Курсова робота “Методики читання”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ЧИТАННЯ ЯК ВИД НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ 

1.1. Зміст і структура поняття «читання» у психолого-педагогічних дослідженнях 

1.2. Розвиток в учнів молодших класів першооснов читацької самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою 

1.3. Різноманіття типів текстів для читання в початковій школі 

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА РОЗВИТКУ ЧИТАЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ 

2.1. Сучасні методи та прийоми навчання літературного читання у початковій школі 

2.2. Дослідно-експериментальна програма з розвитку читання у  молодших школярів 

2.3. Результати дослідно-експериментальної перевірки 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

ДОДАТКИ 

ВСТУП

 

Актуальність теми зумовлюється тим, що ефективне оволодіння навичками читання передбачає формування в учнів умінь свідомого, правильного, виразного та швидкого читання, що досягається під час проведення уроків як класного, так і позакласного читання.
Виховання інтересу до читання передбачає формування у дитини внутрішньої потреби у взаємодії з книгою, усвідомлення її ролі як важливого джерела знань та засобу комунікації в сучасному світі. У процесі занурення у зміст художніх творів школярі мають прийти до розуміння вагомої ролі книги, здатної впливати як на інтелектуальний, так і на емоційний рівень особистості.

У сучасних умовах реформування системи освіти, зокрема в контексті реалізації концепції Нової української школи, перед педагогами стоїть завдання впровадження сучасних підходів до викладання. Вчитель має бути творчим, відкритим до змін, здатним оперативно реагувати на нестандартні ситуації, постійно вдосконалювати свої професійні якості, а також мотивувати учнів до пізнання та розвитку інтересу до нових знань.

Згідно з пояснювальною запискою до програми для початкової школи, курс «Літературне читання» спрямований на всебічний розвиток дитини через організацію читацької діяльності, формування читацької компетентності, а також ознайомлення учнів з дитячою літературою як видом мистецтва. Одним із головних завдань курсу є також мовленнєвий, інтелектуальний і художньо-естетичний розвиток особистості, виховання моральних та громадянських орієнтирів.

Окрім читацької, програмою передбачено також формування інформаційної, загальнокультурної та комунікативної компетентностей.
У програмі подано наступне визначення читацької компетентності: «Читацька компетентність — це інтегрований результат особистісної діяльності, що поєднує знання, уміння, навички, особистий досвід та ціннісні орієнтації учнів, які формуються в межах реалізації всіх змістових ліній курсу «Літературне читання».

Суттєво вплинули на розвиток читацької культури школярів дослідження відомих педагогів та психологів: К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського, П. Каптєрєва, А. Виготського, Д. Ельконіна та інших.

Проблему розвитку навичок читання розглядали такі науковці і методисти, як: І. Т. Федоренко, І. Г. Пальченко, В. М. Зайцев, О. Я. Савченко, Н. Ф. Скрипченко, В. Б. Едігей і інші.

Мета дослідження проаналізувати та охарактеризувати сучасні методики навчання читанню в початковій школі, виявити їх ефективність у формуванні читацьких навичок учнів.

Для досягнення мети дослідження планується виконати наступні завдання:

1. Проаналізувати зміст і структура поняття «читання» у психолого-педагогічних дослідженнях.
2. Визначити розвиток в учнів молодших класів першооснов читацької самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою.
3. Дослідити різноманіття типів текстів для читання в початковій школі.
4. 4. Розкрити сучасні методи та прийоми навчання літературного читання у початковій школі.
5. 5. Здійснити дослідно-експериментальну програму з розвитку читання у молодших школярів.
6. 6. Проаналізувати результати дослідно-експериментальної перевірки.

Об’єкт дослідження – процес формування навичок читання.

Предмет дослідження – методики навчання читання, їх особливості, ефективність і способи реалізації на уроках мови та літератури в початковій школі.

Методи дослідження – для досягнення мети та розв’язання поставлених завдань дослідження використано такі методи: теоретичні (аналіз наукових джерел, синтез, порівняння, систематизація теоретичного та практичного матеріалу, узагальнення психолого-педагогічної і методичної літератури, абстрагування); емпіричні (узагальнення наявного педагогічного досвіду, спостереження); педагогічний експеримент.

Структура курсової роботи.  Робота складається з вступу, двох розділів, які діляться на підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел (18 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 42 сторінки.

 

РОЗДІЛ І

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ЧИТАННЯ ЯК ВИД НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1. Зміст і структура поняття «читання» у психолого-педагогічних дослідженнях

 

Читання є однією з ключових форм мовленнєвої активності людини. Це складний, інтегрований пізнавальний процес, у якому поєднуються різні інтелектуальні функції, що формують основу діяльності під час сприймання письмової інформації. До таких функцій належать: концентрація уваги, розуміння змісту, мовно-логічне мислення, мовленнєва активність, зорова пам’ять, візуальний контроль із можливістю корекції, свідоме регулювання дій, координація мовленнєвих рухів тощо [10, с. 5].

Об’єктом читання виступає друкований або рукописний текст, що передає письмову мову. Для досягнення мети читання необхідне формування відповідних навичок (технічна сторона процесу) та комплексу умінь, які забезпечують повноцінне сприйняття і глибоке розуміння прочитаного.

Під читацькою діяльністю маються на увазі способи і стратегії, які використовує читач для того, щоб адекватно сприйняти, осмислити і зрозуміти зміст тексту, а також здатність до подальшого аналізу прочитаного. Таким чином, читання не обмежується лише дією – це водночас і психологічний процес, який має дві взаємозалежні складові: технічну (рухи очей, мовленнєва активність) і когнітивну (усвідомлення й інтерпретація інформації, поєднання емоційного та логічного компонентів) [1, с. 2].

Організація читацької діяльності має бути спрямована на досягнення усвідомленого читання, цілісного сприймання тексту та його розуміння [13, с. 42]. Така діяльність є цілеспрямованим, активним процесом, що здійснюється на основі мовної структури, знань з літературознавства і відповідає поставленим навчальним цілям. Вона передбачає сприйняття, осмислення, інтерпретацію та оцінку текстової інформації [10, с. 69].

Читацька діяльність — це безпосереднє втілення процесу читання, що проявляється у практичному взаємозв’язку з текстовим матеріалом: його сприйнятті, осмисленні й інтерпретації.

До основних складників читацької діяльності належать:

1. здатність оперативно знаходити у тексті потрібну інформацію;
2. вміння розуміти зміст прочитаного і засвоювати інформацію;
3. навыки критичного осмислення та аналізу тексту.

У сфері психолого-педагогічних досліджень уявлення про структуру читацької діяльності базується на ґрунтовних наукових працях О. Леонтьєва, який виділив базові характеристики діяльності людини [10, с. 18].

Як зазначено у навчально-методичному посібнику «Літературна освіта молодших школярів», читацька активність виявляється не лише у ставленні до книжки, а й у здатності замислюватися над змістом уже з перших слів та речень, а також у творчому переосмисленні прочитаного після завершення читання. У молодших класах саме вчитель виконує ключову роль у спрямуванні читацьких дій учнів, зокрема — у самостійному читанні, що є основою для розвитку читацької незалежності у молодших школярів [7, с. 25].

 

1.3. Різноманіття типів текстів для читання в початковій школі

 

На сучасному етапі розвитку наукової та методичної думки не існує єдиної, усталеної типології текстів у широкому розумінні цього поняття. Це повною мірою стосується і текстів, призначених для дитячої аудиторії. У зв’язку з цим виникає потреба виокремити найважливіші категоріальні ознаки, за якими здійснюється класифікація текстового матеріалу. Ці характеристики є важливими орієнтирами під час відбору текстів для роботи з молодшими школярами з метою розвитку в них читацької компетентності, суть якої була розкрита раніше.

Типи текстів за метою читання (за функцією читача)

У вітчизняній методичній літературі помітна неузгодженість у термінології, яка стосується означення текстів нехудожнього змісту. Часто паралельно або взаємозамінно вживаються такі поняття, як науково-художні, пізнавальні, навчально-інформаційні, інформаційні, навчальні тексти тощо.

На відміну від вітчизняної практики, міжнародний підхід орієнтується передусім на мету читання, тобто функціональне призначення тексту. Тому найчастіше основою класифікації слугує поділ на художні (літературні, фікшн) та нехудожні (інформаційні, нон-фікшн) тексти.

Дослідницькі напрацювання засвідчують доцільність такої класифікації: «Міцний зв’язок між інформаційними текстами та іншими типами — зокрема аргументативними, інструктивними й рекламними — на відміну від художніх, дозволяє зробити висновок, що всі тексти, крім художніх, у широкому сенсі можна трактувати як інформаційні або інструктивні. Це пов’язано з тим, що когнітивні стратегії, які застосовуються при їх опрацюванні, мають значну подібність» [18].

Зважаючи на зазначене, найпоширенішим підходом є використання двокомпонентної класифікації текстів за їхньою функціональною спрямованістю. У межах кожної з основних груп передбачається подальший, більш детальний поділ. Наприклад, художні тексти систематизують відповідно до традиційного літературознавчого підходу — за родами, жанрами та тематикою. Інформаційні тексти, у свою чергу, охоплюють такі різновиди, як науково-популярні, інструктивні, рекламні медіатексти тощо. Узагальнене представлення цієї класифікації подано в таблиці 1.1.

Якщо використання художніх або науково-пізнавальних текстів у процесі навчання читання в школі є як традиційною практикою, так і перспективним напрямом розвитку методики, то залучення рекламного медіатексту, який наразі не розглядається як окрема категорія в курсах читання, потребує додаткового обґрунтування.

 

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА РОЗВИТКУ ЧИТАЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

2.1. Сучасні методи та прийоми навчання літературного читання у початковій школі

 

У сучасному освітньому процесі, зокрема під час проведення уроків літературного читання, дедалі більшої актуальності набувають інноваційні підходи та прийоми роботи. Читання відіграє ключову роль у формуванні мовленнєвих навичок і розвитку інтелектуальних здібностей учнів молодшої школи. Саме тому надзвичайно важливо формувати у школярів щире зацікавлення до читання, навчити їх орієнтуватися в різноманітті літературних жанрів, забезпечуючи тим самим глибший вплив художнього слова на особистість дитини.

Результативність навчального процесу великою мірою залежить від професійного вміння вчителя обирати відповідні методики та інструменти роботи, які відповідають віковим і психологічним особливостям учнів. При належному доборі методів школярі краще сприймають навчальний матеріал, демонструють вищу мотивацію до пізнання, активно долучаються до уроку, прагнуть до самостійного аналізу прочитаного та проявляють креативність і творче мислення під час виконання різноманітних практичних завдань.

Один із ефективних прийомів – метод «Помилок». Його суть полягає в тому, що помилки використовуються не лише для виправлення, а як засіб активного пізнання. Аналізуючи помилки, учні вчаться визначати їхню природу, шукати причини появи та шляхи вирішення, що стимулює розвиток їхньої дослідницької активності.

Так, під час аналізу казки «Червона Шапочка» можна запропонувати дітям розглянути дії героїв з позиції припущених помилок:

1. У чому полягала помилка Червоної Шапочки?
2. Що зробила неправильно бабуся?
3. Як можна було запобігти цим ситуаціям?

Ще одним прикладом цікавої вправи є завдання «Роз’єднай слова». Для цього вчитель заздалегідь готує гасло, наприклад, прислів’я чи крилатий вислів, яке записується без пробілів: «Продобресерцетребазмалкудбати». Завдання для учнів — поділити текст на окремі слова і визначити, яке саме висловлювання зашифровано. Такі завдання розвивають мовне чуття та увагу до деталей.

Метод «Фантастичні гіпотези». У методичному арсеналі сучасного педагога є й особливі ігрові вправи, спрямовані на стимулювання креативного мислення та уяви школярів.

Одним із таких прийомів є методика «Неймовірні припущення». Учитель готує 10 карток: на п’яти з них зображено різні предмети (наприклад: телефон, світлофор, стіл, праска, ложка), а на інших – дії (наприклад: мріяти, літати, співати, говорити, малювати).

Учні навмання витягують по одній картці з кожної категорії та поєднують отримані слова. Далі озвучується фантастичне запитання типу: «А що було б, якби…?» – наприклад, «А що було б, якби праска почала мріяти?». Завдання полягає в тому, щоб вигадати якомога більше різних варіантів відповіді — так і формуються гіпотези.

Завдання на розвиток зв’язного мовлення

Оскільки діти з домінуванням правої півкулі мозку зазвичай мають яскраво виражене творче мислення, на уроках, присвячених розвитку зв’язного мовлення, їм можна пропонувати творчі завдання на кшталт: створити альтернативний фінал до прочитаного твору, змінити хід подій у сюжеті, надати героям нові риси характеру, додати до історії нових персонажів, змінити місце дії, перенести персонажів у незвичні обставини, зробити композицію з елементів різних казок, створити ілюстровані комікси до літературного твору, написати власну казку про пригоди разом із улюбленими персонажами або скласти сценарій фільму на основі популярних казок.

У роботі з казкою пропоную такі прийоми складання казок:

1. “Салат із казок” (поєднання в одній казці героїв з різних казок та придумування їх спільних історій).
2. “Казки навиворіт” (характери героїв відомої казки змінюються на протилежні).
3. “Казки – небилиці”.
4. «Додавання у казку чарівних предметів”
5. “Казка ─ перетворення” та інші.
6. Метод «Спрямоване слухання та міркування»

Оскільки більшість школярів не виявляють великого зацікавлення до читання, доцільно залучати альтернативні способи роботи з художніми творами. Наприклад, замість самостійного читання можна запропонувати прослуховування аудіозаписів літературних текстів або їх уривків, інтонаційне читання вчителем, виконання ролей однокласниками, прослуховування радіопостановок тощо. Ефективним також вважається методика «Слухання з орієнтацією на роздуми». Суть її полягає в поетапному ознайомленні з текстом: вчитель або заздалегідь підготовлений учень читає твір по абзацах чи частинах, роблячи перерви, під час яких школярі висловлюють власні здогадки щодо подальшого розвитку подій або змісту.

 

2.3. Результати дослідно-експериментальної перевірки

 

З метою з’ясування ефективності нових вправ у формуванні навичок читання було здійснено зіставлення досягнень учнів із контрольної та експериментальної груп. Для цього проведено підсумкове тестування (див. Додаток Г), що дало змогу проаналізувати рівень знань і вмінь школярів 4-А та 4-Б класів під час уроків української мови та літератури.

Порівняння показників учнів експериментального класу на початку та після впровадження вправ (див. рис. 2.4) засвідчило позитивну динаміку у формуванні читацьких умінь. Так:

1. частка учнів із високим рівнем читацької компетентності зросла на 10% (з 33% до 43%);
2. кількість школярів із середнім (задовільним) рівнем залишилася незмінною — 42%;
3. відсоток учнів із низьким рівнем читацьких навичок зменшився на 8% (з 25% до 17%).

Рис 2.4. Рівень сформованості читацької компетентності учнів 4-А класу на початку та після експерименту

 

Згідно з проаналізованими даними (рис. 2.5), у контрольному класі простежується незначне покращення рівня сформованості навичок читання. Зокрема, кількість учнів із високими показниками зросла на 5% — з 25% до 30%. Водночас кількість школярів із середнім рівнем зменшилася на такий самий відсоток — з 50% до 45%. Показник низького рівня залишився незмінним і становить 25%.

Рис 2.5. Рівень сформованості читацької компетентності учнів 4-Б класу на початку та після експерименту

 

Зібрані результати доводять, що при використанні традиційних методів навчання значних змін у рівні успішності учнів не спостерігається. Водночас у класі, де впроваджувались авторські вправи й завдання в межах нашої програми, показники читацької діяльності школярів дещо зросли. Аналіз отриманих даних демонструє, що підібрані вправи позитивно впливають на формування читацької компетентності молодших учнів, зокрема під час уроків читання. Таким чином, результати дослідження підтвердили правильність гіпотези й засвідчили досягнення поставленої мети.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!