Курсова робота “Проблема самотності особистості та шляхи її подолання”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ 

1.1. Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми самотності особистості 

1.2. Фактори, що впливають на появу самотності в сучасному суспільстві 

1.3. Основні проблеми дитячої самотності 

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РІВНЯ САМОТНОСТІ 

2.1. Методологія та організація проведення дослідження 

2.2. Результати дослідження щодо форм і проявів рівня самотності 

2.3. Психологічні підходи до подолання самотності серед молоді 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

ДОДАТКИ 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У контексті сучасних соціальних, політичних, економічних і світоглядних змін, викликаних процесом глобалізації та персоналізації, величезними досягненнями в галузі інформаційних технологій, небезпечними для життя епідеміями і переоцінкою загальноприйнятих цінностей, сучасні люди стикаються з постійною адаптацією, коригуючи свою роль в складній системі людських відносинах та переосмислення свого місця в житті.

Феномен самотності поставив перед вченими проблему самотності з його багатогранними, складними проявами і масштабами розвитку сучасного світу. Вважається, що самотність – це універсальне переживання людського духу, особистого та соціального життя, і існують расові, економічні та культурні кордони.

Нині самотність – одна з найскладніших психологічних проблем, яку доводиться вирішувати сучасним людям. Це поняття є найменш вивченим з усіх соціальних явищ. Слід зазначити, що молоді люди відіграють важливу роль у процесі розвитку особистості та соціалізації. Ось чому проблема самотності серед молоді дуже важлива. Проведене дослідження сформувало стійке негативне ставлення до цього явища у більшості людей. З іншого боку, сучасне суспільство потребує переоцінки самотності як ресурсу для самовдосконалення та розвитку особистості.

Проблема особистої самотності є предметом пильної уваги в різних наукових галузях (психологія, філософія, освіта, культурологія, соціологія тощо). Завдяки своїй комплексності вона має теоретичне і практичне значення. Хоча з кожним роком все більше і більше робіт присвячується детермінантам, ознакам і проявам самотності, досі немає єдиної теоретичної моделі для пояснення цього поняття.

Національні та міжнародні вчені присвятили свої дослідження певним її аспектам. У контексті нашого дослідження цінними для визначення поняття «самотність» є думки: Л. Айвазян, Р. Вейса, О. Долгінової, О. Лафтерова, К. Мустакаса, Л. Пепло, Д. Перлмана та К. Роджерса; змісту й чинників самотності особистості: К. Андерсона, В. Джонса, Т. Довбій, В. Кізіми, І. Кона та Я. Коломинський.

Мета дослідження: окреслити соціально-психологічні особливості переживання самотності.

Для досягнення мети дослідження планується виконати наступні завдання:

1. Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми самотності особистості;
2. Дослідити фактори, що впливають на появу самотності в сучасному суспільстві;
3. Розкрити основні проблеми дитячої самотності;
4. Розгялнути методологію та організацію проведення дослідження;
5. Описати результати дослідження щодо форм і проявів рівня самотності;
6. 6. Обгрунтувати психологічні підходи до подолання самотності серед молоді.

Об’єктом дослідження є поняття самотності особистості.

Предметом дослідження є соціально-психологічні особливості переживання самотності.

Методи дослідження. Вивчення й аналіз літератури в розгляді досліджуваної проблеми; аналіз літературних джерел, навчальних програм, шкільних підручників із психології, літературного читання та методичних посібників; теоретичний аналіз та синтез під час вивчення об’єкту, предмета, мети, завдань.

Структура курсової роботи.  Робота складається з вступу, двох розділів, які діляться на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (26 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 36 сторінки.

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми  самотності особистості

 

Різні теоретичні системи по-різному розглядають різні аспекти проблеми самотності. Це питання є предметом філософських роздумів про людську свободу, вибір, мотивацію і цілі діяльності людини, а також про концепції «Я», індивідуальності, особистості та свідомості. У західній філософії XIX століття на початкових етапах вивчення феномену самотності були сформовані два основні підходи до його трактування. До першого підходу відносять «лінію Торо», яку розробляв відомий філософ, письменник і натураліст Р. Торо.

Він здійснив філософський експеримент, заснований на розумінні безмежного духовного багатства людської особистості. Достатньо заглибитися в себе, відірватися від соціального оточення, щоб пробудити в своїй душі потужні внутрішні сили, що сприяють відновленню прагнення до краси, добра і досконалості.

Перші трансценденталісти чітко відокремлювали концепцію самотності як наслідок «глибокого відчаю» міського життя та необхідної ізоляції, яка дозволяє творцеві зосередитися на своїх внутрішніх духовних ресурсах, здатних захистити його від впливу міської цивілізації. Вони розглядали принцип відокремленості як засіб самозахисту, що сприяє зміцненню духовного потенціалу особистості та її соціальному і творчому розвитку.

Р. Торо також розмежовує самотність і ізоляцію, виділяючи їх як різні аспекти фізичної відсутності контакту між людьми [5, с. 211]. Термін «самотність» може мати різні значення: від гармонії людини з природою до відчуття відокремленості від оточення. В загальному сенсі самотність і ізоляція протиставляються як негативне і позитивне, травматичне і зцілювальне, примусове і добровільне. Тому важливо розрізняти ситуацію, коли людина об’єктивно ізольована через відсутність контактів та зв’язків, і суб’єктивне відчуття самотності, коли індивід оцінює свою самотність як необхідну для власного розвитку та вважає її важливою частиною своєї соціальної реальності.

Інший погляд на «самотність» формулюється у працях Е. Гуссерля і переходить у напрям екзистенціалізму. Згідно з його теорією, свідомість володіє здатністю існувати незалежно від усього зовнішнього, включно з матеріальним світом [6]. Свідомість представляє собою безперервний, внутрішній і спрямований потік переживань. Проте акцент на її «одиничності» та автономності приводить до усвідомлення неминучої самотності людського існування, адже між монадично замкнутими суб’єктами в межах їхньої свідомості виникає непереборний бар’єр відчуження та нерозуміння.

 

1.3. Основні проблеми дитячої самотності

 

Самотність відіграє важливу роль у кожній віковій групі. Зміст і сенс самотності впливають на особистість і зазнають значних змін у процесі розвитку особистості. Ми не знайдемо проявів самотності у новонароджених і грудних немовлят. Однак велика кількість спостережень і досліджень призвела нас до висновку, що діти цього віку відчувають себе самотніми через ізоляцію. Наприклад, якщо дитину віком до дванадцяти місяців розлучають з матір’ю в лікарні, дитина може бути госпіталізована, тобто дитина стає сумною, боязкою і плачучою.

Якщо поділ повториться, дитина перестане гратися, буде сидіти нерухомо або лежати з широко відкритими очима протягом декількох годин, не в змозі сприймати навколишню обстановку. Спілкування з немовлятами ставало все більш і більш важким, а з часом і зовсім неможливим. Інтелектуальний розвиток дитини різко сповільнюється, дитина втрачає вагу, недосипає, у неї знижується імунітет. Для цього достатньо одного або двох місяців розлуки з матір’ю [1].

Головною вимогою цієї вікової групи є потреба в емоційному спілкуванні. Якщо ця потреба в емоційному спілкуванні буде задоволена, в ньому сформується важлива психологічна форма – базова довіра до світу. Це основа ставлення до себе та інших. У дітей формується позитивне ставлення до себе, впевненість у собі, достатня самооцінка, ініціативність і здатність встановлювати і підтримувати довгострокові відносини з іншими.

Без цього формування процес соціалізації був би дуже складним. Але варто зазначити, що надмірна любов до дітей позбавляє особистого простору та ігнорує особистий простір, призводячи до індивідуального відчуження і нездатності знайти себе у світі. 3 роки, стадія поділу особистості. В умовах самостійної діяльності у дітей буде формуватися почуття власної гідності, тим самим забезпечуючи подальший всебічний розвиток їх особистості.

Потреба в незалежності і самотності – це лише один аспект розвитку самосвідомості дошкільнят. Не менш важливим аспектом є виникнення досвіду відчуження у дорослих. Цей досвід відчуження може бути виражений у двох формах [2].

Перший – це свого роду «самотність» – ставлення до себе як до особистості має певну цінність.

По-друге, переживання відчуження може проявлятися як самотність. Звичайно, дитяча самотність дещо відрізняється від самотності дорослого, але основний досвід той же. Як і дорослі, коли вони незадоволені своїм колом спілкування, маленькі діти будуть відчувати себе непотрібними, покинутими, сумними і незначними проблемами.

 

РОЗДІЛ ІІ

ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РІВНЯ САМОТНОСТІ

2.1. Методологія та організація проведення дослідження

 

У цьому дослідженні схильність до переживання самотності визначається як складна, багаторівнева характеристика особистості. Вона проявляється у внутрішній, несвідомій прихильності до певної діяльності (в емоційній, когнітивній, поведінковій сферах) у ситуаціях, які суб’єктивно сприймаються як такі, що спричиняють самотність. Ці ситуації визначаються як «самотньогенні» та характеризуються мобілізацією та постійною готовністю особистості реагувати переживаннями самотності. Студенти, які переживають самотність, часто проявляють ознаки агресивності, репресивності, фрустрації та ригідності.

У вибірці були учасники віком від 19 до 22 років, що навчались у різних закладах освіти. Загалом у дослідженні взяли участь 60 респондентів. Оскільки в Україні триває війна, опитування проводилось онлайн, що дозволило учасникам проходити анкетування у зручний для них час і без поспіху. Дослідження було поділено на два етапи: перший етап — констатуючий експеримент, та другий етап — констатуючий експеримент другого порядку.

 

2.2. Результати дослідження щодо форм і проявів рівня самотності

 

На першому етапі експерименту було проведено діагностику рівня самотності за допомогою опитувальника «Самотність» (С.Г. Корчагіна). Результати дослідження рівня самотності в експериментальній групі, отримані за допомогою цього опитувальника, відображено на рисунку 2.1.:

Рисунок 2.1. Результати дослідження рівня самотності на основі опитувальника«Самотність» (С.Г. Корчагіної) експериментальної групи.

 

Отже, згідно з даними, наведеними на рисунку 2.1, 10% респондентів не відчувають значної самотності, ще 10% мають помірне почуття самотності, а 40% відчувають себе більш самотніми, ніж зазвичай. Результати дослідження рівня самотності в контрольній групі, отримані за допомогою анкети «Самотність» (С.Г. Корчагіна), наведені на рисунку 2.2. Рисунок 2.2. Результати дослідження рівня самотності на основі опитувальника«Самотність» (С.Г. Корчагіної) контрольної групи.

 

Таким чином, згідно з даними, представленими на рисунку 2.2, 10% респондентів не відчувають самотності, 20% переживають її на поверхневому рівні. 40% опитаних зазначили значне відчуття самотності, тоді як 30% респондентів вказали на дуже сильне переживання самотності. На другому етапі дослідження ми зосередилися на виявленні емоційних станів, які супроводжують відчуття самотності, використовуючи тест «Самооцінка психічних станів» (Г. Айзенк). Тестування пройшли респонденти, у яких були виявлені середні та високі рівні самотності. Результати дослідження емоційних станів на основі цього тесту в експериментальній групі представлені на рисунку 2.3.:

Рисунок 2.3. Результати дослідження емоційних станів на основі тесту «Самооцінка психічних станів» (Г. Айзенк) в експериментальній групі.

 

Згідно з даними, представленими на рисунку 2.3, можна зазначити, що студенти, які відчувають самотність, часто переживають тривогу. 50% респондентів виявляють високий рівень тривожності, 30% мають середній рівень, а у 20% рівень тривожності низький. Що стосується фрустрації, то 10% опитаних демонструють високий рівень, що свідчить про їхнє почуття безнадійності, втрату перспектив та депресивний стан. Середній рівень фрустрації зафіксовано у 40% студентів, тоді як 50% респондентів мають низький рівень цієї ознаки. 20% опитаних, які відчували самотність, виявили високий рівень агресії, 50% показали середній рівень агресивності, а 30% – низький.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!