Курсова робота “Голодомор в Україні 1921-1923 рр”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1921-1923 РР

РОЗДІЛ ІІ. МАСШТАБИ ГОЛОДОМОРУ ТА ЙОГО ЕТАПИ

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ І НАСЛІДКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Протягом першої половини XX століття радянським урядом було вчинено безліч злочинів проти людства, які призвели до значних людських втрат в Україні. Один із таких злочинів – це голод 1921-1923 років. Фізичне винищення українського народу, яке було сплановане більшовицькою владою за допомогою штучно створеного голоду, представляло собою неотдільну складову тоталітарної системи і було свідомою та цільовою терористичною акцією.

Для повного та об’єктивного розгляду проблеми і отримання наукового знання необхідно мати на увазі не менше тисячі документальних свідчень. Без них неможливо надати відверту і правдиву інформацію як щодо осіб, відповідальних за трагедію на місцях, так і щодо масштабів та наслідків голодомору, а також його впливу на політичне, господарське та демографічне життя народу.

Сприяння штучного голоду стало важливою умовою для функціонування тоталітарного режиму, і Радянський Союз не був винятком, а скоріше, він відіграв роль наочного прикладу такого режиму. У сфері політики влада придушувала опозиційні голоси, усувала потенційних опонентів системи та контролювала розвиток громадянського суспільства. У сфері економіки ця влада забезпечувала підтримку основного стимулу до праці – страху, створюючи систему, яка використовувала безкоштовну робочу силу; у сфері соціальних відносин вона сприяла розколюванню суспільства, підштовхуючи його верстви одна проти одної, і створювала атмосферу взаємної підозри та недовіри, постійно виділяючи ворогів (тобто, «хто не з нами, той проти нас»). Всі ці заходи гарантували збереження ключових характеристик цієї системи, таких як дисципліна та єдність.

Тоталітарний режим використовував голод як засіб придушення селянського руху в Україні, і це було ефективніше, ніж каральні експедиції. Такий особливий державний механізм придушення опозиції, яким був штучний голод, був використовуваний радянською владою неодноразово з політичними цілями.

Зокрема, варто відзначити обширні дослідження проведені О. Веселовою, Ю. Котляром, С. Кульчицьким, В. Марочком, О. Мовчаном, А. Огінською, Н. Романцем і В. Сергійчуком. Незважаючи на це вже значне обсяг досліджень, тема не втрачає своєї актуальності й сьогодні. Лише здобувши незалежність, Україна надала вченим можливість проводити дослідження подій першої третини ХХ століття без упереджень.

Дана тема потребує глибокого наукового дослідження, яке важливо не лише для відтворення точної картини минулих подій, але й для запобігання подібним злочинам у майбутньому. Знання історії є обов’язковою передумовою для розуміння сучасності та можливого майбутнього.

Мета дослідження полягає в проведенні глибокого аналізу та осмисленні історичних, соціальних і політичних аспектів голодомору, який увійшов в історію України як трагічна подія.

Виходячи з мети, нами поставлені наступні завдання:

1. Висвітлити причини голоду 1921-1923 рр;
2. Проаналізувати маштаби голодомору та його етапи в Україні;
3. Охарактеризувати наслідки голоду та територію поширення 1921-1923 рр. в Україні.

Об’єкт дослідження – є голодомор в Україні 1921-1923 рр.

Предмет дослідження – є вивчення причин та наслідків голоду, який мала місце в Україні в 1921-1923 роках, а також аналіз політичної та економічної ситуації в країні протягом цього періоду.

Методологічною основою дослідження слугувала сукупність принципів системності, історизму, науковості та об’єктивності. Для досягнення поставленої мети та розв’язання завдань були використані такі методи:

1. теоретичні методи, включаючи вивчення та аналіз наукової історичної літератури, пошуковий аналіз та порівняльно-історичний аналіз;
2. спеціально-наукові методи, такі як теоретичний пошук (систематизація та порівняння) і бібліографічний аналіз.

Структура роботи. Складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ ГОЛОДУ 1921-1923 РР

 

Багато істориків і науковців вивчають та продовжують досліджувати причини голоду та Голодомору в Україні, оскільки ця тема є ключовою для розуміння об’єктивної картини цієї штучно спричиненої катастрофи.

Голод, що тривав у 1921-1923 роках, та Голодомор 1932-1933 років в Україні є наслідками цілеспрямованої політики більшовиків, і їх штучність відзначається як характерна риса тоталітарного режиму. С. Кульчицький і В. Марочко, досліджуючи причини голоду в 1921-1923 роках, виділяють наступні: повоєнна руїна, продрозкладка, посуха.

Військові конфлікти, які тривали практично сім років на території України, включаючи Першу світову війну та громадянську війну, негативно вплинули на національне господарство, призводячи до його руйнування та знищення. Виробництво сільськогосподарської продукції та тваринництва зменшилося значно, це було наслідком мобілізації найбільш працездатного населення на військовий фронт, використання коней для воєнних потреб, що призвело до зменшення худоби, і постійних земельних розділів, які також сприяли скороченню ресурсів.

Подібною думкою поділяється В. Данилов, який вказує на аграрну революцію, що значно зашкодила економіці. Окрім загальних тягот війни, які несли на своїх плечах саме селяни, настала продовольча криза, і разом з нею були введені обов’язкові закупівлі сільськогосподарської продукції вже в серпні 1915 року за фіксованими цінами (для потреб військових цілей).

В грудні 1916 року, через кризу у державних закупках, було вирішено впровадити систему обов’язкового розподілу необхідної кількості хліба між губерніями, селами та господарствами. Однак це завдання виявилося непосильним для селянських господарств. Повстанці руйнували засоби зв’язку, руйнували залізниці, атакували радгоспи та комуні, і з особливою жорстокістю вбивали комуністів і радянських працівників серед селян.

Матеріали судових процесів відображають рівень відчаю та обурення, який спонукав село до революційних подій та прямих зіткнень з каральними  силами. «…Коли постраждалий Фесенко звернувся до натовпу, який прийшов грабувати його, і запитав, чому вони хочуть руйнувати його майно, обвинувачений Зайцев відповів: «У тебе одного 100 десятин, а у нас по десятине на семью. Спробував би ти прожити на одну десятину землі…»» [5, с. 6].

Дослідник О. Мовчан підтримує погляди О. Веселової та С. Кульчицького і наголошує на тому, що, окрім людських жертв, війна великою мірою завдала шкоди національному господарству. Промислове виробництво зменшилося в 10 разів, третина залізниць, мостів, доріг та інфраструктури була зруйнована.

Однією з ключових причин голоду в Україні в 1921-1923 роках було примусове вилучення державних ресурсів. Джерела свідчать, що починаючи з другої половини 1920 року, влада значно збільшила обсяги хлібозаготівлі. Центральне керівництво настоювало на збільшенні експорту хліба з посухом поразених південних губерній УСРР. Радянське керівництво України звернулося до керівництва губкомів КП(б)У і губвиконкомів із вимогою експортувати хліб за будь-яку ціну [4, с. 29-31].

Протокол засідання Політбюро ЦК КП(б)У про посилення відправлення хліба на Північ від 4 липня 1921 року вказував на те, що для кожного міста була визначена конкретна кількість вагонів хліба, яка повинна була бути відправлена [4, с. 28-29]. Селяни зрозуміли, що врожаю не буде, і для власного виживання вони повинні були заощадити продовольчі запаси.

Отже, нереалістичність планів щодо хлібозаготівель, примусовий вивіз хліба та зерна, а також їх експорт до Росії призвели до жахливих наслідків. Українські регіони та губернії, які вже страждали від голоду і потребували допомоги, були зобов’язані постачати певну кількість зерна в російські регіони. Така політика більшовиків спричинила голод в Україні в період з 1921 по 1923 рік і стала однією з його ключових причин.

Також важливо розглянути ще один фактор, що спричинив голод – посуха 1921 року, яку радянська влада визнала основною причиною.

 

РОЗДІЛ ІІ. МАСШТАБИ ГОЛОДОМОРУ ТА ЙОГО ЕТАПИ

 

Маштаби Голодомору – це складний і багатокомпонентний термін, який охоплює не лише адміністративні та географічні кордони, але також включає в себе локальну інтенсивність смертності та масштаб соціально-психологічних аномалій. За Марочком, формування території Голодомору розпочинається тоді, коли ознаки недоїдання та голодування стають масовими і призводять до масових проявів морально-психологічних та патологічних відхилень у поведінці людей (зокрема, масове споживання людей під час голоду, вживання мертвої худоби, котів, собак, гризунів, втрата страху і святості перед смертю, приготування їжі з різних сурогатів, припинення офіційної реєстрації смертності відповідними органами тощо), а демографічні наслідки також свідчать про масову смертність та порушення динаміки природного приросту населення [14, с. 11].

Дані з Українського Інституту Національної Пам’яті показують, що голод 1921-1923 років спочатку почав поширюватися на Катеринославщину, Запоріжжя та Донеччину, а наприкінці 1921 року вплинув на Миколаївщину та Одещину. У січні 1922 року кількість голодуючих сягнула 1 890 000 осіб, у березні – 3 250 000, а в червні – 4 103 000. Голод призводив до зменшення політичної активності селян, призвела до спаду повстанського руху, і сильніше вплинув на деморалізацію південноукраїнського селянства, ніж загроза загинути в бою чи потрапити у полон.

Голод викликав апатію та байдужість до всього, крім власного виживання. Всі інтереси обмежувалися лише фізичним самозбереженням. Під голодом опухла людина втрачала здатність до опору.

З цим увагу, радянська влада посилювала масштаби голодомору, оскільки він виявився більш ефективним за каральні експедиції для придушення повстанців. Штучність голоду стала характерною рисою тоталітарного режиму.

За Василем Марочком, у липні 1922 року голод охопив 18 губерній, включаючи 5 в УСРР. Мінімальна кількість голодуючих становила 18,3 мільйона осіб, а максимальна – приблизно 30 мільйонів осіб [13, с. 3]. Важливо підкреслити, що ці кількісні показники були встановлені через обстеження регіонів і чітко фіксувалися в звітах урядових установ у 1922 році. Загалом було відзначено, що при ленінському Голодоморі страждали приблизно 40% населення південно-східних губерній УСРР.

Статистичні дані демонструють зростання території, на яку вплинував голод, з часом. Уже в березні 1922 року кількість голодуючих в Україні досягла 4 мільйонів осіб, з яких 1,9 мільйона були дітьми. У Запорізькій губернії смертність серед голодуючих досягла 27,1%. Кількість голодуючих постійно і досить швидко зростала: в травні ця кількість становила 25%, у липні – 50%, і в окремих регіонах навіть сягала 80% [13, с. 3].

Отже, маштаби Голодомору є складним та багатокомпонентним поняттям, яке розширювалося з часом. В порівнянні з територією голоду 1921-1923 років, вони значно збільшились і охопили не лише південні регіони, але й центральні території.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!