Курсова робота “Формування дослідницької компетентності у дітей старшого дошкільного віку засобами природного довкілля”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ПРИРОДНОГО ДОВКІЛЛЯ

1.1. Поняття дослідницької компетентності в психолого–педагогічних дослідженнях

1.2. Значення дослідницької компетентності у формуванні особистості дитини старшого дошкільного віку

1.3. Природне довкілля як чинник формування досліницької компетентності дітей старшого дошкільного віку

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ПРИРОДНОГО ДОВКІЛЛЯ

2.1. Сучасний стан сформованості дослідницької компетентності у дітей старшого дошкільного віку

2.2. Аналіз результатів педагогічного експерименту

2.3. Методи та прийоми формування дослідницької компетентності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 ВСТУП

 

Актуальність дослідження. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002), Законі України «Про дошкільну освіту» (2001), Базовому компоненті дошкільної освіти (2012), Концепції освіти дітей раннього та дошкільного віку (2020) наголошується потреба орієнтації педагогічних впливів на сформовані елементи екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, позитивне емоційно-ціннісне ставлення дитини до природи.

Одним з головних завдань педагогів закладів дошкільної освіти є всебічний розвиток особистості, виховання основ громадянської позиції та життєвої компетентності дитини. Проблема розвитку дослідницької діяльності дітей старшого дошкільного віку в даний час актуальна, адже саме пізнавальний розвиток сприятиме успішному засвоєнню матеріалу, підвищить ефективність їхніх когнітивних здібностей та вмінь досліджувати навколишній світ. Природа – потужне джерело знань, що розкриває свої таємниці людині через спілкування, що дає їй можливість зрозуміти навколишній світ. Людина – частина природи, і прагнення до всього живого закладено в ньому з народження, і це найбільш яскраво проявляється в дитинстві.

Вже дошкільний вік є найважливішим етапом формування пізнавального світогляду людини, яка передбачає створення передумов для гуманної взаємодії з навколишнім середовищем. Основною умовою розвитку пізнавального інтересу дітей старшого дошкільного віку в процесі знайомства з явищами живої природи є створення пізнавально – тематичного середовища, що сприяє формуванню дошкільної екологічної освіти і дає уявлення про цінність та унікальність складових живої природи, ранніх навичок відчувати красу, захоплюватися нею, діяти на природі і знати правила безпечної поведінки. Інтерес до пізнання навколишнього світу є своєрідною складовою розвитку дитини, формування її пізнавальної самостійності, позитивного ставлення до результатів своєї праці.

Пізнавальний інтерес справляє великий вплив на поведінку людини, її духовно – моральну сферу, інтелектуальні, морально–етичні та комунікативні якості, сприяє вихованню творчих особистостей. Інтерес людини до пізнання дійсності справляє великий вплив на розвиток особистості, яка тісно пов’язана з розвитком уваги, пам’яті, мислення, волі, емоцій, що, в свою чергу, сприяє творчій самореалізації і духовному самовдосконаленню. Якщо основною метою життя дитини є поступовий перехід з одного рівня пізнавальних і практичних знань та оволодіння навичками на більш високий рівень, то формування пізнавального інтересу природним чином пов’язане з процесом вдосконалення їх знання. Проблема формування та розвитку пізнавального інтересу завжди привертало увагу психологів, педагогів, методистів, педагогів–практиків.

В Україні ці питання прямо або побічно розглядали такі видатні педагоги минулого: Духнович О., Сухомлинський В., Ушинський К. та ін.. І сьогодні багато вчених і педагоги присвятили свої дослідження проблемі розвитку пізнавальних інтересів, серед них: Глухова Н., Кондратьєва Н., Лисенко Н., Ніколаєва С., Плохій З., Скребець В., Фокіна В., Яришева Н. та ін. Однак існують аспекти розвитку пізнавального інтересу в процесі знайомства з явищами живої природи, які ще недостатньо розкриті, що і призвело до вибору теми дослідження.

Мета дослідження: вивчити формування дослідницької компетентності дітей старшого дошкільного віку засобами природного довкілля

Для реалізації зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Розглянути поняття дослідницької компетентності в психолого –педагогічних дослідженнях;
2. Дослідити значення дослідницької компетентності у формуванні особистості дитини старшого дошкільного віку;
3. Окреслити методи та прийоми формування дослідницької компетентності у дітей старшого дошкільного віку засобами природного довкілля.

Об’єкт дослідження: процес формування дослідницької компетентності у дітей старшого дошкільного віку засобами природного довкілля.

Предмет дослідження: дослідницька компетентність дітей старшого дошкільного віку засобами природного довкілля.

Методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми, класифікація, систематизація, узагальнення; спостереження, бесіди, опитування, вивчення продуктів діяльності дошкільників, активні методи навчання тощо.

Експериментальна база дослідження: Заклад дошкільної освіти № 19 «Кобзарик»

Структура та обсяг курсової. Курсова складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг курсової – 45 сторінки, у тому числі основного тексту – 36 сторінки. Список використаних джерел включає 22 найменувань.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ПРИРОДНОГО ДОВКІЛЛЯ

 1.1. Поняття дослідницької компетентності в психолого–педагогічних дослідженнях

 

Компетенція – це соціальна вимога до освіти та професійної підготовки дитини, і вона необхідна їй для здійснення високоякісної виробничої діяльності в певній галузі. Результатом набуття компетенції є компетентність, яка включає в себе особистісні характеристики і ставлення до предмета діяльності [5, с. 20]. Педагог Лохвицька Л. стверджує, що еколого–природнича компетенція дошкільнят є невід’ємною частиною життєвих здібностей дошкільнят. Це конкретні знання про природу, позитивні емоції та ціннісне ставлення до її компонентів, обізнаність про правила природокористування та їх дотримання [4, с. 8].

Формування еколого–природничої компетенції у дітей дошкільного віку передбачено змістом освітньої лінії «Дитина у природному довкіллі», яка є Базовим компонентом дошкільної освіти. Екологічна освіта, на додаток до екологічних знань, умінь і навичок, також включає в себе формування особистісної поведінки, яка забезпечує емоції та ціннісне ставлення до природи, а також готовність дітей займатися діяльністю, що підходить для природи. Необхідним компонентом процесу формування екологічних та природних здібностей є знання. Якщо людина нічого не знає про якийсь предмет, вона буде до неї байдужа. Екологічні знання допомагають сформувати свідоме ставлення до навколишнього світу і природи і закладають основу екологічної свідомості [3, с. 4].

Центральні завдання еколого – природничої компетентності дошкільників:

1. набути досвід емоційного контакту з природним довкіллям, здібності визначати її настрій і стан; формувати відчуття прекрасного в природі;
2. стимулювати палке бажання виражати свої почуття художніми засобами;
3. засвоїти базові природничі, екологічні, природоохоронні, культурологічні знання;
4. засвоїти головні засади поведінки у середовищі, розвивати допитливість та спостережливість;
5. формувати інтерес до природи, розуміння необхідності її збереження;
6. забезпечити естетичну та практичну цінність природи;
7. формувати здатність оцінювати природні явища та об’єкти, екологічний стан природи свого краю, власне і чуже ставлення до довкілля;
8. формувати потребу у збереженні та охороні природи (посадка рослин, догляд за рослинами і тваринами, охорона первоцвітів, допомога птахам тощо);
9. розв’язувати проблемні ситуації екологічного змісту [6, с. 136].

Виходячи з цього, ми можемо сказати, що природничо–екологічна компетентність має діяльнісний характер і передбачає здатність використати екологічні знання дитини, готовність та здатність реалізувати їх у конкретній екологічній ситуації. Відповідальне ставлення до природи – це здатність і можливість дитини свідомо, цілеспрямовано і добровільно виконувати вимоги і вирішувати завдання морального вибору, а також досягати певних результатів. Екологічна відповідальність – це форма прийняття системи відповідальної залежності між людиною і природою. Вона характеризується позитивним ставленням до соціальних потреб і заснована на глибокому розумінні особистої поведінки і розумінні цінностей і соціальних ролей в екологічному середовищі.

Розглядаючи пошуково – дослідницьку діяльність як чуттєво – практичну, вчені вважають, що вона здійснюється з використанням теоретично відомих методів і фактично набуває здібностей і навичок. Цей вид діяльності успішно поєднує в собі почуття та види діяльності, що повністю відповідає особливостям психологічної діяльності дошкільника. В освітній практиці зміст занять може визначатися відповідно до обраних цілей і багаторазово повторюватися для досягнення достовірності результатів. Разом з дітьми вчителі можуть досліджувати явища або характеристики, змінювати їх, змінювати умови та ситуації і пробувати різні методи. Тому дітям стає легко зрозуміти те, що неможливо спостерігати в об’єктивно існуючій природі. У зв’язку з цим пошуково – дослідна діяльність виконує основні пізнавальні функції, такі як виявлення зв’язків, недоступних дитячим органам почуттів, і проникнення в природу природних явищ [2].

Участь у пошуково – дослідній діяльності допомагає дітям сформувати реалістичне уявлення про причинно – наслідковий зв’язок у природі. Діти повинні асоціювати пізнавальні завдання, що виникають під час гри, роботи та спостереження в предметному середовищі. Н.Прохорова вважає, що особливе значення для розвитку особистості дошкільника має усвідомлення взаємозв’язку між природою і людиною та різноманітних зв’язків у природі. Оволодіння засобами практичної взаємодії з довкіллям забезпечує становлення світогляду дитини, її особистісне зростання.

Пошуково–дослідницька діяльність відіграє важливу роль у цьому відношенні, оскільки вона дає дітям можливість спілкуватися зі своїми однолітками і дорослими, проводити різні перетворення предметів, розкривати їхні приховані сутнісні зв’язки з явищами природи і людським життям, вчитися самостійно аналізувати і робити висновки [11]. На думку вчених, дитячі експерименти і спостереження можна віднести до основних поняття, що характеризують пошуково–дослідницьку діяльність.

Дослід – це спостереження, що проводяться в особливих умовах, які допомагають формувати пізнавальний інтерес до природи, розвивати спостережливість і мислювальну діяльність. Цінність дослідження полягає в тому, що для своєї власної діяльності діти не приймають готові знання від дорослих, але в процесі дослідження вони приймають знання в певному логічному порядку, позиціонують себе в характері своєї роботи і раціонально планують свої дії [22, с. 189]. Так вода, винесена на мороз, спочатку вкривається кіркою, шматочками льоду, а потім стає льодом; лід, коли його підігрівати, стає холодною водою, потім теплою, гарячою і парою; пару охолоджують, вона стікає на холодному предметі й знову стає водою. У дітей сформується ясна й усвідомлена вистава: вода і лід – це одна і та ж речовина і будуть змінюватися в залежності від умов.

Кожна з них при цьому має особливості:

1. лід – твердий, крихкий, його можна порубати, він займає певний об’єм;
2. вода – рідина не має сталої форми, набуває такої форми, в якій посудині знаходиться.

У процесі екологічної освіти вчителі віддають пріоритет освітньому досвіду. У цьому випадку майже кожна дитина працює: шукає відповіді і пояснення, домагається очевидних результатів, перевіряє знання і вміння. Незважаючи на складність, цей дослід дуже ефективний завдяки активізації особистості. Дослідництво має життєво важливе значення для майбутньої практичної діяльності дітей. Воно може не тільки орієнтуватися в характері роботи, а й розумно планувати свої дії

Г.Бєлєнька зазначає, на відміну від інших видів діяльності, досліди мають чітку мету та гіпотезу. Досліди мають чітку структуру, його можна відтворити, знаючи умови проведення; він вимагає від дітей виконання психологічних операцій високого рівня, таких як узагальнення і систематизація знань [3]. Одним з видів дослідницької діяльності є експериментування. Згідно зі словником іноземних мов, слово «експеримент» походить від грецького «experimentum», що перекладається як «спроба», «дослід». Тому експеримент визначається як експеримент, що проводиться з наукової точки зору, спостереження за об’єктами в спеціально створених умовах, що дозволяють відстежити процес явища і відтворити його багаторазово. Згідно з енциклопедичним словником, у вузькому сенсі експерименти – це свідомо об’єктивна діяльність у науці, більш вузькому значенні – дослід відтворення об’єкту пізнання, перевірка гіпотези.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!