Курсова робота “Продуктивність праці: показники, методи вимірювання та чинники зростання”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ: СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ВИДИ ТА ПОКАЗНИКИ 

РОЗДІЛ ІІ.МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИМІРЮВАННЯ РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ 

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНІ ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПІДПРИЄМСТВА ТА РЕЗЕРВИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Людина – головний фактор виробництва і носій виробництва та всіх суспільних відносин. Продуктивність і виробничі відносини постійно змінюються і розвиваються. Тому становище людини в процесі виробництва змінюється, і, особливо у світлі сучасного технічного прогресу, роль людини в сучасному суспільному виробництві не зменшується, а значно зростає.

З одного боку, завдяки механізації та автоматизації людина звільняється від безпосереднього виконання певних функцій у самому виробництві, а з іншого боку, дедалі більшого значення набувають її освіта, професійна підготовка та здатність забезпечити функціонування складних технічних засобів. Конкурентоспроможність економіки та рівень добробуту населення безпосередньо залежать від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій країни.

Загальним показником якості трудового потенціалу є продуктивність праці. Нині, згідно із західною економічною теорією, продуктивність праці – це продуктивність усіх факторів виробництва: праці, капіталу, енергії та інформації. Саме тому, відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП), проводять відмінність між поняттями “продуктивність” і “продуктивність праці”. Таким чином, продуктивність праці – це співвідношення між кількістю вироблених матеріальних або нематеріальних товарів і витратами праці. Іншими словами, зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу виробництва без збільшення вартості робочої сили. Розвиток економіки і зростання національного добробуту залежать від зростання продуктивності праці.

У міру зростання продуктивності праці національний дохід або ВНП зростає швидше, ніж витрати. Падіння продуктивності праці призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільного або падаючого зростання виробництва і безробіття. Ця ситуація вже типова для України! Рівень продуктивності праці в національній економіці та промисловості досить низький. Останнім часом вона має тенденцію до зниження, і, за оцінками, рівень продуктивності праці в США становить близько 10%. Як показує зарубіжний досвід, змінити цю ситуацію можна тільки шляхом підвищення продуктивності праці, не тільки оптимізуючи використання ресурсів, а й встановлюючи баланс між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Зростання продуктивності праці є відображенням загальних економічних законів та економічною необхідністю для суспільного розвитку, при цьому переслідуються такі цілі: – Стратегія: підвищення рівня життя населення. У результаті зростання продуктивності праці в країнах, що переходять до ринкової економіки, рівень життя населення підвищився з 40% до 90%. – Невідкладним завданням є підвищення ефективності промисловості і торгівлі та реальне зростання особистих доходів трудящих. Оцінивши перелічені вище факти, що підтверджують важливість цього питання, ми розуміємо актуальність цього дослідження.

Метою курсової роботи є ґрунтовне та всебічне розкриття основних понять продуктивності праці як ключового та основоположного показника ефективності витрат персоналу фірми на оплату праці.

Реалізація мети курсової роботи здійснюється за рахунок вирішення таких завдань:

1. Розкрити конституції продуктивності праці як економічної категорії;
2. Дослідити взаємозв’язок і взаємодію між продуктивністю праці та економічним розвитком в цілому і валовим національним доходом зокрема;
3. Вивчити та оцінити характеристики методів вимірювання продуктивності праці;
4. Проаналізуйте позитивні тенденції в регулюванні продуктивності праці та зробіть висновки з них.

Предмет дослідження – теоретичні засади формування продуктивності підприємства.

Об’єкт дослідження – ґрунтовний аналіз та оцінка факторів зростання і резервів продуктивності праці.

У своїй роботі, відштовхуючись від основного завдання економічної системи – здатності праці задовольняти певний рівень потреб (тобто корисності) в умовах обмежених ресурсів (з мінімальними витратами), я спробую розглянути проблеми продуктивності праці в ринковій системі, а саме: показники і методи вимірювання, фактори і резерви зростання, створення програми управління продуктивністю праці на фірмі.

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 19 найменувань. Загальний обсяг дослідження складає 38 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ: СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ВИДИ ТА ПОКАЗНИКИ

 

Одним з найважливіших питань економічної теорії та практики є аналіз співвідношення між обсягом виробництва та витратами, яке часто називають ефективністю.

Витрати визначаються обсягом використаних економічних ресурсів. Загальновідомо, що економічні ресурси можна поділити на три категорії:

1) Трудові ресурси (трудовий потенціал, людський капітал).

2) Природно-ресурсна складова (земля та сировина).

3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Виробництво характеризується кількістю та вартістю виробленої та реалізованої продукції, показниками конкурентоспроможності та прибутку. Якщо результат розрахунку ефективності визначається по відношенню до кількості виробленої продукції, то отриманий показник називається продуктивністю. Основним показником ефективності праці є продуктивність праці і, як і всі інші показники ефективності, він описує співвідношення між результатами і витратами, в даному випадку між обсягом виробленої продукції і витратами на оплату праці.

Продуктивність праці – це співвідношення між кількістю вироблених матеріальних або нематеріальних благ і кількістю праці, витраченої на виробництво цих благ. Іншими словами, підвищення продуктивності праці означає збільшення кількості виробленої продукції без збільшення вартості робочої сили. У більш широкому розумінні зростання продуктивності означає безперервне вдосконалення економічної діяльності людини, постійний пошук кращих способів роботи з метою виробництва більшої кількості якіснішої продукції з тими самими або меншими затратами праці.

Зростання продуктивності праці призводить до збільшення реального обсягу виробництва та реальних доходів населення і тому є важливим індикатором економічного зростання країни. Економічне зростання є основним показником ринкової економіки, оскільки збільшення суспільного продукту на душу населення пов’язане з підвищенням рівня споживання, а отже, і рівня життя населення. Кожне підприємство має певний рівень продуктивності праці, який може підвищуватися або знижуватися під впливом різних факторів. Підвищення продуктивності праці є незаперечною умовою розвитку і прогресу виробництва.

За відомим визначенням К. Маркса, підвищення продуктивності праці полягає у зменшенні частки вартості живої праці в продукті і збільшенні частки вартості минулої праці (яка втілена в засобах виробництва), але таким чином, щоб зменшити загальну кількість праці на одиницю виробленої продукції. На рівень продуктивності праці підприємства впливають рівень екстенсивного використання робочої сили, інтенсивність праці та рівень техніки і технології, що застосовуються у виробництві. Продуктивність праці відображає ефективність трудового процесу. Згідно з цим визначенням, першою категорією є праця.

Праця – це цілеспрямована, свідома й організована діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людського суспільства та особистості. Зміст і характер праці залежать від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Існує різниця між конкретною працею і абстрактною працею. Конкретна праця – це цілеспрямована діяльність людини, в результаті якої створюються конкретні споживчі вартості. Абстрактна праця є споживанням людської енергії і є частиною суспільної праці, незалежно від її конкретної форми.

Двоїстий характер поняття праці зумовлює подвійний характер її змісту. Зміст конкретної праці – це кількісний і якісний склад трудової функції (відмінності в професіях, кваліфікаційних рівнях працівників тощо), її значення та взаємозв’язки в конкретному трудовому процесі. Специфіка роботи, таким чином, виражається в її технічних і технологічних аспектах. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний для кожної професії і залежить від варіацій у технології, техніці, предметі праці тощо.

Абстрактна праця характеризується її соціально-економічним змістом, тобто величиною і способом витрат праці, а також соціально-економічними відносинами, в яких реалізується процес праці (робочий час, заробітна плата, вимоги до професійної підготовки працівників тощо). Розглянуто також поняття “зміст” праці, який характеризується складністю роботи, різноманітністю виконуваних нею функцій та самостійністю працівника в процесі праці.

Система трудових відносин визначає характер праці. Зайнятість має загальні та часткові характеристики. Загальна характеристика праці визначається насамперед формою власності і відображає відношення працівника до засобів виробництва та до продуктів праці. Вони також виражаються в соціальному характері праці та масштабах примусової праці. За цими ознаками праця може бути відчужуваною або невідчужуваною, безпосередньо або опосередковано суспільною, вільною або примусовою, зумовленою процесом виробництва та його результатами.

На специфіку трудової функції вказує низка характеристик. На цій основі розрізняють різні види праці:

1. Застосовуються методи психологічного та фізичного впливу.
2. Кінцевий результат праці: продуктивний і непродуктивний.
3. За ступенем складності робіт: складні та прості.
4. За ступенем творчості: творчі та нетворчі.

Зміст і характер роботи тісно пов’язані між собою. Вони взаємообумовлені і змінюються під впливом розвитку суспільної продуктивності праці та виробничих відносин” [5, с. 109].

Для того, щоб визначити економічний зміст продуктивності праці, необхідно розглянути, що являє собою затрати праці на виробництво певного обсягу продукції:

1. Фактичні прямі витрати живої праці на виробництво цієї продукції.
2. Попередня праця, що міститься в раніше виготовленому продукті, певною мірою використовується у виробництві нового продукту (сировина, енергія – повністю, машини, споруди тощо – частково).

Продуктивність праці – це ефективність затрат праці, яка визначається кількістю виробленої продукції за одиницю робочого часу або кількістю часу на одиницю виробленої продукції. Іншими словами, він показує взаємозв’язок між кількістю виробленої матеріальної або нематеріальної продукції та кількістю праці. Підвищення продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію часу, необхідного для виробництва одиниці продукції [17].

Рівень продуктивності праці характеризується індексом продуктивності праці, який показує кількість продукції, виробленої за одиницю часу. Оберненим до продуктивності є показник інтенсивності праці. У процесі виробництва специфічною живою функцією праці є створення нової вартості, перенесення робочого часу, уречевленого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Отже, продуктивність праці відображає ефективність живої та сукупної праці (живої та уречевленої). Розрізняють поняття індивідуальної (живої) та суспільної (живої та уречевленої) праці [4, с. 105]. Продуктивність праці тісно пов’язана з її інтенсивністю. Останній характеризується інтенсивністю праці за одиницю часу, що вимірюється кількістю витраченої людської енергії. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними та психологічними можливостями організму людини.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!