Курсова робота ” Педагогічні ідеї Софії Русової “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Концепція рідної української школи

РОЗДІЛ ІІ. Морально-естетичне виховання 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ 

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Актуальність теми. Період національного відродження України супроводжується зацікавленістю до історії та культури народу. В особливий спосіб змінюється підхід та ставлення до освіти та політики,  Переформування освіти на розвиток власного національного визначення особистості, яка здатна грамотно спілкуватися з носіями інших національних культур, бути повноправним і повноцінним учасником різних національних надбань, без якої неможливе існування загальнолюдської культури, всі ці моменти вказують на зростання змісту, форм і методів навчально-виховного процесу. Тому значне місце у розв’язанні культурно-освітніх проблем відводиться широкому використанню національних цінностей, традицій, звичаїв, прогресивного досвіду минулого; відродженню незаслужено забутих імен в історії української культури, це викликано тим, що кожна національна культура є потребою нації, є найбільш типовим, найбільш синтезуючим чинником духовної спадщини народу, який проявляється у діяльності творчих індивідуальностей. Саме вони є носіями освіти й прогресу, виразниками національних ідей і прагнень.

У Державній національній програмі Освіта зазначається, що навчально-виховний процес повинен здійснюватися у невіддільності освіти від національного духу, й органічному поєднанні з державною національною історією і народними традиціями, збереженою та збагаченою культури українського народу, та його мови.

До діячів, які посідали високе місце в національному просвітительському русі, але були вилучені з нього радянською владою, належить і С. Русова. Вона була видатним діячем національно-визвольного руху, великим педагогом, автором численних досліджень з історії, географії, педагогіки. Софія Русова є співзасновником педагогічної академії в Україні, співробітником багатьох часописів та журналів. Ще донедавна її просвітительська діяльність та плідна наукова спадщина були невідомі. Педагогічні та літературознавчі праці С. Русової не перевидавалися з 1922 року.

Найважливіші роботи Софії Русової були написаними за кордоном, саме тому на сьогодні не дослідженою є чимала спадщина надбань С. Русової, до якої не зверталися сучасні науковці та дослідники. С. Русова розробила проблеми освіти, культури, які є актуальними і сьогодні. Крім того, твори педагога містять багато висновків культурно-освітнього характеру, педагогічних спостережень, методичних порад, що мають місце і для сьогодення.

У працях Софії Русової знаходимо узагальнення досвіду про індивідуалізацію, соціалізацію, дидактичні та методичні принципи виховання та навчання, зокрема мова йде, в першу чергу, про принцип самодіяльності учнів, про навчання як гру тощо. Ось чому сучасний розвиток науки спонукає до вивчення творчої спадщини С. Русової. Особливої уваги заслуговує дослідження просвітительської діяльності, яка раніше не була головним предметом розгляду у працях науковців.

Мета дослідження полягає у тому, щоб визначити основні принципи педагогічної діяльності та творчої спадщини Софії Русової на фоні актуальних проблем розвитку культурного та освітнього руху в Україні.

Для досягнення мети необхідно було виконати такі завдання:

1. проаналізувати концепції української школи;
2. дослідити роль морально-естетичне виховання.

Об’єкт дослідження – процес розвитку просвітительського руху в Україні в кінці XIX – на початку XX століття та внесок Софії Русової.

Предмет дослідження – просвітительська діяльність Софії Русової та наукові та педагогічні проблеми її творчості.

Методи дослідження. описовий, науково-історичний, проблемний і логічний аналіз; історико-педагогічний аналіз застосовувався у дослідженні педагогічних праць Софії Русової, її сучасників, попередників, у вивченні архівних матеріалів, пов’язаних з її життєвим і творчим шляхом. Як основний метод застосовувався теоретичний аналіз філософської, історичної, психолого-педагогічної, художньої, методичної літератури, наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників. Велике значення мали системно-структурний метод та метод порівняльного аналізу, а також метод класифікації та узагальнення джерел.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 30-ох сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У роботі використано 10 літературних джерел.

 

РОЗДІЛ І. КОНЦЕПЦІЯ РІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

 

Значне та почесне місце в науковій та педагогічній спадщині Софії Русової належить концепція української школи. Ця концепція полягала у тому, що всі діти вважались рівними, усі верстви населення у школі вважались рівними. Крім того, школа забезпечувала їм початкову та середню освіту, а також повноцінну, яка, у свою чергу, відповідала усім нормам культурного дитячого виховання. Така ідеологія Софія Русової знайшла своє відображення у низці записів та документів, наприклад, у «Проекті єдиної школи», який був виданим в Україні 1921 pоці [2].

Софія Русова працювала, коли довкола відбувались значні реформи у практиці педагогіки, тобто тоді, коли мало місце так зване новітнє виховання. Саме тоді в більшості зарубіжних державах виникали нові форми, авторські школи та методи щодо організації виховного та навчального процесу. Це, в свою чергу спричинило виникнення різноманітних течій. До цих течій належать: теорія вільного виховання, прагматична педагогіка, експериментальна педагогіка, теорія трудової школи тощо [9].

Софія Русова піддає аналізу розвиток нової школи та акцентує, що даний новітній стан виховання дітей сучасної Європи та Сполучених Штатів Америки можна назвати революційним. Адже він вирізняється серйозністю намірів та небажанням повертатись до минулих принципів. Тобто, даний процес прагне забути усе минуле, збудувавши все нове, а саме – нову школу, яку вже давно вимагає психологія дитини, а також економічний та соціальний розвиток суспільства. Насправді ж ці зміни є еволюційними, міцно переплетеними з принципами вчителів минулих років, ба навіть століть, і за глибиною своїх пріоритетів та моральними цінностями є абсолютно унікальний, – саме так проявляється його нова ідейність

Цікавим є те, що сучасна педагогіка підтримує традиції свої попередників. Ці традиції надають новій педагогіці таку форму, яка повинна бути у даний час у кожного конкретного народу. При цьому у аспектах нової школи є безперервний зв’язок з минулими ідеологіями, а також її сила та впевненість у майбутньому [4].

Однією із головних задач нової школи Русової є заохочення дитини до розвитку, творчих навиків та індивідуального мислення. Софія Русова, будучи у більшості вітчизняних та зарубіжними педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століття, виражено критикувала існуючу систему школи через певні обмеження волі, активних дій дітей, пасивне слухання уроків, безперервне сидіння за партою, Педагог чітко підкреслювала, що такий процес навчального процесу не відповідає потребам дитини і не є природним для дитини. Зокрема, вона стверджувала, що прагнення дитини працювати чи діяти є уже сильним для неї стимулом, а старша школа не дає змоги розвивати цей стимул, оскільки має місце пасивне навчання, яке нехтує творчістю та рухливістю дітей. Діти в таких умовах відчувають шкоду для себе, а деякі відчувають травматизм душі та світогляду. Отож, Софія Русова відстоювала такому підходу до організації життя школи, яке сприймала наче особистий розвиток. Навчально-виховний процес вона бачила як основу вивчення індивідуальних якостей дітей, їх інтересів, навиків, можливостей, а також біологічних ритмів [5].

Софія Русова робила акцент на тому, що сучасна наука педагогіка в своєму теоретичному чи практичному значенні має брати до уваги наукові вказівки філософії, етики, психології, соціальної психології. На її думку, головною особливістю нового шкільного життя є те, що воно ґрунтується на бажанні дитини до саморозвитку, тобто дітей не можна навчати за тими чи іншими правилами, а їх потрібно ставити перед розрішенням різнопланових моральних та наукових завдань, що, в свою чергу, зумовлює розвиток творчих дитячих здібностей, прагненню волі та розвитку навиків [6].

Цікавим є той факт, що Софія Русова входила до Міністерства освіти Української Народної Республіки, а також до Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Протягом усього часу вона відігравала вагому роль у роз’ясненні сутності значення українізації, а також у створенні науково-педагогічного обґрунтування нової української школи, тобто перегляді форми, змісту, методів навчання та виховання.

Відомо, що у період визвольних змагань 1917-1920 років Софія Русова написала понад п’ятнадцять праць: «Нова школа», «Націоналізація школи», «Позашкільна освіта та засоби її проведення», «У дитячому садку», підручники – «Український буквар» (ІІ видання), «Початкова географія», «Методика початкової географії», «Початковий підручник з французької мови» з українським коментарем тощо [6, 8].  

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!