Курсова робота “Президент України: поняття, принципи діяльності, повноваження та напрями вдосконалення їх реалізації”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. ГЛАВА ДЕРЖАВИ: ІСТОРІЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА І СТАТУС 

1.1 Глава держави: загальна характеристика 

1.2 Президент України: історія і сучасність 

РОЗДІЛ 2. НОРМАТИВНА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ 

2.1 Поняття, принципи діяльності та повноваження президента України 

2.2 Нормативна регламентація правового статусу глави держави в Україні 

РОЗДІЛ 3. МОЖЛИВОСТІ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ 

3.1 Удосконалення конституційно-правового статусу глави держави в Україні 

3.2 Перспективи і можливості трансформації інституту глави держави в Україні в умовах зміни форми та системи правління 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

 

 ВСТУП

 

Актуальність теми. Інститут глави держави займає важливе місце в механізмі державної влади. Проте його повноваження, порядок обрання та припинення повноважень, характер взаємовідносин з іншими гілками державної влади залежить від закріпленої в Основному Законі форми правління. Варто зауважити, що Україна за роки своєї незалежності змінювала форми республіканського правління, і від цього зазнавав певної трансформації і конституційно-правовий статус Президента України. Проте нині триває пошук оптимальної моделі інституту Президента максимально ефективної для Української держави та народу.

Для України інститут президентства є порівняно новою державною інституцією, що, у свою чергу, вимагає детального вивчення досвіду функціонування цього інституту в різних країнах світу. Теоретико-правовий порівняльний аналіз аспектів становлення й розвитку інституту президентства є важливим для пошуку шляхів оптимізації взаємодії владних структур та поліпшення нормотворчої і правової практики в Україні.

На сьогодні існуючі системи та моделі президентської влади суттєво відрізняються за обсягом своїх функцій і повноважень, проте вони володіють регіональними, внутрішньо зумовленими, системними характеристиками, що робить можливим проведення порівняльного дослідження цієї юридичної форми інституту президента на інституційному рівні. Висвітлення окремих аспектів теоретико-правового статусу інституту президентства запропоновано у працях: Д. Білова [2], І. Бодрової [3], Г. Задорожньої [5] та ін.

Мета і завдання дослідження нашого дослідження є проведення теоретико-правового аналізу інституту президентства в Україні в контексті державно-правових явищ і з’ясування правової специфіки інституту.

Мета роботи зумовила наступні завдання:

1. охарактеризувати загальні характеристики глава держави;
2. дослідити проблематику історії та сучасності інституту глави держави;
3. дослідити поняття, принципи діяльності та повноваження президента України;
4. проаналізувати нормативну регламентацію правового статусу глави держави в Україні;
5. охарактеризувати у можливості вдосконалення конституційно-правового статусу глави держави в Україні;
6. розглянути перспективи і можливості трансформації інституту глави держави в Україні в умовах зміни форми та системи правління.

Об’єктом дослідження є процеси, пов’язані з теоретико-правовим статусом інституту президента.

Предмет дослідження є аналіз поняття, принципів діяльності та повноважень президента в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання державно-правових явищ і процесів, що забезпечило об’єктивний аналіз досліджуваного предмета та достовірність отриманих результатів і висновків.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури

 

 РОЗДІЛ 1. ГЛАВА ДЕРЖАВИ: ІСТОРІЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА І СТАТУС

1.1 Глава держави: загальна характеристика

 

Головне призначення державного лідера – очолювати державний механізм. Проте не завжди державний лідер може бути національним (народним) лідером. Щоб зрозуміти різницю між ними, слід звернутися до історії феодального суспільства. У теоретичному плані термін «глава держави» є збірним і являє собою уособлення спеціального органу, який не є схожим на інші державні органи. У науці конституційного права категорія «глава держави» розкривається через два поняття: «інститут глави держави» та «статус глави держави». Інститут глави держави можна розглядати як інститут держави і як інститут права (правовий інститут). Під інститутом держави розуміється відносно відокремлена частина державної структури, що має певну автономію. На нашу думку, інститут глави держави є саме інститутом держави, інститутом державності.

Досліджуючи конституційно-правовий статус глави держави, слід пам’ятати, що здебільшого він є одноособовим органом. Саме тому викликають інтерес ті роботи, що аналізують структуру конституційно-правового статусу, враховуючи саме цю специфіку. На сьогодні здебільшого закріпилася думка про те, що статус глави держави є частиною правового інституту глави держави. Таке положення на сьогодні підтримано більшістю дослідників інституту президентства.

Аналізуючи структуру інституту президента, вчені включають до неї такі під інститути:

• порядок виборів президента, зокрема й інавгурацію; положення президента у структурі вищих органів державної влади (конституційний статус – структурний під інститут);
• функції та повноваження президента (конституційний статус – функціональний під інститут); припинення виконання повноважень президента.

Сам же інститут президента визначений як сукупність конституційно-правових норм, що регулюють формування і функціонування президентської влади. Утім, на нашу думку, такий поділ інституту на формування глави держави (не статус) та функціонування глави держави (статус) є дещо штучним, адже президент може мати певний статус лише після обрання та інавгурації. Тим самим категорія статусу розширюється: до структурного (положення в системі органів) та функціонального (функції, повноваження та відповідальність) статусу додається статус організаційний (формування та припинення повноважень).

Як правовий інститут вказаний інститут глави держави складається з норм окремих галузей права, що регулюють формування (спадкування, вибори, призначення тощо) і вступ на посаду (коронація, інавгурація) глави держави, його функціонування та припинення ним своїх повноважень. В Україні правовий інститут глави держави містить у собі норми перш за все конституційного та адміністративного права, а також, до певної міри, норми міжнародного права. Норми конституційного права при цьому містяться в конституційних законах.

Останні можуть розрізнятися у формальному та матеріальному сенсі. Під конституційним законом у формальному сенсі, на нашу думку, розуміється, по-перше, конституція; по-друге, закон, що вносить зміни та/або доповнення до Конституції; потретє, закон, необхідність прийняття якого передбачається самою Конституцією. Щодо конституційного закону в матеріальному сенсі, то під ним розуміється будь-який закон, котрий стосується питань, що є конституційними за своїм змістом та значенням, тобто такими, що входять до предмета конституційного права як галузі права. Іноді питання щодо прав, обов’язків та відповідальності Президента України починають врегульовуватися окремими підзаконними актами.

Конституційно-правовий інститут глави держави в Україні (президента) закріплюється в трьох групах нормативних актів:

• конституційних законів у формальному сенсі (Конституція або закони, необхідність прийняття яких передбачається Конституцією, зокрема, Закон про вибори Президента України);
• конституційних законів у матеріальному сенсі (такими є усі закони, що конкретизують Конституцію, але прийняття яких прямо нею не передбачається, зокрема, закони, що регламентують повноваження президента у сфері оборони, національної безпеки чи подолання надзвичайних ситуацій), які умовно можна визначити як конституційно-правові закони;
• підзаконні нормативно-правові акти Верховної Ради (постанови), що так чи інакше впливають на формування та функціонування інституту президента.

Окрім конституційних нормативно-правових актів, на правовий інститут Президента України впливають певні індивідуально-правові акти, зокрема акти офіційного тлумачення, які здійснює Конституційний Суд України. Конституційне право включає правові норми, що закріплюють принципи організації усієї системи органів державної влади, а також конституційні аспекти формування та функціонування глави держави.

Норми ж адміністративного права, засновані на принципах конституційно-правових відносин, деталізують їх відносно численної системи органів виконавчої влади, регулюють діяльність цих органів з приводу реалізації виконавчо-розпорядчих функцій. За логікою системи юриспруденції та права адміністративно-правовий інститут глави держави, виходячи з предмета адміністративного права, повинен бути пов’язаний зі статусом глави держави саме у сфері виконавчої гілки влади. В міжнародному досвіді глава держави є складовою частиною виконавчої влади. Тут також існують певні підходи, адже глава держави розглядається як частина виконавчої влади, але формально не вважається носієм чи главою виконавчої влади. Зокрема, така ситуація склалася в Австрійській Республіці. Другий підхід розглядає главу держави як носія чи главу виконавчої влади. Найбільш відомим прикладом такого варіанта є США, де виконавча влада належить Президентові Сполучених Штатів Америки.

Існує варіант реалізації повноважень виконавчої гілки влади главою держави формально не визначає главу держави як главу чи носія виконавчої влади, але фактично він має певні прерогативи у цій сфері. Зокрема, саме така ситуація сьогодні існує в Україні. Водночас Президент України виконує вагому роль у формуванні й функціонуванні розглядуваної системи органів, оскільки Конституція надає йому значні повноваження щодо органів виконавчої влади. Зокрема Президент України відповідно до Конституції України подає кандидатуру прем’єр-міністра (п. 9 ст. 106) та міністрів (п. 10 ст. 106); очолюючи РНБО України (п. 18 ст. 106), координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у зазначених сферах (ч. ІІ ст. 107) тощо.

Щодо ще одного варіанту правового статусу глави держави, де він не лише не передбачає включення глави держави до системи органів виконавчої влади, а й робить його вплив мінімальним. Зокрема, можна навести ситуацію у ФРН, президент якої має мінімальні прерогативи у сфері виконавчої влади. Зокрема, він призначає федеральних чиновників (ч. 1 ст. 60 Основного Закону) та формально подає кандидатуру Федерального канцлера до Бундестагу. Після того, як голову уряду парламент обрав без обговорення, Федеральний президент підтверджує цей факт, призначивши обрану особу Федеральним канцлером (ст. 63 Основного Закону).

 

1.2 Президент України: історія і сучасність

 

У теоретичних розробках інститут президентства розглядається:

• як організаційно-функціональна структура;
• як форма і суть політичної організації;
• як сукупність конституційно-правових норм. При цьому виокремлюють періоди утвердження юридичних форм глави держави в межах національного державотворення.

Найбільш вдало висвітлено етапи ґенези інституту глави держави на території України в дослідженнях доктора юридичних наук Г. Задорожної, яка виокремлює вісім етапів ґенези конституційно-правового статусу глави держави на території України:

• утвердження одноосібної публічної влади в додержавний період (від давніх часів до ІХ ст.);
• князівська влада Київської Русі та Галицько-Волинської держави (ІХ – ХІІІ ст.);
• монархічна влада Литовської держави і Речі Посполитої (ХІV – поч. ХVІІ ст.);
• гетьманська влада (40-і рр. ХVІІ ст. – 1764 р.);
• абсолютна монархічна влада (російська та австрійська (з 1867 р. Австро-Угорська) імперії) (ІІ пол. ХVІІІ ст. – 1918 р.);
• боротьба за утвердження національного інституту глави держави в Україні (1917 – поч. 1920-х рр.);
• глава держави радянського періоду (1922 – 1990 рр.);
• інститут президента в незалежній Україні (1991 р. – донині).

Можна позначити прообрази інституту президента в юридичних формах глави держави на ранніх етапах національного державотворення, але говорити про затвердження інституту президентства як традиції влади, на нашу думку, є передчасним. У цьому аспекті цілком слушне твердження дослідника І. Старківа, що інститут президентства в Україні набуває розвитку за часів Української Народної Республіки.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!