Курсова робота “Паремії на позначення рис людини у буковинських говірках”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПАРЕМІЙ НА ПОЗНАЧЕННЯ ВИЗНАЧЕНЬ – АНАЛІЗ РИС ХАРАКТЕРУ ЛЮДИНИ

1.1. Пареміологія  — розділ мовознавства, який вивчає малі фольклорні форми паремії

1.2. Особливості та різновиди паремійних одиниць

1.3. Паралінгвістичні компоненти та психологічний контекст в українських пареміях на позначення рис людини

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПАРЕМІЙ У БУКОВИНСЬКИХ ГОВІРКАХ НА ПОЗНАЧЕННЯ РИС ЛЮДИНИ

2.1. Паремії на позначення негативних рис характеру людини

2.2. Паремії на позначення позитивних рис характеру людини

2.3. Паремії як форма вираження ментальності та національного характеру

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Паремії, як відомо, використовують метафоричний або змішаний спосіб репрезентації своєї внутрішньої форми, мають високий рівень експресивності, образності, емоційності. Це, як правило, обороти з подвійною мотиваційною природою, яка, з одного боку, дає можливість розшифровувати, зберігати та передавати від покоління до покоління їх зміст, а з іншого – служить чудовим засобом експресії та виразності. Адже прислів’я – це водночас і знак певної ситуації, і ставлення до цієї ситуації, і повчання, і побажання. Причому значна кількість паремій має виразно гумористичний, саркастичний або іронічний колорит.

Як елемент сміхової культури українського народу, різні види паремій (прислів’я, приказки, побажання, прокляття, клятви та прокльони) закономірно з’являються там, де життєрадісний і життєстверджуючий сміх від надлишку сил і свободи духу – на противагу гнітючим будням та повсякденній серйозності. Паремійні звороти  функціонують не так для того, щоб передати закодовану інформацію про об’єктивну реальність, скільки для її інтерпретації та оцінки. Художня мова є механізмом, що сприяє кодуванню та трансляції національної культури. Це текст, безпосередньо пов’язаний з культурою, наповнений великою кількістю культурних кодів, які зберігають інформацію з історії, теорії моралі, психології та морального стану людей.

На наш погляд, вивчення рис характеру «добрий» і «злий» на основі буковинських говірок поки не розглянуто, тому нами обрана дана тема, щоб дослідити та проаналізувати паремії у буковинських говірках на позначення негативних та позитивних рис характеру людини.

Аналізуючи наукові дослідження зарубіжних та вітчизняних учених можна стверджувати що, одиниці паремій досліджували: Колоїз Ж. В., Малюга Н. М., Шарманова Н. Остапенко С. А., Прутчикова В. В.  О.В. Дуденко, А. Жолковський, З. Коцюба, В. Мокієнко, М. Пазяк, Г. Пермяков, О. Потебня, О. Тищенко, Т. Мороз та інші.

Метою курсової роботи є дослідити, проаналізувати та узагальнити теоретичні питання, які стосуються паремій на позначення рис людини у буковинських говірках.

Для доссянення мети визначено такі основні завдання:

1. проаналізувати джерела наукової та науково-практичної літератури;
2. визначити розділ мовознавства, що вивчає малі фольклорні форми паремії;
3. здійснити теоретичний аналіз різновидів паремійних одиниць;
4. сформулювати психологічний контекст в українських пареміях на позначення рис людини;
5. встановити паремії на позначення негативних та позитивних рис характеру людини в буковинських говірках;
6. дослідити паремії як форму вираження ментальності та національного характеру особистості.

Об’єктом дослідження є паремії на позначення рис характеру людини у буковинських говірках.

Предметом дослідження є паремії та їх різновиди в українській мові.

Методи дослідження. Під час написання роботи використовувалися методи аналізу даних теоретичної літератури, методи дослідження, методи класифікації та практичні методи.

Елементи наукової новизни полягають у тому, що поглиблено та розширено знання про паремії на позначення рис характеру людини.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що запропоновано у алфавітному порядку паремії на позначення рис характеру.

Обсяг і структура роботи Курсова робота викладена на 34 сторінках машинописного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота ілюстрована рисунками та таблицями. Список використаних джерел містить 36 найменувань.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПАРЕМІЙ НА ПОЗНАЧЕННЯ ВИЗНАЧЕНЬ – АНАЛІЗ РИС ХАРАКТЕРУ ЛЮДИНИ

1.1. Пареміологія  — розділ мовознавства, який вивчає малі фольклорні форми паремії

 

Фразеологія є, мабуть, одним із найпрогресивніших напрямків сучасного мовознавства. Приблизно протягом чотирьох десятиліть вона відійшла від межі лінгвістичного інтересу, куди вона давно була віднесена через передбачувану несистематичність свого об’єкта дослідження, щоб вийти в центр уваги разом із корпусною лінгвістикою.

 Поява дистрибутивного або частотного підходу, заснованого на мовних корпусах і переплетеного з корпусом лінгвістики повністю переосмислила фразеологію та ще більше розширила її сферу. Було показано, що мова в основному складається зі збірних, більш-менш фіксованих багатослівних виразів, по-різному позначених словосполучень та лексичних зв’язків [28].

Центральними серед цілей фразеологічних досліджень є виділення, ідентифікація та опис фразеологічних одиниць, аналіз їх дискурсивних функцій та дослідження варіацій фразеологічного регістру [29].

Виявлення фразеологічних одиниць того чи іншого типу в будь-якому вигляді дискурсу – це те, з чим довелося стикатися лінгвістичним теоріям. Фразеологія є основою системної функціональної лінгвістики але вона також стимулювала нові напрямки в когнітивній лінгвістиці.

Подібного ренесансу пережив підрозділ фразеології — пареміологія. Вийшовши за рамки традиційних нелінгвістичних підходів, зосереджених особливо на зборі та категоризації прислів’їв, пареміологія міцно увійшла в лінгвістику. Насправді пареміологія як наука про прислів’я, як фразеологічні багатослівні одиниці отримує все більше прибутку від мовних корпусів і корпусної лінгвістики, як і решта фразеології.

Українська пареміологія є частиною слов’янської генетики і мудрість світу, вираження цінностей та ідеалів предків. « Пареміосистема української

мови – це широка, реалістично відтворена панорама соціального буття» [8, с. 4]. Вона містить духовний простір народу і його культурних цінностей, пояснює основу соціально-історичної структури життя українців.

Пареміологія (грец παροιμία прислів’я, приказка і logos слово, вчення) — розділ мовознавства, яке вивчає паремії приказки, прислів’я, примовки, загадки, прикмети, повір’я, замовляння, небилиці, нісенітниці, казкові формули, скоромовки тощо. Перші словники, в яких були зафіксовані й систематизовані тексти (пареміографія), уклали Арістотель та Плутарх [25, с.184 ].

Пареміологічні одиниці називають одним спільним терміном «паремія». Водночас паремії – це тексти фольклорні та книжні, позначені автосемантикою (вони мають буквальне значення і можуть використовуватися самостійно).

 

1.2. Особливості та різновиди паремійних одиниць

 

Паремійний корпус як певний представник глобального середовища країни, індикатор генерації спостереження, розпорядник життєвого досвіду має специфічну міжнародну мовну систему, яка працює в різних дискурсах і може вносити структурні та лексичні модифікації. Водночас визначення спільної одиниці підкреслює систему переконань, цінностей, уявлень про дійсність, розширюючи межі мовного образу світу, особливо національного мислення, дослідження, об’єктивного бачення правди [3, с 126].

Шульга С., розглядає паремійний фонд української та англійської мов і робить висновок, що паремії свідчать про цілісну картину світу з точки зору речей, що їх оточують, соціальної діяльності, моральної поведінки, збереження та передачі історичної інформації поколінням тощо [24, с.311].

Що таке паремія?

Це одне з усних висловлювань, яке відноситься до типу короткого висловлювання, в якому передається повідомлення, яке часто має тенденцію виражати пораду, міркування чи вказівку слухачеві, і яке може мати моральний чи інтелектуальний характер.

Паремія (від грец. παροιμία — прислів’я, приказка) — це видове позначення малих фольклорних жанрів афористичного спрямування, прислів’їв і приказок. Інколи пареміями також називають інші малі жанри фольклорної прози, наприклад: прикмети, прокльони, вітання, афоризми, побажання, каламбури, тости, загадки, прощання та ін [31].

Основні характеристики паремії:

Різноманітність тематики. Існує кілька тем, які паремія може розглядати відповідно до контексту, в якому вона розвивається, або наміру, який вона має на меті. Таким чином, ми можемо знайти паремії, спрямовані на різні цілі, які складаються з великої різноманітності прикладів, заснованих на досвіді, повчаннях або виправленнях щодо людської поведінки в різних просторах.

Чуттєвий зміст. Фундаментальний аспект паремій пов’язаний з тим, що вони розроблені з сентенційним змістом або під сентенційним повідомленням. Цей елемент може з’являтися на різних рівнях відповідно до теми, до якої звертається притча, відповідно до її повчального наміру. Формулювання у формі тенденції виконує головним чином мету подання правдивого попередження, яке слухач може перевірити.

Часте застосування. Ще один важливий момент, який слід враховувати щодо притчі, пов’язаний із частим використанням цього типу виразів протягом історії, у різних контекстах та епохах. Хоча немає конкретних відомостей про його походження, відомо, що воно використовується в різних частинах світу, хоча останніми роками воно пережило значне використання в повсякденному мовленні.

Композиція паремії. Однією з основних характеристик паремії є те, що вона складається з надзвичайно короткого висловлювання, яке водночас містить речення. Це, отже, твір на основі простого або складнопідрядного речення, який за допомогою спілкування закріплюється в мовленні того, хто його відтворює, через що поширюється між поколіннями [32].

 

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПАРЕМІЙ У БУКОВИНСЬКИХ ГОВІРКАХ НА ПОЗНАЧЕННЯ РИС ЛЮДИНИ

2.1. Паремії на позначення негативних рис характеру людини

 

Буковина – це Чернівецька область, яка охоплює різні райони України та частину Румунії. Ці географічні фактори зумовили мовно-діалектне членування краю. Ю. Шевельов вважає, що „буковинсько-покутські говірки не є однорідні і містять силу переходових явищ, що наближають їх до всіх суміжних говірок: гуцульських, бойківських, наддністрянських і подільських” [26, с. 6].

Персонажами паремій часто виступають люди, які мають складні і негативні риси характеру. Конкретні негативні риси не тільки роблять персонажів більш правдоподібними, але і надають їм слабкості, які необхідно подолати, щоб отримати успіх. В даній частині нашої роботи розглянемо тезаурус негативних рис характеру людини, щоб розкрити темну сторону особистості персонажа паремії:

Алкоголізм та Пияцтво одна з негативних рис людини. Народні заповіді є своєрідними застереженнями чи рекомендаціями стосовно зловживання алкогольними напоями [19,с. 153].

У таких пареміях народ засуджує чи висміює пияцтво:  

1. Хміль не вода, чоловікові біда [26, с.336].
2. А напив би си грани;
3. Ану по чарочці, бо ми по парочці! [26, с.272].

Паремії-застереження з іронією вказують на наслідки, до яких призводить надмірне та неконтрольоване вживання алкоголю:

1. Хто по повній випиває, той в болоті спочиває [26, с.339].

У пареміях імперативного характеру:  

1. Пий та ума не пропий;
2. Пийте, жили, поки живи;
3. Пий, братчику, черево – не дерево, розтягнеться;
4. Пиймо тут, бо у небі не дадуть;
5. Пийте, гості, до денца (до кінца), як не маєте лица [26, с.320], представлено сутність комунікативного правила, що регулює ступінь володіння собою людини у стані алкогольного сп’яніння;
6. Ще приклад: Що (шо) заробив, то пропив [26, c.345].

Авторитарність. Соціально-психічна характеристика особистості, яка виявляється в її прагненні максимально підпорядковувати собі партнерів по спілкуванню та взаємодії, посідати щонайвище місце в певному соціальному чи професійному середовищі (сім’ї, партії, трудовому колективі та ін.). Авторитарність пов’язана з такими особистісними рисами, як завищений рівень домагань і самооцінки: В кого булава, той і голова; В кого влада, в того й правда [26, c.282]. Чия пляшка на столі, того й правда у селі [26, c.341].

Агресивність. Це ситуативний стан, який характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на об’єкт фрустрації, що став причиною конфлікту. У тихому болоті чорти водяться (водятси, водятса) [26, c.335], зміст даної паремії має на увазі, що навіть спокійна і добра людина може виявитися агресивною, злою та підступною і може бути схильною до конфліктів з оточуючими.

Балакучість.  Бабські слова – пуста полова! [26, с.273]. У даній паремії прослідковується характер особливості комунікації певного соціального прошарку населення, а саме мовлення жінок. Тут виражено комунікативне твердження стосовно гендерних особливостей жінки, яка є більш багатослівною, ніж чоловік. За народними уявленнями чоловіків, жіноче мовлення – це пуста балаканина, а тому й оцінка такого мовлення набуває в паремії негативного забарвлення. В даному випадку риса характеру балакучої людини виражена як негативна.

Ось ще кілька прикладів:

1. Чим більше говориш, тим менше зробиш [26, c.340];
2. Язиком махати – не ціпом молотити [26, c.346];
3. Знає кума – знає півсела [26, c.296]. Їсти не дай, а дай поговорити [26, c.299].

Байдужість. Кажуть, що байдужість погана риса характеру навіть за злість:

1. Байдуже ракові, у якім горшку його варять [26, c.273];
2. Моя хата скраю, [я нічо не знаю] [26, с.308]. Мовчи, глуха, менше гріха. Моє діло теляче, [наївся і в хлів] [26, c.307].

Безвідповідальність. Багато грому, а мало дощу [26, с.273]. Йдеться про людей, котрі багато обіцяють, та не виконують обіцяного. В даному випадку можна виділити метонімію і в першій частині паремії багато грому – це натяк на хвалькуватість, балакучість, і в другій –  мало дощу – натякає на безвідповідальний, несерйозний характер людини. Аналогічна говірка Багато диму – мало тепла [26, с.273] теж має на увазі хвалькуватість та пихатість людини.

Брехливий характер. Що (шо) дихне – то брехне [26, c.345]. Без брехні, єк без кулеші, не прожию [26, c.273]; Брехати – не ціпом махати. Брехливу собаку далеко чути. Брехнею (брехнев) весь світ пройдеш, назад не вернеш [26, c.278].  Кожен бреше, як йому вигідно [26, c.301]. Довгим язиком лиш полумиски лизати [26, c.290]. В останній паремії є метафоричний підтекст наприклад «довгий язик» – мається на увазі брехливий язик, а не виміряний у сантиметрах.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!