Курсова робота ” Поетика романтизму в ліриці Євгена Гребінки “

ЗМICТ

 

ВCТУП

POЗДIЛ I. ГОЛОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ Є. ГРЕБІНКИ

POЗДIЛ II. ЗАСОБИ ПОЕТИКИ РОМАНТИЗМУ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ «ЧАЙКОВСЬКИЙ»

ВИCНOВКИ

CПИCOК ВИКOPИCТAНИX ДЖEPEЛ

ВСТУП

         

Масштаб особистості Гребінки, її органічність і її значення для історії літератури в цілому стають очевидними з плином часу, а загальний розвиток наукового мислення спонукає нас звернутися до всебічного вивчення життя і творчої спадщини письменника.

Творчість Гребінки цікава тим, що вона відображає синтез різних типів культур: українського і російського, столичного і провінційного, християнського і язичницького.

Суттєвою рисою художнього світу письменника є опозиції: уявне – дійсне, природне – штучне, подібне – неподібне, Рай – пекло, здоров’я – хвороба, життя – смерть. Образ «чужого» (столичного простору Петербургу) в його творчості будується як мінус-модель (антимодель) «свого» (українського) простору.

Український компонент, який включений Гребінкою в опис Петербургу, являє нову можливість розгляду та оцінки смислового навантаження субстратних елементів природно-культурного синтезу і специфік «петербурзького», «провінційного», «українського» та інших «текстів», що склалися в російській літературі і художній культурі в цілому.

Євген Павлович Гребінка залишився в українській і російській літературі як талановитий, самобутній поет-лірик, автор блискучих байок, який по праву увійшов до «Золотого фонду» нашого письменства.

Відомий майстер прози: він створив понад 40 романів, повістей, нарисів та оповідань найрізноманітніших жанрів (історичні, точніше, драматичні сторінки історії України, які описані в романі «Чайковський», оповіданні «Ніжинський полковник Золотаренко»; соціально-психологічні: тут і звичаї російського чиновництва, і свавілля, поміщиків, і загибель «маленької людини» у ворожому, антигуманному середовищі, і художній аналіз та осмислення виникнення російської буржуазії).

І все ж, чесно кажучи, якщо «широкий читач» щось пам’ятає про Гребінку, особливо зі шкільної програми, то в перш за все як про творця «Ведмежого суду», «Рибалки», «Пшениці», «Грішника» та інших знаменитих байок.

Таким чином, великий майстер слова, який прожив всього 36 років і присвятив половину з них літературі, вже не одне десятиліття перебуває, по суті, на периферії громадської уваги (хоча справедливість вимагає визнати, що в радянські часи Гребінку доволі широко видавали, проте — ніде правди діти — дещо спрощено інтерпретували, про що — трохи далі).

Однак для справедливого уявлення про масштаби заслуг Євгена Павловича перед Україною достатньо згадати лише про те, що саме завдяки його ініціативі та зусиллям вийшло у світ перше видання шевченкового «Кобзаря» (1840 р.).

Байки посідають найважливіше місце в художніх творах Гребінки українською мовою. «Малороссийские приказки», що вийшли окремими виданнями у Петербурзі в 1834 і 1836 рр, принесли йому славу байкара.

На сучасному етапі розвитку літературознавства в країні стала очевидною необхідність нової інтерпретації творів класиків української літератури [16]. Є. Гребінка увійшов до класики вітчизняної літератури не тільки своїм поетичним та байкарським доробком, а також низкою прозових творів історико-романтичного характеру.

Байки Гребінки органічно пов’язані з народними прислів’ями і приказками, і невипадково він називає свої твори «приказками», заснований на принципі розвитку і втілення фольклорних прислів’їв (в основі байки «Верша та Болото» — мотив народного прислів’я «Насміялася верша з болота, аж і сама в болоті»; повчання байки «Школяр Денис» взято з прислів’я «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать» тощо).

Як байкописець, Гребінка займає перше місце в нашій літературі. «Його байки характеризуються смаком світлої країни, і особливо лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією. Він йшов шляхом, прокладеним Криловим у російській літературі, але йшов абсолютно самостійно, не наслідуючи Крилова, привносячи в свої байки український пейзаж і світогляд українського народу» [2].  

У деяких байках поет творчо використовував традиційні мотиви, розроблені ще античними авторами і багатьма їх послідовниками. Наприклад, в основі «Могилиних родин» лежить 4-рядкова притча «Гора-породілля» Федра.

Поетичний доробок Гребінки російською мовою набагато ширші за охопленням і тематикою, ніж українською. Його російські вірші переважно романтичні («Печаль», «Скала»); широкою популярністю користувалися свого часу романс Гребінки «Черные очи» («Очи черные, очи страстные..»), вірш «Песня», «Почтальон» («Молода еще девица я была…») та ін.

Переспівами українських народних пісень були поезії «Казак на чужбине (Украинская мелодия)», «Кукушка (Украинская мелодия)», «Украинская мелодия» («Не калина ль в темном лесе…») та ін. Історичному минулому України присвячені вірші «Нежин-озеро», «Украинский бард», «Курган» і поема «Богдан» (1843), написані на основі народних переказів.

Популярність Гребінці як прозаїку принесла збірка «Рассказы пирятинца» (1837) та інші ранні твори, написані в основному в романтичному дусі на основі фольклорних мотивів, таких як українські народні пісні, казки і перекази.

З українською тематикою пов’язані також повість «Нежинский полковник Золотаренко» (1842) (заснований на історичних подіях, що відбулися відразу після возз’єднання України і Росії) і роман «Чайковський» (1843), який є одним із значних досягнень Гребінки-прозаїка.

Якщо твори Гребінки 1930-х і початку 1940-х років в цілому були романтичними, то є багато інших повістей і оповідань. Цього і пізнішого часу відзначається реалістичною спрямованістю.

Літературний доробок письменника став об’єктом вивчення багатьох науковців. До його літературної спадщини зверталися Б. Деркач [5], Л. Задорожна [6], С. Зубков [7], В. Мацапура [11], Є. Нахлік [12] та інші дослідники, які висвітлювали різні аспекти творчої діяльності митця.

Актуальність роботи обумовлена відсутністю достатньої кількості робіт, присвячених аналізу поетики романтизму в ліриці Євгена Гребінки. Та тим, що детальне вивчення романтизму в ліриці Є. Гребінки дуже важливо для розуміння естетичної позиції письменника і виявлення його положення в історико-літературному процесі.

Метою роботи є дослідження поетики романтизму в ліриці Євгена Гребінки. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1. здійснити огляд літературознавчих праць, присвячених вивченню питань поетики романтизму;
2. визначити головні мотиви лірики;
3. визначити засоби поетики романтизму в поезії митця.

Об’єкт дослідження – поетики романтизму в ліриці Євгена Гребінки.

Предмет дослідження – особливості поетики романтизму в ліриці Євгена Гребінки.

Основні методи дослідження:

1) теоретичний аналіз (реперезентація наукової інтерпретації поняття поетики та її складників);

2) теоретичний синтез (узагальнення відомостей поетики романтизму в ліриці Є. Гребінки);

3) описовий метод (опис особливостей використання письменником головних мотивів та засобів поетики романтизму в поезії).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, яка налічує 21 позицію та додатки. Повний обсяг дослідження – 31 сторінок.

 

POЗДIЛ I. ГОЛОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ Є. ГРЕБІНКИ

 

Є. Гребінка займає провідне місце в літературі 30-40-х років XIX століття. Найбільш цінною частиною його художньої спадщини є байки, які відіграли велику роль у розвитку нового українського письменства. Як і деякі його сучасники, Є. Гребінка активно брав участь і в російському літературному процесі і його по праву вважають ще й російським письменником.

В українському літературознавстві більше уваги приділялося його творам, написаним українською мовою. Однак Гребінка є автором понад 50 творів, написаних російською мовою. І. Франко, не випадково назвав Є. Гребінку «талановитим російсько-українським письменником» [20]. Свої кращі прозові твори, завдяки виразній демократичній спрямованості, гуманістичним тенденціям, високохудожній вартості письменник написав в руслі естетики натуральної школи.

Літературна діяльність Є. Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створив безліч оригінальних і перекладених творів, байок, романів, повістей, оповідань, нарисів українською та російською мовами. Виступаючи в період напруженої ідеологічної та теоретичної боротьби між представниками різних літературних течій, Є. Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях, значну еволюцію — від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень до реалістичного мистецтва [1].

Ранні поетичні твори Є. Гребінки, написані в гімназії, не відрізнялися оригінальністю. Серед них є поезії тогочасної романтизму, зокрема конкретне наслідування О. Пушкіна. Першою і найбільш помітною роботою молодого письменника став український переклад пушкінської «Полтави». Є. Гребінка назвав свій переклад «вільним». Це проявилося в багатьох відхиленнях від оригіналу, особливо у введенні і видаленні окремих сцен, інтерпретації деяких зображень.

Перу Є. Гребінки належить кілька «прекрасных лирических пьес». За словами І. Франка, він вилив всю свою поетичну душу і любов до України [2]. Якщо у багатьох сучасників романтичний потік перетікав у тканину бурлеску, то в поезії Є. Гребінки, поєднання різних стилістичних особливостей, властивих українській літературі того часу, характеризується переважанням романтичного стилю.

Вже його перший український вірш «Човен» (1833) мав своєрідний романтичний характер. Провідні мотиви його – жорстокість і розпач життя, трагедія відчуженої людини. Працюючи над різноманітними засобами народної поезії і, зокрема, успішно використовуючи наскрізний психологічний паралелізм, автор уподібнює себе самотньому човну в вируючих хвилях бурлячого моря життя.

В інших ліричних поезіях Є. Гребінки «Українська мелодія» «Заквітчалася дівчина», «Маруся», написаних у народнопісенних традиціях і позначених романтичним колоритом, елегійних тонах оспівуються мотиви нерозділеного кохання, почуття розлуки, зради, душевних страждань, неможливості досягти щастя в реальному житті.

Ці вірші проникнуті зворушливим настроєм, оповиті серпанком печалі і трагедії, характеризуються яскравою мелодійністю і інтонаційною розмаїтістю. На додаток до загального потоку пісенної лірики українського романтизму, твори Є. Гребінки разом з віршами С. Писаревського, А. Метлинського, М. Шашкевича, О. Афанасьєва-Чужбинського та інших поетів зміцнювали й розширювали тенденцію до розвитку інтимної лірики, сприяли проникненню людських емоцій, їх прикрасі.

Найважливіше місце в художньому доробку Є. Гребінки українською мовою належить байкам. Плідно використовуючи сатиричні традиції українських і російських байок, Є. Гребінка створив ряд дуже оригінальних і самобутніх творів цього жанру, скориставшись досягненнями світового байкарства. «Малороссийские приказки», видані у Петербурзі в 1834 і 1836 pp.  з присвятою «Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова», принесли йому славу байкара. Вони були відзначені критиками того часу як одне з важливих досягнень молодого українського письменника.

Так, «Отечественные записки», поряд з Шевченковими поезіями, зарахували їх до творів, що «поза всяким сумнівом, принесуть користь південноросійським простолюдинам-читачам» [15]. Досить високу оцінку дав байкам Є. Гребінки М. Костомаров. У статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» він зазначав: «Его «Приказки» всегда прочтутся с наслаждением: автор явился в них не пародистом, не насмешником над малороссийскою народностью и словом, но малороссийским баснописцем и превосходно показал способность малороссийского языка к апологическим сочинениям» [9]. Прихильно до них поставились О. Пушкін, І. Крилов, В. Бєлінський.

«Малороссийские приказки» Гребінки були надруковані, коли в періодичних виданнях йшли гарячі дискусії про художній потенціал української мови, розвиток національної літератури, її самобутність і національність. Якщо, приміром, журнал «Телескоп» і газета «Молва» дійово підтримували українську літературу, висловлювали впевненість у широких творчих потенціях української мови (показовою у цьому плані була рецензія на «Украинский альманах» 1831 p., автор якої гаряче вітав появу цього збірника), то критики з реакційного табору в «Сыне отечества», «Библиотеке для чтения» та інших наполягали на тому, що «провінційне малоросійське наріччя придатне лише для вираження комічного і вульгарного». Потрібно віддати належне молодому Гребінці, який, незважаючи на невизначеність світогляду, не погоджувався з таким твердженням.

Він намагався відстояти необхідність створення української літератури з позиції ідентичності та національності. У рецензії на другу книжку «Малороссийских повестей» Г. Квітки-Основ’яненка Є. Гребінка трактує повісті свого земляка у принципі як новий крок у цьому процесі, як явище, що виводить українську літературу за межі бурлескних традицій; він зазначає, що в «Марусе» «кроткие чувства выражены так удачно, что… собиравшиеся хохотать до упаду при одном имени Маруси, плакали под конец повести». Твори Г. Квітки («Добре роби — добре і буде», «Конотопська відьма», «От тобі і скарб»), за словами Гребінки, «преисполнены чувства и малороссийского неподдельного юмора». І тут же він різко осуджує бездарну — і за темою, й за мовностильовими засобами — «малороссийскую васильковскую повесть» С. Д. Карпенка «Твердовский» [8].

З просвітительськи-реалістичних позицій виступив він і проти позбавлених життєвості й змістовності окремих творів М. Полевого, М. Загоскіна та інших російських письменників. Ряд цікавих критичних міркувань висловив Гребінка з приводу репертуару українських театрів («Опера в Лубнах», «Провинциальные театры» та ін.), зокрема постановки на лубенській сцені «Козака-віршотворця» О. Шаховського; він пропонує керівникові театральної трупи «уволить «Казака-стихотворца» в бессрочный отпуск хоть для Малороссии: пора ему отдохнуть на лаврах…» і замість цього вимагає: «Давайте нам пиесы Котляревского, комедии Основьяненка, нашего народного писателя, — и мы вам скажем душевное спасибо!».

Гребінка поділяв погляди прогресивної літературної громадськості в актуальних питаннях розвитку української літератури на народно-національній основі. Підтвердженням цього були насамперед його «Малороссийские приказки».

У «Предуведомлении» до збірки Є. Гребінка зазначав, що зміст деяких «приказок» він узяв «из 4 басен Крылова и других в сем роде писателей и что в орфографии… следовал способу, принятому нашим известным поэтом Гулаком-Артемовским». Але беручи фабули, теми та образи у своїх попередників (це була давня традиція у світовій байкарській культурі), Є. Гребинка переглянув їх відповідно до своїх ідеологічних та естетичних уподобань, помістивши їх у контекст сучасної української дійсності з унікальним національним колоритом. Індивідуальний поетичний стиль українського байкаря виступал на перший план. «Гребенка, — писав І. Франко, чітко визначаючи самобутність його байкарського доробку, — шел путем,. проложенным в русской литературе Крыловым, но шел довольно самостоятельно, не подражая Крылову, внося в свои басни украинский пейзаж и мировоззрения украинского мужика. Его сатира не широкая и не едкая, хотя далеко небезидейная, юмор свободный и далекий от шаржа. Язык прекрасный» [2].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!