Курсова робота ” Фізична реабілітація хворих при хронічному бронхіті “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРОБИ ХРОНІЧНОГО БРОНХІТУ  ТА ЇХ КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ 

1.1. Визначення захворювання, епідеміології, етіології, патогенезу, клінічних симптомів та методи дослідження хронічного бронхіту у дітей 

1.2. Лікування та диспансеризація хворих дітей на хронічний бронхіт 

РОЗДІЛ ІІ. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ДІТЕЙ НА ХРОНІЧНИЙ БРОНХІТ 

2.1. Фітотерапія захворювань органів дихання 

2.2. ЛФК як засіб фізичної реабілітації хворих дітей з хронічним бронхітом 

2.3. Лікувальний масаж, як засіб фізичної реабілітації дітей з хронічним бронхітом 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Майбутнє кожної країни з точки зору соціального, економічного та культурного розвитку визначається станом здоров’я суспільства, особливо молодих людей.

У структурі світової захворюваності одне з головних місць належить бронхо легеневій патології. За даними Міністерства охорони здоров’я України, в 2018-2019 роках, як в попередні роки, так і зараз, переважають захворювання органів дихання. Зростання захворюваності хронічними неспецифічними захворюваннями легенів призводить до збільшення втрат суспільства від непрацездатності. Хронічні неспецифічні захворювання легенів (ХНЗЛ) в Україні є найбільш поширеним захворюванням серед хронічних захворювань, що вражає 4 мільйонів дорослих і близько 1 мільйона дітей. Дорослі страждають хронічним бронхітом у 6 разів частіше, ніж діти.

Захворюваність ХНЗЛ збільшується з 5,9 на 1000 осіб у віковій групі 20-29 років, до 43,7 – у віці 50-59 років. Це надає проблемі хронічних захворювань легенів не тільки медико-біологічне та соціально-гігієнічне, але й економічне значення.

У сучасній медицині існують різні фармакологічні засоби для лікування респіраторних захворювань. Однак лікарська терапія є пасивним засобом, який викликає значну кількість побічних ефектів і не враховується і не включає резервні можливості організму. На думку багатьох авторів, у комплексному лікуванні хворих на хронічний бронхіт фізична реабілітація є невід’ємною частиною і займає вирішальне місце серед відновлювально-реабілітаційних заходів. Лікування та реабілітація будуть дуже ефективними тільки в тому випадку, якщо заняття призначаються індивідуально з урахуванням особливостей, функціональності та фізичної підготовленості хворих на хронічний бронхіт.

Під впливом цілеспрямованого і систематичного застосування кінезотерапії, як у спеціальних, так і в загальнорозвивних рухах, функція зовнішнього дихання значно посилюється, а вправи, що збільшують силу тулуба, мають позитивний вплив на функцію діафрагми, що значною мірою обумовлює хороший дренаж навіть прикореневого бронху і глибоко розташованих бронхіол.

Можливість реабілітації хворих на хронічний бронхіт, особливо студентів, слід розглядати залежно від форми захворювання та ступеня легеневої вентиляції.

Мета дослідження: обґрунтувати та розробити комплексну програму фізичної реабілітації для студентів з хронічним бронхітом з урахуванням відновлювального періоду з метою відновлення функціонального стану дихальної системи, поліпшення функціонального стану серцево-судинної системи та підвищення якості життя.

Для досягнення мети роботи були сформульовані наступні завдання:

1. Узагальнити сучасні теоретичні принципи і систематизувати результати науково-методичних знань і практичного досвіду вітчизняних і зарубіжних фахівців з проблеми фізичної реабілітації студентів з хронічним бронхітом.
2. Розробити комплексну програму фізичної реабілітації для студентів з хронічним бронхітом з урахуванням відновлювального періоду.
3. Визначити ефективність розробленої комплексної реабілітаційної програми за функціональним станом студентів з хронічним бронхітом.

Об’єктом дослідження є процес фізичної реабілітації студентів з хронічним бронхітом.

Предметом дослідження є структура і зміст комплексної програми фізичної реабілітації студентів із хронічним бронхітом у період реконвалесценції.

Методи дослідження: на підставі аналізу літературних і інших джерел інформації вивчити і підібрати теоретичний матеріал щодо створення комплексної програми фізичної реабілітації хворих на бронхіальну астму в амбулаторних умовах в підгострому та довготривалому реабілітаційних періодах, що допоможе запобігти подальшому розвитку захворювання, подовжити період ремісії захворювання та покращити якість життя хворих.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків , списку використаної літератури, який містить 20 позицій та додатків. Загальний обсяг роботи – 38 сторінки.

  

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРОБИ ХРОНІЧНОГО БРОНХІТУ  ТА ЇХ КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ

1.1. Визначення захворювання, епідеміології, етіології, патогенезу, клінічних симптомів та методи дослідження хронічного бронхіту у дітей

 

Визначення: хронічний бронхіт (ХБ) – характеризується запальними і склеротичними змінами в бронхіальній стінці і перибронхіальній тканині, супроводжується перебудовою секреторного апарату і гіперсекрецією слизу, дифузними прогресуючими ураженнями бронхів, пов’язаними з тривалою стимуляцією шкідливими чинниками, через постійний або періодичний кашель з виділенням харкотиння на протязі не менше трьох місяців на рік упродовж двох чи більше років, а при ураженні дрібних бронхів – задухою і приводить до обструктивних порушень вентиляції, формування хронічного легеневого серця.

Епідеміологія. Число дітей з хронічним бронхітом становить близько 90% від всіх, що страждають ХНЗЛ. Его захворюваність висока, більше 300 випадків на 10000 жителів і кожні 10-12 років збільшується в 2 рази. Смертність від хронічного бронхіту така ж, як і від раку легенів [2].

Розрізняють первинний і вторинний хронічний бронхіт. Первинний хронічний бронхіт розуміється як хронічний бронхіт як самостійне захворювання, що не має нічого спільного з іншою бронхопульмональною патологією або ураженням інших органів і систем. При первинному хронічному бронхіті спостерігається дифузне ураження бронхіального дерева. Вторинний хронічний бронхіт етіологічно пов’язаний з хронічними запальними захворюваннями носа, придаткових пазух носа, хронічним обмеженим запальним захворюванням легенів, важкими захворюваннями серця, хронічною нирковою недостатністю. Вторинний хронічний бронхіт локалізується і рідко стає дифузним.

Етіологія. Основними етіологічними факторами хронічного бронхіту є:

1. інгаляційні шкідливі чинники (пил, токсичні пари, гази, кремній, кадмій);
2. забруднення повітря;
3. активне або пасивне куріння;
4. вроджений або набутий дефіцит б₁-антитрипсину.

Інфекційний фактор вважається вторинним, приводить до загострення. На першому місці з прогресування погіршення ХБ знаходяться пневмококи і гемофільна паличка, мікоплазма, стафілококи, гемолітичний стрептокок.

Факторами, що сприяють розвитку хронічного бронхіту, є порушення носового дихання, захворювання носоглотки – хронічний тонзиліт, риніт, фарингіт, синусит, переохолодження, проживання в забруднених районах (газ, пил, дим, пари кислот та ін.).

Патогенез. У патогенезі хронічного бронхіту найбільш важливим є виражений вплив прямих етіологічних факторів на епітелій бронхів, що призводить до порушення роботи місцевої бронхолегочної захисної системи. В результаті розвивається- гіперкринія, дискринія, мукостаз.

Все це створює сприятливі умови для інфікування бронхіального дерева, розвитку сенсибілізації до мікрофлори, аутосенсибілізації. Повторювані запальні процеси в стінках бронхів і перибронхіальних структурах викликають помітні зміни, кінцевим результатом яких є обструкція бронхів [4].

Основні механізми бронхіальної обструкції:

1) потовщення слизової оболонки, набряк, запальна інфільтрація;

2) гіперкринія і дискринія слизових залоз;

3) бронхоспазм;

4) фіброзно-рубцеві зміни стінок, що ведуть до стенозування, облітерації дрібних бронхів і бронхіол;

5) експіраторний колапс стінок бронхів;

6) протеолітична деструкція еластичної колагенової основи легень.

4, 5, 6 – незворотні механізми обструкції.

Морфологічний субстрат ХБ.

Гістологічне дослідження виявляє гіпертрофію бронхіальних залоз, збільшення кількості бокаловидних клітин, різке зменшення війчастих, метаплазію і гіперплазію епітелію бронхів, лімфоїдну і гранулоцитарну інфільтрації власних шарів слизової оболонки. У просвіті бронхів відбувається скупчення слизу. Пневмонія сітківки виявляється в області дихання. Морфологічними ознаками легеневої гіпертензії є гіпертрофія гладком’язового шару артеріол, тромбоз або облітерація частини з них, облітерація капілярів, поява артеріовенозних анастомозів.

Клініка. Основна скарга – кашель, переважно вранці, зі слизовою гнійною мокротою до 100-150 мл на добу. На стадії загострення хворої дитини турбують слабкість, пітливість, підвищення температури. У разі гнійного хронічного бронхіту може відбутися потовщень кінцевих фаланг («барабанні палички») і потовщення нігтів («годинникове скло»). При перкусії в легенях у випадку розвитку емфіземи легень, виявляють перкуторний коробочний звук, аускультативно – жорстке дихання з подовженим видихом, сухі свистячі хрипи, різнокаліберні вологі хрипи в залежності від калібру бронхів.

Клінічні критерії обструктивного бронхіту:

1. Поява задишки, переважно експіраторного характеру при фізичному навантажені і при виході з теплого приміщення на холод.
2. Виділення харкотиння після тривалого і виснажливого кашлю.
3. Наявність сухих, свистячого характеру хрипів, що виникають переважно на видиху, особливо форсованому.
4. Подовження фази видиху.

Клінічне обстеження хронічного бронхіту не дуже інформативне. При загостренні гнійного бронхіту відзначається помірне підвищення ШОЕ, лейкоцитоз зі зрушенням вліво, підвищення в крові сіалової кислоти, фібрину, серомукоїду, 2-глобуліну (рідко), інколи поява СРБ.

Мокрота слизова, бліда або гнійного жовтувато-зеленуватого кольору, а при обструктивному бронхіті (запаленні бронхів) можуть бути видні слизово-гнійні пробки, при мікроскопічному дослідженні гнійного харкотиння – багато нейтрофілів [5].

При обструктивному бронхіті можуть визначатися спіралі Куршмана, в крові можливе зниження Т-лімфоцитів, в тому числі Т-супресорів.

Інструментальне дослідження.

Бронхоскопія. Бронхоскопічні критерії при ХОБ.

І ступінь слизова оболонка бронхів блідо-рожева, покрита слизом, не кровоточить, гребінь біфуркації трахеї гострий, хрящеві кільця рельєфні.

ІІ ступінь: слизова оболонка бронхів яскраво-червона, втовщена, опухла і іноді кровоточить. Міжбронхіальна шпора втовщується, і хрящові кільця ледь відмінні.

ІІІ ступінь: слизова оболонка трахеї і бронхів багрового кольору – синюшна, втовщена, набрякла, схильна до кровотечі. Трахея утолщена, и кольца хряща не диференціюються. Устя дольових бронхів різко звужене через набряк слизової оболонки.

Рентгенологічні критерії ХБ:

1. Деформація легеневого малюнка, низьке стояння куполів діафрагми.
2. Посилення легеневого малюнку через перибронхіальний пневмосклероз.
3. Нерівномірно підвищена пневматизація легень – емфізема.
4. При утворення легеневого серця відбувається вибухання конуса легеневої артерії, відбувається розширення прикореневих артерій з послідуючим їх конусоподібним звуженням.

При бронхографічному обстеженні бронхи ІV, V, VI, VII порядку циліндрично розширені, діаметр їх не зменшується до периферії як в нормі, дрібні бокові гілочки облітеровані, дистальні кінці бронхів сліпо обриваються («ампутовані»). У частини хворих дітей розширені бронхи, в окремих ділянках звужені, контури їх змінені, внутрішній контур бронхів зазубрений, архітектоніка бронхіального дерева порушена.

Зміни в спірограмах залежать від тяжкості порушень зовнішнього дихання. Симптомом бронхіальної обструкції є зменшення обсягу форсованого видиху протягом першої секунди [7].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!