Курсова робота “Правове регулювання договору дарування”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ 

1.1. Поняття та правова природа договору дарування

1.2. Сторони та зміст договору дарування

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ 

2.1. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування

2.2. Відмова від договору та розірвання договору дарування

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Одним з основних принципів існування демократичної незалежної держави є недоторканність права приватних осіб розпоряджатися приватною власністю. Конституція України гарантує реалізацію права власника розпоряджатися приватною власністю шляхом укладення різних цивільно-правових договорів. Зокрема, про укладення договору дарування.

З моменту набрання чинності Цивільного кодексу України 01 січня 2004 року основні умови договору дарування стали мати значення. Правові норми, що регулюють правовідносини необґрунтованої передачі речей, не тільки посилилися, а й проявилися у формуванні абсолютно нової моделі договорів дарування, різноманітності їх видів, розширенні меж правової участі учасників договорів дарування. Однак новий Цивільний кодекс України не зачіпає всіх питань правового регулювання укладення договорів дарування, які визначають актуальність даної теми дослідження.

Поняття договору дарування відображено у статті 717 Цивільного кодексу України, яка зобов’язується за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Тому основною умовою договору дарування є факт безоплатної передачі запропонованого майна від дарувальника до обдаровуваного.

Право власності на подарунок може бути передано тільки від власника майна, а право власності на дарунок, якого у нього раніше не було, переходить до обдаровуваного. Слід також зазначити, що договір дарування є узгодженим актом обох сторін договору дарування. На додаток до бажання дарувальника передати дарунок, також має бути бажання обдаровуваного на прийняття предмету договору дарування. Однак слід зазначити, що законодавець передбачає таку правову конструкцію, як ту, що у раз якщо не заявлено відмову від прийняття дарунку, є автоматичним прийняття обдаровуваним дарунку.

Дослідження питань правового регулювання укладення договору дарування та виникнення правовідносин безоплатної передачі майна, лягло в основу правових досліджень таких наукових вчених, як: Бару М. І., Граве К. І., Ісаєва А. М., Коробейнікова І., Мещерякова Н., Ніколаєва Т., Новицького І. Б., Новікова В., Шкундіна З. І. та ін.

Метою дослідження є правовий аналіз договору дарування, вивчення його правової природи, визначення ознак цього договору та виокремлення суб’єктивних і об’єктивних складових відповідно до цивільного законодавства.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

1. Проаналізувати поняття та правова природа договору дарування;
2. Дослідити сторони та зміст договору дарування;
3. Визначити порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування;
4. Розкрити відмову від договору та розірвання договору дарування.

Об’єктом дослідження є правове регулювання укладення договору дарування та його особливості.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають при укладанні договору дарування, зміст цього договору, визначення прав та обов’язків сторін, виконання укладеного договору та правові наслідки порушення його умов.

Методи дослідження включають загальнонаукові методи (діалектичний метод та метод системного аналізу) і спеціальні методи (порівняльно-правовий метод та статистичний метод).  

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури, який містить 25 позицій. Загальний обсяг роботи – 28 сторінки.

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

1.1. Поняття та правова природа договору дарування

 

Наукова значимість і актуальність цієї теми обумовлені зростаючою роллю договору в суспільному та державному житті України. Раніше всі договори, що стосувалися передачі права власності або користування, мали один предмет (власність), якщо не було визначення цієї категорії.

У сучасний час область застосування договорів дарування була розширена законодавством, що породило питання про актуальність та можливість визнання певних об’єктів цивільного права як предметів таких угод. Зокрема, у літературі обговорюється їхня придатність як об’єктів дарування. Також постають питання щодо предметів, які можуть бути передані шляхом договору дарування. Таким чином, дослідження цих аспектів у контексті договору дарування залишається актуальним.

Положення глави 55 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) становлять основу для визначення договору дарування. Зокрема, в такому договорі дарувальник зобов’язується передати або передати у майбутньому безоплатно майно (дарунок) іншій стороні – обдаровуваному у власність [18].

Подяка є основним відмітним критерієм, який розрізняє договір дарування від інших угод щодо передачі права власності. Іншими словами, в ньому не передбачено взаємних зобов’язань. Правову природу цього виду угоди визначає її ціль – передача майна іншій особі безоплатно, без вимоги взаємної винагороди.

Згідно з чинним цивільним законодавством чітко визначено, що угода, що зобов’язує обдаровуваного вчинити будь-яку дію майнового або немайнового характеру на користь дарувальника, не вважається договором дарування [5].

Юристи розрізняють такі типи договорів дарування:

1) за статтями 723 та 724 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) – договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому;

2) згідно зі статтями 725 та 726 ЦКУ – договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи;

3) відповідно до статей 729 та 730 ЦКУ – договір пожертви.

Це є обов’язковою умовою для укладання договору, а сам дарунок є його об’єктом. Згідно зі статтею 718 Цивільного кодексу України, важливо відзначити, що предметом такої угоди може бути будь-який актив (рухоме майно, включаючи нерухомість, гроші та цінні папери), а також майнові права (якими володіє дарувальник на момент укладання угоди або у майбутньому).

Право на дарування нерухомого майна передбачено законом, і для такого договору необхідне обов’язкове нотаріальне посвідчення через державну реєстрацію. Майнові права також можуть бути об’єктом угод про дарування.

Останні можуть мати як зобов’язальний, так і речовий характер. Згідно з Цивільним кодексом України, договір дарування може бути як одностороннім, так і двостороннім, а також мати як реальний, так і консенсуальний характер. Згідно з частиною 2 статті, договір дарування за юридичним змістом є одностороннім. Договір дарування за своїм юридичним змістом є одностороннім, оскільки, відповідно до частини 2 статті 626 ЦКУ, договір вважається саме одностороннім, якщо обов’язок покладено лише на одну сторону, тоді як інша має тільки право вимоги, без виникнення [10].

Слід відзначити, що дарувальник несе відповідальність за завдані обдаровуваному збитки, якщо він знав або повинен був знати про те, що річ не належить йому або він не мав права розпоряджатися майном, але не попередив про це обдаровуваного. Сторонами такого договору є дарувальник і обдаровуваний.

Загальні вимоги до обсягу дієздатності (відповідно до статей 31, 32, 37, 41 Цивільного кодексу України); заборони на надання згоди на вчинення правочину піклувальником (згідно зі статтею 70 ЦКУ); а також необхідність отримання дозволу від спеціально уповноваженого органу (наприклад, органу опіки та піклування) для вчинення певних правочинів (згідно зі статтею 71 ЦКУ) розповсюджуються на сторони угод про дарування.

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

2.1. Порядок укладення, форма та істотні умови договору дарування

 

Форма угоди дарування повністю залежить від характеру предмета дарування, конкретного виду такої угоди та учасників. Предметом угоди дарування можуть стати найрізноманітніші речі (як рухоме, так і нерухоме майно), гроші, цінні папери, іноземна валюта, а також майнові права, які дарувальник володіє на момент укладання угоди або можуть виникнути у нього у майбутньому.

Іноземна валюта представляє собою грошові одиниці інших країн у формі банкнот, казначейських цінних паперів, або монет, які мають статус законного засобу платежу на території відповідної країни. Вона також включає в себе гроші, які були вилучені з обігу або збираються з нього, але що можуть бути обмінені на грошові одиниці, що перебувають в обігу. Це також стосується коштів у валюті іноземних країн або міжнародних розрахункових одиниць, які знаходяться на рахунках або зберігаються у банках та інших фінансових установах за межами території України.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валютні цінності охоплюють грошові знаки національної валюти, такі як банкноти, казначейські білети, монети та інші форми, що є законними платіжними засобами в Україні та перебувають в обігу. Вони також включають гроші, які були вилучені або підлягають вилученню з обігу, але можуть бути обмінені на грошові знаки, що є в обігу, а також кошти, які зберігаються на рахунках або внески в банках та інших кредитно-фінансових установах на території України. [11].

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», цінний папір є фінансовим документом, який свідчить про право власності або кредитні відносини та встановлює зв’язок між емітентом та його власником. Зазвичай він передбачає виплату доходу у вигляді дивідендів, процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що походять з цих документів, іншим особам. Законодавство України визначає різноманітні види цінних паперів, включаючи акції, внутрішні та зовнішні позики, корпоративні облігації, векселі, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, приватизаційні цінні папери та інвестиційні сертифікати.

Відповідно до умов договору дарування, дарувальник може передати обдарованому, наприклад, право вимоги до себе, що прямо передбачено в Цивільному кодексі України. Проте при такому передаванні слід враховувати положення статті 605 ЦКУ. Дарування права вимоги до себе фактично є прощенням боргу. Цей акт подарунка права на вимогу фактично завершує інше зобов’язання, учасниками якого є ті ж самі особи: кредитор – дарувальник і боржник – обдаровуваний. Такий акт дарування може бути вчинений лише в тому випадку, якщо це не порушує прав третіх осіб [7].

Існують також конкретні особливості, що стосуються передачі претензій третім особам. У подібних випадках дарувальник, віддаючи такий подарунок, фактично відмовляється від своєї вимоги до боржника. Подароване право, якщо його використовує обдаровуваний, збільшує його активи за рахунок дарувальника. Проте в такій ситуації важливо враховувати положення глави 47 Цивільного кодексу України [2].

У випадку передачі прав вимоги до третіх осіб у результаті дарування, обдарований стає правомірним кредитором щодо цих осіб. Це означає, що даруванням відбувається заміна сторони в зобов’язанні через передачу права вимоги. Згідно зі статтею 516 Цивільного кодексу України, така заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, за умови, що інше не визначено договором або законом [13].

Отже, обмеження, яке полягає в необхідності згоди боржника відповідно до закону або угоди на передачу права вимоги, обмежує можливість дарувальника передати це право будь-кому. Додатково, кредитор не може послідовно виконувати обов’язки, що тісно пов’язані з його особистістю, такі як відшкодування збитків, спричинені травмою, станом здоров’я чи смертю. Отже, за умови дарування вимога на такий обов’язок не може бути пред’явлена.

Отже, для того, щоб обдаровуваний міг скористатися переданою йому вимогою, дарувальник (який є початковим кредитором зобов’язання та власником переданої вимоги) повинен передати обдарованому відповідні документи, які підтверджують права, що передаються, і важливу інформацію для їх виконання. Згідно зі статтею 519 Цивільного кодексу України, дарувальник, як початковий кредитор, несе відповідальність перед новим кредитором, яким стає обдаровуваний, лише за недійсність переданої йому вимоги, але не несе відповідальності за невиконання боржником свого обов’язку. Таким чином, дарування права вимоги може бути ризикованою справою для обдарованого [14].

Якщо боржник не виконає своє зобов’язання перед обдаровуваним, то правова мета, яку мав на увазі дарувальник, може залишитися невиконаною. Збагачення обдаровуваного за рахунок дарувальника може також не відбутися. Положення глави 55 Цивільного кодексу України не передбачають правових наслідків для договору дарування у таких ситуаціях [3]. Фактично, отримуючи в дар право вимоги, яке не реалізоване особою, до якої воно звернене, дарувальник стикається з проблемами, пов’язаними з його виконанням.

Якщо обдарований не отримав виконання за переданим йому правом вимоги, він має право на відмову від дарування та вимагати відшкодування понесених ним витрат на його реалізацію. Стаття 719 Цивільного кодексу України передбачає можливість укладення договору дарування особистих і побутових речей усно. Критерієм для віднесення речей до цієї категорії є їх призначення для особистого або домашнього використання і відносно невелика цінність [25].

Для передачі нерухомих речей існує спеціальна процедура дарування. Укладення договору дарування нерухомості вимагає письмової форми та нотаріального засвідчення. У такому випадку до угоди про дарування застосовуються загальні вимоги Цивільного кодексу щодо передачі та реєстрації прав власності на нерухоме майно. Правочини, пов’язані з набуттям права власності на такі активи, завжди виконуються у письмовій формі та потребують нотаріального засвідчення [22].

Певні аспекти визначають передачу права власності. Детальний опис предмету договору дарування майнових прав вимагає письмової форми угоди. Така ж ситуація виникає, коли укладення договору не співпадає з моментом передачі подарунка. У цьому випадку наявна домовленість. Невиконання вимог письмової угоди може призвести до її визнання недійсною.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!