ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
1.1. Система органів охорони здоров’я
1.2. Нормативно-правова база сфери охорони здоров’я населення України
1.3. Актуальні проблеми у сфері охорони здоров’я населення та пошук шляхів їх вирішення
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
2.1. Реформування економічних засад системи охорони здоров’я
2.2. Реорганізація системи управління у сфері охорони здоров’я
2.3. Оптимізація діяльності галузі охорони здоров’я
2.4. Інноваційна і кадрова політика у системі охорони здоров’я
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Початок нового тисячоліття вочевидь засвідчив перехід цивілізації на новий рівень розвитку. Парадигми минулого, перш за все безпека існування в новому інформаційному суспільстві, набувають інших ознак, але прагнення людей прожити довге і забезпечене життя, зміцнити свій особистий статус та задовольнити інші особисті потреби залишились такими, якими вони були за всіх часів.
Перехід від тоталітарного режиму до демократичного суспільства, від планової економіки до вільних ринкових відносин, який здійснюється в Україні в досить стислі терміни, потребує системних змін та ефективного державного управління.
У період докорінних перетворень у соціально-економічній сфері України, реформування національної галузі охорони здоров’я, адаптації лікувально-профілактичних закладів до умов ринкової економіки зростають роль і значення механізмів державного управління перебудовою здорово охоронної сфери.
Широтою і складністю завдань з реформування галузі пояснюється необхідність виконувати ті чи інші функції державного управління з питань охорони здоров’я всіма без винятку органами державної влади України.
Враховуючи соціально-політичну значущість та економічну вартість індивідуального та суспільного здоров’я, охорона здоров’я громадян вважається однією з найважливіших функцій сучасної держави.
Бо саме кількісними і якісними показниками тривалості життя та рівня здоров’я населення, низкою інших показників соціальної політики відрізняються багаті й розвинуті держави світу від бідних і слаборозвинутих.
Значення здоров’я людини визнають у світі настільки важливим, що цей показник входить до індексу людського розвитку – універсального показника рівня розвитку суспільства тієї чи іншої країни світу.
В умовах сьогодення особливого значення набувають формування та розбудова таких систем охорони здоров’я, які б забезпечували задоволення зростаючих потреб населення в доступній і якісній медичній допомозі, стримуючи при цьому стрімке зростання витрат на охорону здоров’я.
При цьому пріоритетна роль повинна відводитися створенню відповідного нормативно-правового поля, адекватному ресурсному забезпеченню та сучасному результативному управлінню.
Важливим є вивчення сучасного світового досвіду функціонування моделей систем охорони здоров’я, їх розвитку та удосконалення для обґрунтування еволюційних або реформаторських змін у національних здоровоохоронних сферах.
РОЗДІЛ І. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
1.1. Система органів охорони здоров’я
Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в Україні є політика охорони здоров’я в Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Республіки Крим, органами місцевого і регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях. Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за державну політику в цій сфері несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я, виступає гарантом права громадян на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров’я.
Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.
Основними завданнями МОЗ України є:
- забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення;
- розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості;
- організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я безоплатної медичної допомоги населенню;
- організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов’язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи;
- розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення; організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.
Функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в адміністративно-територіальних одиницях України покладаються на відділ охорони здоров’я Ради Міністрів Республіки Крим та органи місцевої державної адміністрації.
Безпосередню охорону здоров’я населення забезпечують санітарно- профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров’я. Заклади охорони здоров’я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.
Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров’я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику закладу охорони здоров’я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов’язаних з охороною здоров’я.
1.2. Нормативно-правова база сфери охорони здоров’я населення України
Розвиток стандартизації у сфері охорони здоров’я населення України відбувається на виконання низки нормативно-правових документів:
- Закону України від 19.11.1992 № 2801-ХІІ «Основи Законодавства України про охорону здоров’я»;
- Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про Державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»;
- доручення Президента України від 06.03.2003 №1-1/252;
- указу Президента України від 06.12.2005 № 1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення»;
- постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 № 960 «Про затвердження заходів щодо виконання Концепції розвитку охорони здоров’я населення України»;
- доручення Прем’єр-міністра України від 12.03.2003 р. № 14494; – розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 213-р «Про затвердження плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» у 2015 році»;
- наказу МОЗ України від 01.08.2011 р. № 454 «Про затвердження Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року»;
- наказу МОЗ України від 19.09.2011 № 597 «Про затвердження Галузевої програми стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року».
Основні вектори розвитку стандартизації у сфері охорони здоров’я населення України на довгострокову перспективу окреслені в Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року [4] та Галузевій програмі стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року [1].
Вищевказана Концепція визначає стандартизацію пріоритетним напрямом сучасного розвитку охорони здоров’я, підкреслює її першочергове значення для управління якістю та досягнення оптимального ступеня впорядковування в охороні здоров’я шляхом розробки і встановлення вимог, норм, правил, характеристик умов, продукції, технологій, робіт, послуг, що застосовуються в охороні здоров’я.
Пріоритетними напрямами стандартизації повинні стати розробка та затвердження медико-технологічних документів надання медичної допомоги на принципах доказової медицини та відміна чинності документів, які не відповідають зазначеним принципам.
Розвиток формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я має створити передумови для використання найбільш ефективних, безпечних та економічно-доцільних лікарських засобів.
Згідно з Концепцією управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 року, об’єктами стандартизації в охороні здоров’я повинні бути всі складові медичного обслуговування:
- організаційні технології; медичні та фармацевтичні послуги;
- технології виконання медичних та фармацевтичних послуг;
- технічне забезпечення виконання медичних та фармацевтичних послуг;
- кваліфікація медичного, фармацевтичного та іншого персоналу; економічні аспекти охорони здоров’я;
- створення, випробування, виробництво, реалізація та застосування лікарських засобів та виробів медичного призначення відповідно до світових стандартів якості та практик;
- формуляри лікарських засобів трьох рівнів (державного, регіонального та локального);
- обліковозвітна документація, що використовується в системі охорони здоров’я, інформаційні технології тощо.
Відповідно до Галузевої програми стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року, стандартизація має ґрунтуватися на принципах використання системи доказів у медичній практиці з метою вибору ефективних технологій і ліків та зменшення ризиків для безпеки пацієнтів.
До стандартів надання медичної допомоги повинні включатись медичні технології та лікарські засоби з урахуванням наукових доказів їх клінічної ефективності з урахуванням економічної доступності.
Передбачається здійснення організаційнометодичних заходів із залученням позаштатних спеціалістів МОЗ України та регіональних управлінь охорони здоров’я, провідних спеціалістів відповідного профілю закладів охорони здоров’я різних рівнів для створення системи розробки, адаптації, затвердження, впровадження та моніторингу стандартів медичної допомоги; впровадження затверджених МОЗ України методичних принципів розробки адаптованих клінічних настанов та медико-технологічних документів галузевого та локального рівня; запровадження та подальший розвиток формулярної системи [1].
План Міністерства охорони здоров’я України з реалізації Галузевої програми стандартизації медичної допомоги на період до 2020 року, затверджений наказом МОЗ України від 19.09.2011 № 597, містить зокрема заходи щодо:
- розробки/адаптації та перегляду/оновлення клінічних рекомендацій медичних стандартів – клінічних протоколів;
- формування груп для оновлення та адаптації протоколів провізора (фармацевта);
- розробки локальних протоколів надання медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів);
- подальшого впровадження формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я;
- розробки методики та створення регіональних і локальних формулярів лікарських засобів.
МОЗ України наказом від 28.09.2012 № 751 «Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України» затвердило методику розробки та впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) медичної допомоги на засадах доказової медицини.
У подальшому розвиток стандартизації у сфері охорони здоров’я був забезпечений, насамперед, завдяки затвердженню МОЗ України низки заснованих на засадах доказової медицини уніфікованих клінічних протоколів надання медичної допомоги населенню при захворюваннях, протоколів діяльності медичної сестри та провізора, нормативів забезпеченості мережею амбулаторій – підрозділів центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, примірного табеля матеріально-технічного оснащення центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та його підрозділів, примірного табеля оснащення обладнанням, медичною технікою та виробами медичного призначення фізіотерапевтичного відділення (кабінету) госпіталю інвалідів (ветеранів) війни.
Для отримання повного тексту придбайте роботу!


Відгуки
Відгуків немає, поки що.