавтором «Нарис з історії української мови», «Нарис історії українського правопису до 1927 р.», «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася», «Давньо київський говір» спростував псевдонаукову шовіністичну теорію.

Погодіна – Соболевського про російський етнічний склад населення Києва і Київщини в період Київської Русі і про некорінний характер українських етнічних груп на цій території. Досліджував українські говори. Він прихильник розвитку і нормалізації української мови, а також присвятив цьому низку праць. Кримський по праву вважається основоположником української орієнталістики. Він написав багато робіт зі сходознавства, але був репресований 1942 році і помер у в’язниці 1942 року.

Микола Грунський вивчав історію слов’янських мов, мову давніх пам’яток старослов’янської писемності та походження старослов’янського письма. Праці: «Пам’ятки і питання давньослов’янської писемності» у двох томах, «Білоруська мова в її минулому та сучасному вивченні», «Вступ до слов’янського мовознавства», «Українська граматика» та «Українська мова». У статті «Основи та проблеми сучасної лінгвістики» він критично розглянув тогочасні мовознавчі концепції з позицій порівняльно-історичного мовознавства.

Михайло Калинович. Зробив найбільший внесок в українське словникарство: він є головним редактором «російсько-українського словника» і автором багатьох публікацій з лексикологічної теорії та історії. У «Вступі до мовознавства» він використовував матеріали з різних мов Європи і Південної Азії, щоб привнести багато нового в лексичну теорію і закласти основи порівняльної лінгвістики і в нашому мовознавстві. Ще одним питанням, що представляв інтерес для нього, є походження мови.

Євген Тимченко. Він дуже був зацікавлений українською літературною мовою та її історичними проблемами. В «Українській граматиці» він докладно описав фонологію, морфологію та лексику української мови. У «Курсі історії української мови» він широко використовував слов’янські та інші індоєвропейські мовні матеріали та діалектні матеріали, а також розглянув історію української мови в цьому випадку. Його дослідження щодо синтаксису української мови дуже цінні. Вчений також вивчав діалектні питання, і він присвятив цій меті кілька робіт, особливо «Причинки до української діалектології» і «Одна діалектна особливість вживання морфеми ся*».