Есе ” Зовнішня політика КНР на сучасному етапі “

ЗМІСТ

 

1. Особливості позиціонування державою себе на міжнародній арені

2. Пріоритети зовнішньополітичної стратегії КНР

3. Інструменти китайської зовнішньої політики 

4. «Дилема» зовнішньополітичного курсу КНР

5. Тайвань та Гонконг у зовнішній політиці КНР

Список джерел літератури

 

1. Особливості позиціонування державою себе на міжнародній арені

 

Світова економіка сучасності демонструє, що могутніми лідерами є країни Європейського Союзу, а також США та Японія. Проте, говорячи про країни Сходу, не можна не визнати неабиякий розвиток Китаю. Китайська Народна Республіка (КНР) за параметрами щорічних прибутків на початку XXI ст. майже досягнула рівня США.

Чимало науковців у своїх аналітичних роботах пишуть про тенденцію переміщення економічного центру світу із Заходу на Схід. Ця простежуваність дає можливість стверджувати, що Китай зовсім скоро має усі шанси посісти перше місце серед держав-лідерів [7, 9].

Що ж сприяє КНР щороку зміцнювати свої позиції? Перш за все, це зовнішня політика, яка полягає у вмінні заручитися підтримкою надійних партнерів, таких як США, Японія, Республіка Корея, Німеччина та Австралія. Пекін поступово позиціонує себе як велика відповідальна держава, відкриваючи власні ринки та проводячи ефективну політику експорту власних товарів до інших країн. Економічне зростання підкріплюється боротьбою за політичне домінуванням в Східно-Азійському регіоні.

Неймовірно швидко Китай зміг трансформувати економічну діяльність в політичний вплив на регіональні та глобальні процеси. Починається етап становлення Китаю як одного зі світових лідерів в сфері міжнародної економічної політики, політики в сфері безпеки та соціально-гуманітарній сфері. Китай одночасно використовує внутрішні ресурси слабкіших за себе економік з метою поширення власної продукції через купівельну спроможність місцевого населення та експорту сировини з таких країн. Зовнішня політика Китаю починає носити сировинний характер, і в цьому контексті Китай звертає увагу на Африканський континент [10].

Про успіхи Китаю у зовнішньоторговельній діяльності свідчить те, що в даний час на частку юаня припадає більше 10 відсотків торгівлі товарами, а торгові відносини з іншими країнами зміцнюються та розширюються.

Обсяг розрахунків за міжнародними торговельними операціями у валюті Китаю значно виріс [10].

Цзінь Цаньжун стверджує, що Китай знаходиться саме у процесі руху до центра світової сцени, а у майбутньому, ймовірно, перетвориться у центральну дійову особу. Уряд КНР говорить, про те, що саме Китай утримує найбільшу частку світових торгівельних відносин. Найбільш міцніші зв’язки з країнами Азії, Європи та Північної Америки. Експортує свої товари Китай до США, Японії та Республіки Кореї [10].

Експортно-орієнтовна спрямованість Китаю підтримується стримуванням китайського уряду щодо застосування збройних сил. Така політика позиціонується потребою Китаю у підтримці зовнішніх ринків, інвестиціях і технологіях. Китай вступає та підтримує співпрацю з Шанхайською організацією та Самітом країн Східної Азії. Особливу роль як ініціатора інтеграційних проектів відіграє Китай у Східній і Південно-Східній Азії, демонструючи наміри виконувати таку роль стосовно усього світу [2, 10].

Таким чином можна сказати, що КНР провадить всебічну зовнішню політику з акцентом на країни, що межують з Китаєм. Ця політика об’єднує економічні, культурні та безпекові заходи з метою забезпечення успішної зовнішньої політики для можливості стабілізації політики внутрішньої та розвитку КНР. Така проактивна зовнішньополітична модель дає зможу Китаю формувати нормотворчу державу, яка, на думку китайських політиків, підвищить міжнародний статус Китаю.

 

2. Пріоритети зовнішньополітичної стратегії КНР

 

Як бачимо, Китайська Народна Республіка проводить зовнішню політику, яка є незалежною і мирною, при цьому розвиваючи дружні відносини в рамках співробітництва з провідними країнами світу.

Зважаючи на все вище сказане, можна припустити, що у своїй зовнішньополітичній діяльності Китай орієнтується на такі пріоритетні принципи мирного співіснування:

• взаємної поваги до територіального суверенітету,
• взаємного ненападу,
• невтручання у внутрішні справи,
• принцип рівності та взаємної вигоди,
• принцип мирного співіснування.

Отож, міжнародна стратегія Китаю базується на основах миру та розвитку. Постає питання, якими є глобальні принципи стратегії зовнішньої політики Китаю? Останні роки демонструють, що ця політика КНР має такі вектори як розвиток науково-технічного прогресу та економічна глобалізація на фоні конкуренції між державами. На думку китайських науковців та економістів, над. економічною стратегією ще треба працювати не один рік, проте організаційна структура цієї галузі вже є вибудованою [2].

Китай зміг досягти політичних успіхів завдяки реалізації зовнішньополітичної стратегії розвитку, розробленої Ден Сяопіном. Яка знову ж таки полягає у необхідності проведення незалежної зовнішньої політики миру, адже мир – це безпечне майбутнє для народу. Ця стратегія забороняла вступати в співпрацю із впливовими державами-лідерами, також було заборонено піддаватися зовнішньому тискові, створювати військові партії чи блоки, а головне – не прагнути вирішувати власні проблеми шляхом військової експансії. Ден Сяопін планував перебудувати політичний Китай за принципом «розбудови соціалізму з китайською специфікою» [9, 12].

Тобто бачимо, що стратегія Сяопіна в рамках національного розвитку ґрунтується на теорії соціалістичної ринкової економіки та теорії соціалізму. Сутність стратегії полягає у тому, що ціль КНР полягає у перетворенні країни в демократичну, могутню, соціалістичну державу, яку можна назвати сучасною. Переваги соціалізму, на думку Сяопіна, полягають у розвитку виробничих сил та покращенні матеріального життя народу.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!