Курсова робота ” Державнο-службοві віднοсини: пοняття, οсοбливοсті та структура “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СУТНІСНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНО СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутнісно-понятійна характеристика державно службових відносин

1.2 Державний службовець як обов’язковий суб’єкт державно-службових відносин

1.3 Державно-службове законодавство: система і структура, сучасний стан і перспективи розвитку

1.4 Особливості правового регулювання державнослужбових відносин

РОЗДІЛ ІІ. СУБ’ЄКТИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

2.1 Кабінет Міністрів України як суб’єкт державнослужбових відносин

2.2 Національне агентство України з питань державної служби як суб’єкт   державно-службових відносин

РОЗДІЛ ІІІ. СПЕЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

3.1 Спеціальні передумови виникнення державнослужбових відносин

3.2 Акт про призначення на посаду державної служби як підстава виникнення державно-службових відносин

3.3 Присяга державного службовця як спеціальна підстава виникнення державно-службових відносин

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Впровадження нового підходу до функціонування державних службовців призвело до якісної зміни характеру відносин державної служби та додало їм нових рис. Це пов’язано, з одного боку, з процесом європейської інтеграції, який характеризує українську країну з моменту підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом у 2014 році, а з іншого боку, з впровадженням оновлених принципів державної служби та чинного Закону про державну службу.

З прийняттям чинного закону України «Про державних службовців» (2015) з’явилася значна кількість нових відносин на державній службі (щодо контрактів державних службовців, дисциплінарних та матеріальних обов’язків державних службовців, причин звільнення державних службовців) та суттєві коригування сутнісно-змістовної характеристики існуючих відносин на державній службі, зокрема, щодо їх суб’єктивного складу, передумов та причин появи, зміни і припинення.

Подальший розвиток державної служби як публічно-правового інституту призводить до появи безлічі нових детермінант відносин державної служби, які потребують оновлення сутності (видів, характеристик) державної служби та переосмислення доктрини.

Питання галузевої правової ідентифікації відносин державної служби важливе, якщо взяти до уваги особливості її правового регулювання та подальшого розвитку Законодавства про державну службу, яке являє собою великий набір нормативних актів, необхідних для визначення його системи та структури.

Одним з найважливіших питань правової природи відносин державної служби є визначення особливостей правового статусу суб’єкта. Це потребує науково-теоретичних і прикладних розробок для забезпечення якісного виконання завдань і функцій, покладених на державних службовців. Важливим функціональним аспектом подальшого вдосконалення державної служби в цілому є чітке визначення правового статусу державної служби як обов’язкового суб’єкта відносин державної служби, з викладенням повноважень, покладених на нього для виконання обов’язків, та ролі управління державною службою в години служби відповідно до ідеального стану справ, демократичного, правового та соціального. Не менш важливим питанням є характеристика суб’єктів управління державною службою як суб’єктів державно-службових відносин з огляду на оновлення їхньої системи та їхніх повноважень у сфері державної служби.

Отже, мета даної роботи полягає в наданні сутнісно-понятійної характеристики державно-службовим відносинам, їх галузево-правовій ідентифікації в умовах подальшого розвитку державної служби у контексті її адаптації до стандартів ЄС.

Нормативно-правову базу дослідження становлять Конституція України, чинне державно-службове законодавство України і міжнародні стандарти у сфері публічної служби.

Науковою основою при написанні даної роботи стали праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених (в алфавітному порядку).

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У розділі 1 розглядається сутнісно-правова характеристика державно службових відносин.

У розділі 2 детально розглянуті суб’єкти управління державною службою як суб’єкти державно-службових відносин.

У розділі 3 розглянуто спеціальні передумови та підстави виникнення державно-службових відносин.

  

РОЗДІЛ І. СУТНІСНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНО СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутнісно-понятійна характеристика державно службових відносин

 

Правовідносини, що опосередковують перехід суспільних відносин у правову площину, є одночасно способом визначення як суб’єктивного складу цих відносин, так і функцій, які повинні виконувати учасники [2, с.5].

Державно-службові відносини не є винятком, це в основному різновид суспільних відносин. Станом на теперішній час, нормативно закріпленого та загальноприйнятого визначення поняття «державно-службових відносин» не вироблено. Питання відносин державної служби іноді вивчалося представниками різних юридичних відомств, у тому числі представниками адміністративного права [3; 5; 6] і трудового права, що є підтвердженням тривалої суперечності щодо приналежності державно-службових відносин до:

а) предмета адміністративного права;

б) предмета трудового права.

Безсумнівно, в кожній з цих позицій є аргументи «за» і «проти», і їх аналіз дозволяє нам досліджувати особливості суспільних відносин у різних аспектах їх функціонування. З точки зору сприйняття громадянських відносин як виду відносин, що формуються в ході певного виду людської діяльності, їх можна віднести до предмета трудового права, оскільки розділ цього закону спрямований на регулювання суспільних відносин, пов’язаних із зайнятістю.

Крім того, багато положень Закону «Про державну службу» безпосередньо або опосередковано передбачають можливість точного регулювання певних відносин державної служби трудовим законодавством. Водночас багато аргументів показують, що особливості державної служби та її правової системи багато в чому передбачає їх віднесення до предмета адміністративного права. Ось аргументи на користь цієї точки зору:

1) суспільні відносини, що пов’язані з державною службою – здійснюються в публічній сфері та активно використовуються правові механізми і методи, такі як приписи, інструкції, управління, нагляд, контроль, владне волевиявлення, підпорядкування, вірність зобов’язанням, одностороннє волевиявлення, використання примусових методів і т. д. Замість цього такі методи і прийоми, як узгодження, координація, угода, рівність сторін, які характерні для приватноправового сектора державної служби, в тому числі трудового права, не використовуються взагалі або їх обсяг дуже малий, що не впливає на суть державної служби в цілому. Таким чином, громадянські відносини регулюються державними правовими відомствами, такими як Конституція, адміністрація і фінанси.

2) суб’єктом відносин державної служби є суб’єкт призначення на державну службу (тобто роботодавець) – державний орган або його співробітники (керівник державної служби), який вирішує питання щодо: прийняття на державну службу, проходження державної служби (службова кар’єра), закінчення державної служби. Іншими словами, між суб’єктом призначення і державним службовцем існують особливі відносини – наприклад, відносини публічного характеру, пов’язані із здійсненням державної влади. Їх особливістю є те, що вони виникають не на підставі трудового договору (контракту), в якому сторони рівні, а на підставі адміністративних актів, прийнятих уповноваженою особою – суб’єкт призначення, і у підвідомчості якого перебуватиме державний службовець;

3) як суб’єкт призначення, так і державні посадові особи діють від імені держави, здійснюючи діяльність державних установ, і їх діяльність гарантується державою. Публічний характер громадянських відносин проявляється головним чином в характеристиках учасників цих відносин. Тобто обидві сторони мають публічний статус, який: а) визначається саме державою шляхом делегування їм відповідного обсягу державно-владних повноважень; б) ці повноваження є власністю держави, що зумовлює сторони виступати від імені держави, а не від власного імені;  в) держава не тільки делегує сторонам відносин свої повноваження, але й створює необхідний державно-правовий механізм їхньої реалізації. Таким чином, держава є гарантом законної діяльності сторін державно-службових відносин;

4) державний службовець реалізує тільки нормативно визначені державновладні/державні повноваження, здійснюючи, при цьому, службову кар’єру. Особливість діяльності державного службовця має проявлятися у тому, що вона має двоаспектний характер, оскільки в ній, водночас, забезпечуються і державний інтерес через його державно-владні/державні повноваження, і власний інтерес, оскільки, реалізуючи державно-владні/державні повноваження, державний службовець, при цьому здійснює службову кар’єру. Таким чином, важливим є те, що державно-владні/державні повноваження державного службовця повинні бути нормативно регламентованими, а державний службовець повинен чітко дотримуватися встановлених правил;

5) змістом діяльності державного службовця є реалізація прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, тобто суспільства, якому він і присягає. Важливим аспектом діяльності державного службовця є те, що, перебуваючи на службі у держави, він, перш з все, повинен забезпечувати реалізацію й охорону прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Це положення випливає із: ст. 3 Конституції України, ст. 3 (принципи державної служби), ст. 10 (обов’язки державного службовця), ст. 11 (права державного службовця), ст. 17 (Присяга державного службовця) Закону «Про державну службу» тощо;

6) державні посадові особи несуть юридичну відповідальність перед державою за будь-яке порушення своїх службових обов’язків У разі неправомірної поведінки державного службовця щодо своїх службових обов’язків він притягується до юридичної відповідальності, яка встановлюється державою, забезпечується державою і гарантується державою.

Таким чином, державні установи є структурними елементами держави, тому юридична відповідальність державних службовців перед суб’єктом призначення (державними установами або їх керівниками) є відповідальністю перед державою.

Тому публічний характер суспільних відносин з приводу функціонування державних посадових осіб повинен регулюватися нормами публічного сектору права, зокрема адміністративного права.

 

1.2 Державний службовець як обов’язковий суб’єкт державно-службових відносин

 

На законодавчому рівні визначення «державний службовець» включено до ч. 2 ст.1 Закону України «Про державну службу», в якій йдеться, що державними службовцями є громадяни України, які мають статус державних службовців, інші державні службовці, їх посадові особи (секретаріат), отримують заробітну плату з Державного бюджету і виконують повноваження, встановлені для цієї посади, безпосередньо пов’язані з виконанням обов’язків і функцій таких державних органів, і дотримуються принципів державних службовців.

Л.Р. Біла Тіунова вдало виділила ознаки, характерні для державних службовців, а саме: громадянство України; здійснення публічної, професійної, політично неупередженої діяльності в державних органах, яку пов’язано з практичним виконанням завдань і функцій держави; заміщення посади державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті); наділення певним обсягом державно-владних/державних повноважень; здійснення професійної діяльності від імені держави для забезпечення державного інтересу; отримання заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету [7, c. 137].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!