Курсова робота “Поняття кримінального права та його специфічні ознаки”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Історичні етапи становлення та розвитку кримінального права України

2. Поняття кримінального права

3. Кримінальне право та суміжні галузі права

4. Система кримінального права

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Як свідчить вікова історія людства, злочинність є постійним супутником його існування та розвитку, більше того, в останні століття в переважній більшості країн світу спостерігається зростання найнебезпечніших злочинів.

В Україні також спостерігається певне зростання кількості таких злочинів, переважно організованих, насильницьких та корисливих. Значною мірою це зумовлено складним перехідним етапом розвитку держави та багатьма іншими суб’єктивними та об’єктивними факторами. За цих умов проблема боротьби зі злочинністю вийшла на державний і міжнародний рівні і набуває виняткового значення.

Підтвердженням цього є Декларація ООН «Про злочинність і громадську безпеку», схвалена резолюцією 51/60 Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1996 року, в якій зазначено, що держави-члени цієї організації повинні прагнути захищати державну безпеку шляхом здійснення ефективних національних заходів щодо боротьби з небезпечною транснаціональною злочинністю, зокрема організованою злочинністю, торгівлею наркотиками та зброєю, контрабандою таких предметів, організованою торгівлею людьми, терористичними злочинами тощо.

Боротьба зі злочинністю в нашій державі здійснюється політичними, економічними, законодавчими та іншими заходами. Але тільки кримінальне законодавство створює правову базу, необхідну для боротьби зі злочинністю. Для вирішення цих важливих питань важливо не тільки, щоб це законодавство було досконалим, але й щоб його глибоко вивчали ті, хто буде його застосовувати і втілювати в життя.

Основою роботи стали праці відомих вчених-правознавців, загальної теорії держави та права. Їх розробки знайшли певне втілення у науці кримінально – процесуального права, зокрема в цій галузі працювали вчені–процесуалісти: А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, Л.М. Лобойко, В.В. Лисенко, І.А. Малютін, О.Р. Михайленко. М.М. Михеєнко, В.Т. Маляренко, Р.І. Назаренко, Д.П. Письменний, С.М. Стахівський, Л.І. Шаповалова, Г.І. Юркова та інші.

Мета дослідження є аналіз поняття, системи кримінального права а також загальних положень кримінального законодавства України.

1. Розкрити історичні етапи становлення та розвитку кримінального права України;
2. Визначити поняття кримінального права;
3. Дослідити кримінальне право та суміжні галузі права;
4. Проаналізувати систему кримінального права.

Об’єктом дослідження є кримінальне законодавство України.

Предмет дослідження є поняття та система кримінального права та його специфічні ознаки.

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

Структура курсової роботи. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 17 найменування на  2-х сторінках.

 

1. Історичні етапи становлення та розвитку кримінального права України

 

Вивчення історії українського кримінального права є одним з важливих напрямів сучасної вітчизняної кримінально-правової доктрини. Його значущість полягає у підтвердженні неперервності боротьби суспільства та держави зі злочинністю у всіх її проявах на різних історичних етапах.

Формування вітчизняного кримінального права тривало понад півтори тисячоліття – від початкових стадій формування державності у східних слов’ян і, принаймні, до ХІ століття. У цей період усне звичаєве право не мало жодної систематизації і не було розділено на галузі. Кримінальне право тогочасності мало виражений релігійний характер: злочин розглядався як форма гріха, а покарання вважалося священною обов’язковістю для племені. Згодом Русь запозичила кримінальні норми з візантійських правових збірників, вплив яких відображається на подальшому розвитку законодавства.

Київські князі (шляхом законодавчої діяльності, такою як княжі та церковні устави), під впливом візантійської правової традиції та місцевих звичаєво-правових норм, виробляли кримінально-правові норми.

В сучасній науці історії держави і права України встановлено, що загалом розвиток права на Русі спрямовувався на створення норм, які поширювали або змінювали звичаєві традиції і за своєю формою мало невеликі відмінності від них. Яскравим прикладом цього є «Руська правда» [14, с. 3-4].

Важливо відзначити такі характеристики розвитку кримінального права Київської Русі:

1. карне право у князівський період пройшло еволюцію від приватного карного права, коли реакція на злочин і судочинство здійснювалися самим постраждалим шляхом помсти (таліону) та викупу (компенсації), до публічного права і державного судочинства у формі державних кар і їх комбінацій. Злочинами вважалися лише дії, спричинені вільними людьми;
2. відсутність чіткого визначення самого поняття злочину. У «Руській правді» злочин тлумачився як «образа» або «неправда» (згідно з канонічним правом – «гріх»). «Руська правда» стала першим відомим кодифікованим збірником давньоруських юридичних норм.

У «Руській правді» виділялися наступні види злочинів:

1) злочини проти життя, які включали ненавмисне і навмисне вбивство, а також розбій з наміром або без наміру;

2) злочини проти тіла, до яких відносилися каліцтво, тяжкі тілесні ушкодження і побої;

3) злочини проти честі і свободи, такі як удар мечем у піхвах або рукояткою;

4) злочини проти майна, які включали крадіжку або татьбу, грабунок, розбій, привласнення чужого майна, пошкодження чужої власності, розорення меж або пошкодження межових знаків, підпал, шахрайство і конокрадство;

5) злочини проти громадських інтересів, які ділилися на наступні категорії:

а) злочини проти релігії, такі як чарівництво, волхвування і богохульство;

б) злочини проти родини, включаючи двоєженство, кровомішання і перелюбство;

в) злочини проти моралі, такі як зґвалтування і статеві збочення;

6) злочини проти держави також були враховані. Важливо відмітити, що у «Руській правді» не передбачалося смертне покарання, хоча злочинця можна було убити на місці злочину [2, с. 52].

У Великому князівстві Литовському, яке з середини ХІV століття включало значну частину проукраїнських земель, застосовувалися положення «Руської Правди», а литовці на руських землях дотримувалися принципу «Старини не рушити, новини – не вводити». Проте, потреба у вдосконаленні законодавства виникла лише в ХV столітті. Ця потреба була задоволена Великим князем Литовським Казимиром Ягайловичем у 1468 році шляхом прийняття Судебника. У 1529 році був укладений перший фундаментальний комплексний правовий акт – Перший «Литовський Статут», який містив 9 груп злочинів.

Кожен склад злочину відповідав традиційній структурі, яка містила систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, а також санкції. Статут був покращений у 1566 та 1588 роках. У останню з них вперше було сформульовано принцип верховенства закону, реально застосовувався принцип гуманізму, і смертна кара могла бути замінена позбавленням честі [15, с. 80-81].

Однією з найбільш відомих кодифікацій українського кримінального права у першій половині XVIII століття в Українській гетьманській державі було «Права, по которым судится малороссийский народ» (1743 р.), в якому було сформовано 8 сталих груп злочинів разом з іншими положеннями. Вперше в ньому були встановлені норми, спрямовані на кримінально-правовий захист особи російського монарха-самодержця під час його перебування на території Гетьманщини. Ця особливість була обумовлена більш жорстоким політичним режимом, що існував в Україні під протекторатом Російської імперії [15, с. 133-134].

На українських землях, що були частиною Російської імперії з другої половини XIX до початку XX століття, розвиток правової системи просувався у напрямку інкорпорації попередньої правової системи в загальноімперську. Хоча у цивільному праві самодержавство допускало урахування місцевих особливостей (наприклад, у Полтавській та Чернігівській губерніях), проте норми кримінального права мало враховували існуючі регіональні особливості в українській частині Російської імперії.

Початок кодифікації кримінального права як окремої галузі в Російській імперії відбувся з ухваленням Зводу законів Російської імперії у 1832 році, в якому було виділено 15 томів для кримінальних норм. У цій системі джерел кримінального права в Росії велике значення надавалося Уложенню про покарання кримінальні й виправні, прийнятому у 1845 році (з подальшими змінами і доповненнями у 1885 році). У ньому злочинні дії були класифіковані на тяжкі злочини, злочини і проступки, для яких передбачалося 35 видів покарання – від ув’язнення до смертної кари.

У подальшому, починаючи з початку ХХ століття, основним джерелом кримінального права Російської імперії стало «Кримінальне уложення» (1903 р.), який був затверджений імператором Миколою ІІ. Кримінальний кодекс класифікував злочинні дії на три категорії: тяжкі злочини (за які передбачалися смертна кара, каторга або заслання), злочини (каралися ув’язненням) та проступки (покаранням був арешт або грошовий штраф).

Покарання були розділені на основні (такі як смертна кара, каторга, заслання, ув’язнення), додаткові (що включали позбавлення прав стану, обмеження у здійсненні певних видів діяльності або зайняття певних посад) та замінні. При визначенні покарання суд брав до уваги станову належність злочинця та постраждалого. Смертна кара, яка здійснювалася публічно шляхом повішення, не застосовувалася до осіб, які були молодші за 17 років або старші за 70 років [14, с. 33-34].

Розвиток радянського кримінального права в Україні почався під час декретного періоду з прийняттям «Керівних начал з кримінального права РСФРР» у Росії у грудні 1919 року (офіційно введені у дію на території України 4 серпня 1920 року). «Керівні начала» (1919 р.) та нормативні акти, що були прийняті урядом УСРР протягом 1921 року для боротьби з бандитизмом, посадовими злочинами та хабарництвом, стали основою для створення Кримінального кодексу УСРР. Цей кодекс став єдиним нормативним актом, що відображав державну кримінально-правову політику [14, с. 57].

У подальшому розвитку радянського кримінального законодавства, кримінальний кодекс 1922 року виступав як прототип сучасного кримінального законодавства, включаючи загальну та особливу частини. Однак, диктаторські нахили радянської влади призвели до посилення кримінальних репресій шляхом внесення змін до цього кодексу (кримінальний кодекс УСРР редакції 1927 року). Зміни, зокрема, передбачали можливість застосування кримінальних репресій за вчинення дій без вини та використання аналогії кримінального закону, що давало виконавцям політики волю для терору та інших заходів.

Кодекс кримінального права 1960 року був спрямований на посилення кримінальної відповідальності за порушення державного та суспільного порядку. Важливими положеннями цього Кодексу УРСР були заборона аналогії в кримінальному праві, зменшення кількості дій (бездіяльності), які раніше вважалися злочинними, скорочення максимального терміну позбавлення волі з 25 до 15 років, скорочення переліку покарань, збільшення віку, з якого можна було притягти до кримінальної відповідальності (з 16 років, а за вчинення особливо тяжких злочинів – з 14 років, без застосування смертної кари, яка була застосовувалась лише за злочини проти держави). Водночас, усилювалась відповідальність за рецидивні злочини, фальшування грошей, великі крадіжки державного майна, зґвалтування, хабарництво, напади на працівників міліції, завдання особливо великих збитків державі, суспільству та особам [15, с. 271-273].

Після отримання незалежності в Україні, протягом наступних 10 років було введено нове кримінальне законодавство, яке відповідало новій реальності країни [14, с. 83]. Варто зазначити, що чинний Кримінальний кодекс України, прийнятий у 2001 році, включав лише 28 статей, які також містилися в Кримінальному кодексі УРСР 1960 року. Загалом, окремі положення становили 17% від загальної кількості статей. У відміну від Кримінального кодексу УРСР 1960 року, який розрізняв відповідальність за злочини проти державної, колективної та індивідуальної власності, чинний Кримінальний кодекс України містить лише один розділ – злочини проти власності. Крім того, Кримінальний кодекс України 2001 року було приведено у відповідність до загальноприйнятих норм міжнародного права [15, с. 297].

При розгляді історії розвитку та формування кримінального права варто відзначити, що воно має глибокі зв’язки з сучасним кримінальним законодавством України. Крім того, воно має важливе значення для науки, оскільки історія розвитку кримінального права, як складової частини сучасного кримінального права, допомагає зрозуміти сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку кримінального законодавства в Україні. З цим уявленням можна побудувати систематичну структуру для подальшого розвитку кримінального права України на основі принципів міжнародного співробітництва та довести проект нового кримінального кодексу України до відповідності європейським стандартам.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!