Курсова робота “Правова охорона Конституції України”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

1.1. Співвідношення понять «правова  охорона Конституції України» та «правовий захист Конституції України»

1.2. Суб’єкти правової охорони Конституції України. 

РОЗДІЛ II. ФОРМИ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 

2.1. Конструктивні форми захисту Конституції України 

2.2. Блокуючі форми  захисту Конституції України 

2.3. Репресивні та контрольно-наглядові форми захисту Конституції України 

РОЗДІЛ IIІ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОНСТИТУЦІЙ. 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

 

 ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Поточні суспільні відносини характеризуються активністю світових геополітичних трансформацій, які називають «часом потрясінь». Для України період утвердження як держави синхронізувався з активними спробами відмовитися від радянських правових тенденцій, реформувати законодавство у напрямі, націленому на євроінтеграцію. Першим кроком до такого курсу став вступ України до Ради Європи у 1995 році, а з 2014 року українська спільнота спостерігає за розвитком відносин України та Європейського Союзу.

Роль Конституції у процесі кардинальних суспільно-державних важко переоцінити,  проте вона також підсилена значенням конституційних норм у деталізації норм законів та безпосередньому їхньому пристосуванню до конкретних правозастосовних ситуацій. Особливо актуалізувалося теоретичне питання охорони Конституції України під час дії правового режиму воєнного стану із метою подальшого практичного вдосконалення цього значущого інструменту публічного управління.

Аспекти правової охорони конституції становили предмет науового інтересу таких учених як Берлача А.І., Бобровник С.В., Ващенко Ю.В., Галунька В.В, Бєлкіна О.О., Діденка С.В., Козюбри, М.І, Куценка В.Д.,. Мелащенка В.Ф, , Лазарєва В.В., Левченко Д.С., Орловської І.Г., Петришина О.В., Руснак Л.М., Сердяка Є.В. та багатьох інших, проте, у зв’язку із зміною правових (зокрема) та суспільних загалом відносин, особливо у період воєнного стану, це питання потребує окремої теоретичної розробки, якої поки не здійснено, що підсилює актуальність цього дослідження.

Об’єкт дослідження –  суспільні відносини у сфері правової охорони конституції.

Предмет дослідження –  правовідносини та норми, що стосуються правової охорони Конституції України.

Мета дослідження – полягає у встановлені загальнотеоретичної характеристики правової охорони Конституції України.

Досягнення означеної мети відбувалося шляхом розв’язання таких завдань:

1. співвіднести поняття «правова охорона Конституції України» та «правовий захист Конституції України»;
2. визначити суб’єктів правової охорони Конституції України;
3. схарактеризувати конструктивні форми захисту Конституції України;
4. описати блокуючі форми захисту Конституції України;
5. визначити репресивні та контрольно-наглядові форми захисту Конституції України.

Теоретичною основою дослідження є основні положення загальної теорії права та  конституційного права, викладені у наукових статтях, монографіях, підручниках та інших публікаціях, а також акти українського законодавства.

Методологічну основу дослідження становить система філософських, загальнонаукових та спеціальних методів: філософські (діалектичний метод), загальнонаукові (емпіричні (метод спостереження, метод порівняння), емпіричні та теоретичні (метод абстрагування, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції,, теоретичні (сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний, системний) та спеціальні (прогнозування), інших методів наукових досліджень, що сприяло повному дослідженню предмета наукової роботи.

Структура та обсяг наукової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків до кожного з них, п’яти підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 30 сторінок. Літературу та законодавство використано станом на 30 квітня 2023 року.

 

 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

1.1. Співвідношення понять «правова  охорона Конституції України» та «правовий захист Конституції України»

 

Проблеми захисту конституційного порядку від тиранії стояли на порядку денному як у часи Античності, так і в період Середньовіччя, як вимога до монарха правити відповідно до порад своїх радників та усталених звичаїв. З періоду Відродження та Просвітництва вже ставиться питання про раціоналізацію правління та обмеження сваволі правителя, запобіжником чого виступає саме Конституція, як певна сукупність інститутів, процедур і правил. Натомість доволі поширені погляди у вітчизняному правознавстві на конституцію зводяться до її розуміння як правового акту, що виражає суверенну волю народу, володіє найвищою юридичною силою та забезпечується певними механізмами правового захисту.

Насправді, ця проблема є більш комплексною, оскільки конституцію та конституційний устрій не можна зводити до певного правового акту, тут має важливе значення реальна практика та зміст відповідних правил і процедур. Водночас остаточно не розв’язане співвідношення понять «правова охорона Конституції» та «правовий захист Конституції», зміст яких містить притаманні їм конотації у розуміння природи політичної активності та функціонування інститутів влади та правових інститутів.

Ми маємо за мету розглянути систему правового захисту Конституції через призму захисту основоположних соціальних цінностей. Для досягнення цієї мети у роботі буде розкрито співвідношення між поняттями «правова охорона Конституції» та «правовий захист Конституції», зміст природного права на спротив тиранії у світлі загроз конституційному порядку, та основні елементи правового захисту Конституції. Традиційно у вітчизняній науці конституційного права порушена проблема розглядається через призму правової охорони Конституції, яка розглядається, як необхідна умова забезпечення її верховенства і стабільності, яка здійснюється у формі конституційного контролю та конституційного нагляду [17, с. 70].

Означена нами дилема є класичною для пострадянської конституційної науки. Авторитетне видання з порівняльного конституційного права на пострадянському просторі 1990-х поставило питання саме у площині правового захисту.  А інше, не менш авторитетне видання , акцентувало увагу на природі політичної активності та суверенності індивіда, як основи правового захисту Конституції, виходячи з, очевидно, етатистського наповнення доктрини правової охорони Конституції, яке покладає забезпечення верховенства Конституції, насамперед, від розсуду державних органів.

На думку Д. Тарана, існує, по-перше, широкий підхід до правової охорони Конституції, що охоплює всі органи влади, посадових осіб і громадян. По-друге, згідно з вузьким підходом до розуміння правової охорони Конституції, який полягає у наявності спеціальних юридичних і інституційних механізмів, такий охоплює не всі охоронні засоби правової системи, а стосується виключно спеціальних інструментів забезпечення верховенства Конституції [19, с. 214–215].

Загалом, постановка питання про правову охорону Конституції західній науці конституційного права є маловідомою, якщо взагалі не абсолютно чужою. Вітчизняний науковець М. Савчин наголошує на етатистському характері концепту «правової охорони Конституції» і пише таке: «Постановка питання про охорону Конституції носить етатистський характер і припускає соціальну активність по його забезпеченню залежно від держави.  Проте це суперечить природі конституційного ладу як системи обмеження публічної влади і дієвих гарантій прав і свобод. За таких умов держава розглядається як потенційний порушник конституційного ладу, що емпірично доведено практикою діяльності влади в нацистській Німеччині, фашистській Італії, Радянському Союзі й інших авторитарних і тоталітарних режимах» [15, с. 356].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!