Курсова робота ” Потік свідомості в романі Вірджинії Вульф ” Місіс Делловейл: Особливості перекладу українською мовою (на матеріалі перекладу Тараса Бойка) “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ «ПОТОКУ СВІДОМОСТІ» ЯК ПРИЙОМУ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ 

1.1 Поняття «потоку свідомості» у сучасному літературознавстві 

1.2 Потік свідомості та час як провідний прийом психологічної  прози модернізму 

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ПОТОКУ СВІДОМОСТІ У ТВОРАХ В. ВУЛЬФ 

2.1 Потік свідомості у творі «Місіс Делловей» на фоні модерністської літератури 

2.2 Особливості українського перекладу роману «Місіс Делловей»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Актуальність теми. Потік свідомості художнього твору вирізняється  певною його специфікою та закономірностями. Такі моменти є характерні для творів різних письменників, адже на сьогоднішній день у літературознавстві це питання є дослідженим не повною мірою. Цікавим для читача є також і вивчення внутрішнього мовлення, оскільки воно розкриває певну своєрідність формування думки та внутрішні інструменти творчого процесу.

Неоднозначну оцінку отримали спроби різних письменників передати у своїх творах процеси народження думки. Власне, Вірджинія Вулф, одна з тих, хто найбільше наблизився до реального опису того, що відбувається в свідомості людей. Варто сказати, що були і такі критики, які вважали, що потік свідомості можливий лише для хворої людини, бо уривчасті слова та фрази, крім того, чергування окремих складів з дуже довгими словами, можуть позбавити будь-якого сенсу.

Варто відмітити, що твори письменників із застосуванням потоку свідомості є повноцінними зі зв’язними реченнями, де поряд з лінійним зв’язком існує також вертикальний зв’язок, завдяки чому розділені фрагменти твору об’єднуються в єдину цілісну картину. Проте варто сказати, певні фрази не завжди мають дослівне повторення. Коли таке відбувається, вживаються непрямі індикатори дії, що мають місце в свідомості читача. Відповіді до пояснення свідомості і часу персонажів є розкиданими по різних розділах творів. Так з плином часу ці моменти дозволяють автору зобразити потік свідомості та сприяти здатності читача проникнути в внутрішній світ героя та зрозуміти його.

У літературознавстві потік свідомості досліджений недостатньо: так як знаходимо лише певні згадки про цей літературний інструмент, а потік свідомості вивчається виключно серед деяких інших питань або порушуються лише певні аспекти даного питання.

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі потоку свідомості у художньому творі Вірджинії Вулф «Місіс Делловей».

Для досягнення мети необхідно було виконати такі завдання:

1. проаналізувати поняття «потоку свідомості» у сучасному літературознавстві;
2. дослідити роль потоку свідомості у психологічній прозі;
3. здійснити аналіз застосування прийому потоку свідомості у романі «Місіс Делловей»;
4. оцінити особливості українського перекладу «Місіс Делловей».

Об’єкт дослідження — потік свідомості як метод передачі почуттів та думок героїв у первинному вигляді, тобто в такому, в якому вони зароджуються в свідомості, без втручання автора.

Предмет дослідження — літературний твір психологічного спрямування «Місіс Делловей», в якому потік свідомості використовується в якості одного з найбільш головних художніх прийомів.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є сукупність спеціальних методів та прийомів наукового пізнання, практичне застосування яких дало змогу дійти до науково обґрунтованих висновків роботи. Базовою методологічною основою роботи є діалектичний метод, який дав змогу повністю розкрити предмет дослідження.

Матеріали дослідження Для написання роботи використано наукові публікації українських та закордонних вчених та переклад роману за Т. Бойком.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 28-ох сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У роботі використано 21 літературне джерело.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ «ПОТОКУ СВІДОМОСТІ» ЯК ПРИЙОМУ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ

1.1 Поняття «потоку свідомості» у сучасному літературознавстві

 

Потік свідомості — засіб зображення безпосередньої внутрішньої психіки людини, як залежного від часу складного процесу. Школа потоку свідомості сформувалась на початку ХХ століття, а її представники використовували спосіб подачі розповіді, який мав на меті показати психологічний процес досить детально з точною фіксацією думок та почуттів, порівнюючи їх з потоком у часі чи водою, рікою. Об’єктивна дійсність у потоці свідомості зображується через призму сприйняття героїв. Суцільна картина може розпадатися на багато окремих частин, які письменник зводить в єдине, формуючи певну модель даного напрямку[1].

Отож, термін «потік свідомості» належить американському філософу й психологу В. Джемсу, який уперше використав його наприкінці XIX ст. Він заперечував існування реальність як об’єктивної, стверджуючи, що свідомість людини виростає та постає, немов ріка. У цій ріці думки мають властивість змінюватися й містично переплітаються між собою. Потік свідомості — це засіб зображення психіки людини безпосередньо, як складного та плинного процесу[2].

Європейські письменники початку ХХ століття почали більш детально заглиблюватися у пихо-емоційні стани особистості, і таким чином перетворюючи потік свідомості із художнього прийому на метод зображення реальності. Згодом цей метод став універсальним для представників модернізму.

Літературна школа потоку свідомості виникла в 1910-1930-і роки у творчості М. Пруста, Дж. Джойса та, звісно, В. Вулф (див. додаток А). Для змальовування непростого духовного життя індивіда письменники використовували внутрішні монологи, численні спогади та ліричні відступи. Тобто, у літературознавство потік свідомості перенесено для можливості характеристики внутрішнього мовлення у формі внутрішнього монологу. Література потоку свідомості основана на працях науковців та психологів, що досліджували сферу підсвідомого світу людини, тобто це А. Бергсон, М. Дессуар, З. Фрейд та К. Юнг. Згідно з їхньою думкою, література потоку свідомості має властивість відтворювати безпосередній плин внутрішнього, зокрема духовного, життя людини як калейдоскопу почуттів, думок, переживань, та вражень, які є викликані сприйнятим навколишнього світу. Потік свідомості для них — одна з форм психологізму літератури. Проте існує проблема передачі внутрішнього мовлення у літературному тексті. Для позначення цього мовленнєвого явища використовуються наступні формулювання: невласне-пряма мова, розповідь від першої особи, вільна непряма мова та згадуваний раніше внутрішній монолог. Отже, найбільш характерною особливістю внутрішнього мовлення в потоці свідомості є діалогізація, що виявляється за допомогою внутрішніх діалогів[3].

Варто підкреслити, що наприкінці XIX — початку XX ст. у мистецтві відбулись значні зміни, пов’язані із пошуком нових видів та форм змалювання людини та людини у світі. Спираючись на досягнення психологічної прози XX століття, автори все активніше заглиблювались у внутрішній світ та переживання людини. У творах Дж. Джойса, М. Пруста, В. Вулф психологія героїв зображується як складний та непостійний психічний процес.

Цікавим є згадати про вітчизняну літературу в даному контексті. В сучасній українській літературі є різноманітні прояви потоку свідомості: від впорядкованості пунктуацією, дотримання синтаксичних норм до чергування окремих словосполучень, які не відповідають типовим синтаксичним нормам[4].

Потік свідомості є своєрідним для напрямку постмодернізму та модернізму. Цікаво, що тема потоку свідомості у роботах письменників-постмодерністів, на відміну від потоку свідомості творів письменників-модерністів, представлена у вигляді дещо окремих фрагментів, в яких деякі прийоми, властиві модерністам, отримують подальший розвиток. Тобто, модерністи у своїх творах намагались показати ідеальний первинний світ, що може протистояти хаосу, який маємо в реальному бутті. В свою чергу, постмодерністи передавали фрагментарність існуючого світу. Саме тому в постмодернізмі велику популярність отримали різноманітні прийоми, які направлені на фрагментований дискурс.

Варто звернути увагу, що текст потоку свідомості є особливою формою з властивими для нього стилістичними, граматичними та лексичними особливостями, а також дещо незвичним пунктуаційним оформленням. Тобто, потік свідомості — це така форма відтворення внутрішнього мовлення, в якій знайшли відображення скорочення та обрив речень. Потік свідомості не є хаотичним зібранням думок, для нього характерне таке поняття, як «когерентність», а речення в ньому пов’язані різними типами зв’язку, зокрема, граматичним, лексичним, логічним, стилістичним, асоціативним тощо[5].

Лінгвістика тексту потоку свідомості залишається головною, а в її основі лежить сукупність речень, що дає можливість визначати закономірності об’єднання речень у повноцінний зв’язний текст. Для потоку свідомості потрібно застосовувати дискурсивний аналіз, який, в свою чергу, передбачає перегляд лексики і граматики, які зв’язують текст. Об’єкти вивчення традиційної лінгвістики та дискурсивного аналізу є зовсім різними. Зокрема, дискурсивний аналіз займається вивченням будь-якого зв’язного відрізку мови, а лінгвістика — ізольованих та граматично правильних речень. Потік свідомості має безпосереднє відношення до лінгвістики тексту і до внутрішнього мовлення, а, отже, він є одним із способів передачі художньо-трансформованого внутрішнього мовлення [6].

Внутрішнє мовлення, яке так чи інакше є так званим психологічним явищем, має право бути зображеним за допомогою літературної мови в певному творі. Зважаючи на це, цікавими є його синтаксичні особливості та форма, які є досліджуваними авторами творів потоку свідомості. Серед них головними є скорочення речень, вживання номінативних речень, обрив речень, усікання слів, неправильний порядок слів, а також здатність внутрішнього мовлення в залежності від характеру розумової діяльності приймати уривчастий, скорочений або, навпаки, розгорнутий характер.

Отож, як згадувалось раніше у розділі, серед структурних видів відтворення методу внутрішнього мовлення є невласне-пряма мова, де відтворюється інтерференція мов автора та персонажа. Більшість лінгвістів виділяють два види включення невласне-прямої мови до авторського тексту. Перше, це коли позначене вводиться авторською ремаркою, і друге, коли непозначене, при якому невласне-пряма мова безпосередньо виростає з авторського контексту у формі самостійних речень. Спірним залишається питання про граматичні правила, що характеризують невласне-пряму мову. У художній літературі функціонують кілька різновидів внутрішнього мовлення. Безсумнівно, головними є внутрішній монолог, що може наближатися як до прямої, так і до непрямої мови. Внутрішній діалог характеризується рядом певних особливостей, а його головною відмінністю є логічність і послідовність у викладенні думок.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!