Курсова робота ” Психологічне благополуччя сучасного підлітка “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПІДЛІТКІВ

1.1. Поняття та сутність феномену психологічного благополуччя особистості

1.2. Психолого-фізіологічні особливості підліткового віку

1.3. Критерії та умови психологічного благополуччя підлітків

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЯК СКЛАДОВОЇ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ПІДЛІТКІВ

2.1. Постановка цілі, завдань. Вибірка та планування дослідження

2.2. Методика проведення та діагностика отриманих результатів

2.3. Результати дослідження та їх обговорення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Психологічне благополуччя є особливим станом задоволеності від життя, радості буття, наближення до ідеалу та відноситься до категорії моральної свідомості особистості. Психологічне благополуччя нерозривно пов’язане з почуттями та емоціями, які надають йому додаткового забарвлення.

Фундаментальна значущість поняття психологічного благополуччя для людства випливає, перш за все, з його природи як одного з покажчиків, однієї з мотивацій поведінки людини як особистості та як члена суспільства. Отже, уявлення про психологічне благополуччя – це елемент управління поведінкою людини, зокрема, і спільноти в цілому. Інтерес до вивчення поняття «психологічне благополуччя» переважає в суспільстві з давніх пір.

До тематики щастя, задоволення від життя зверталися представники як вітчизняної, так і зарубіжної філософії й психології. Завдяки запровадженню наукового підходу та використанню наукових методів до вирішення проблеми психологічного благополуччя були отримані численні емпіричні залежності між показниками психологічного благополуччя, відчуття щастя (або депресії, нещастя) різних груп населення та їх демографічними, соціальними, національними, індивідуально-психологічними характеристиками, умовами життя та іншими параметрами.

Особливо актуальним є дослідження психологічного благополуччя у підлітковому віці. Зважаючи на складність цього перехідного вікового етапу та появи підвищеного ризику виникнення психологічного неблагополуччя у зв’язку з дією саме у цьому віці як об’єктивних, так і суб’єктивних стресогенних чинників, необхідно приділити підвищену увагу вивченню особливостей переживання, а також умов забезпечення психологічного благополуччя підлітків.

Об’єкт дослідження – психологічне благополуччя як психологічний феномен.

Предмет дослідження – особливості переживання психологічного благополуччя сучасними підлітками.

Мета роботи – визначити особливості переживання психологічного благополуччя сучасними підлітками.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. здійснити аналіз психологічної літератури, в якій висвітлюються теоретичні та прикладні аспекти проблеми психологічного благополуччя та його психологічних корелятів;
2. визначити критерії та умови психологічного благополуччя підлітків з урахуванням їх психолого-фізіологічних особливостей;
3. визначити методологічну базу дослідження переживання психологічного благополуччя підлітків, обґрунтувати методи його дослідження, а також підібрати діагностичні методики для визначення рівня психологічного благополуччя серед сучасних підлітків;
4. здійснити емпіричне дослідження психологічного благополуччя на вибірці осіб підліткового віку та проінтерпретувати отримані результати.

Методи дослідження. В курсовій роботі використано методи теоретичного аналізу феномену психологічного благополуччя особистості, організаційні та інтерпретаційні методи порівняння особливостей переживання психологічного благополуччя сучасними підлітками.

В якості діагностичного інструментарію використано наступні методики: опитувальник «Шкала психологічного благополуччя» К. Рифф, моментальний тест на позитивну та негативну афективність (PANAS) Д. Уотсона, Лі А. Кларка, О. Телегенна, тест «Задоволеність життям» Е. Діннера в адаптації Д. О. Леонтьєва та Є. М. Осіна.

Узагальнення результатів здійснено з використанням інтерпретаційних методів класифікації, пояснення й узагальнення емпіричних даних.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПІДЛІТКІВ

1.1. Поняття та сутність феномену психологічного благополуччя особистості

 

Загальне уявлення про благополуччя людини існувало з давніх часів. Воно пов’язувалося різним чином з іншими поняттями, такими як «щастя», «задоволеність», «якість життя» і було предметом роздумів вже самих ранніх філософів. Категорія психологічного благополуччя, що з’явилася порівняно нещодавно, служить об’єктом дослідження вітчизняних і зарубіжних психологів і соціологів. Однак, до цього часу відчувається потреба у вивченні співвідношення різних понять, які характеризують позитивне функціонування особистості, виділення областей їх перетину і відмінності для того, щоб в результаті мати чітке уявлення як про структуру, так і про сутність благополуччя. Відчувається також необхідність психологічної практики оволодіння змістовною теорією благополуччя особистості і зумовленими нею методами роботи з психологічним неблагополуччям.

Категорія психологічного благополуччя особистості тісно пов’язана з уявленнями про гармонійне і повноцінне буття людини в різних філософських концепціях, а також з ключовими позиціями щодо розуміння особистості та її розвитку в психодинамічному підході (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні, Е. Еріксон, К. Г. Юнг), а також з психологічної концепцією позитивного функціонування людини, яка бере свій початок в теоріях екзистенційно-гуманістичного спрямування психології (Дж. Бьюдженталь, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл) і в його сучасному відгалуженні – позитивній психології (І. Бонівелл, П. Вонг, М. Селігман, Б. Фредріксон, М. Чіксентміхайі).

Витоки дослідження психологічного благополуччя як самостійної категорії ми знаходимо в зарубіжних дослідженнях, теоретичну базу для яких склали роботи Н. Бредбурна.

Він вводить поняття «психологічне благополуччя» і ототожнює його з суб’єктивним відчуттям щастя і загальної задоволеності життям. Крім цього сам автор посилається на поняття Арістотеля «евдемонія», яка відбиває суть психологічного благополуччя. Н. Бредбурн зазначає, що він не має на увазі під поняттям психологічне благополуччя ряд інших понять, таких як самоактуалізація, самооцінка, автономія, але в той же час, можливо, ці поняття мають точки взаємного перетину. Н. Бредбурн створив модель структури психологічного благополуччя, яка представляє собою баланс, що досягається змінним переважанням двох видів афекту – негативного і позитивного [29].

В основу концепту психологічного благополуччя покладено тезу про постійну потребу і здатність людини до розвитку, самореалізації та самоактуалізації, в залежності від ступеня здійснення яких вона і відчуває власну психологічну цілісність і задоволеність. Для характеристики стану суб’єктивного світу особистості в аспекті його сприятливості вживають різні терміни: переживання (відчуття) щастя, задоволеність життям, емоційний комфорт, благополуччя, психологічне здоров’я, життєстійкість, життєвий потенціал. Р. Шаміонов уточнює, що слово «благо» визначається як «те, що дає достаток, благополуччя, задовольняє потребу», значить «отримати благо» в його повсякденному розумінні і є досягнення цього [40].

Благополуччя і щастя людини в різних філософських концепціях розглядалося з опорою на різні цілі і аспекти буття. Основними підходами в античній філософії стали гедонізм, стоїцизм і евдемонізм. Гедонізм головною метою життя людини і досягнення щастя ставив задоволення і постійну радість (Аристипп). Стоїки (Марк Аврелій, Сенека, Епіктет) в якості основного чинника щастя розглядали внутрішній стан людини. Евдемонізм (Арістотель, Платон) пов’язував щастя з володінням чеснотою. Уже пізніше, І. Кант визначав, що природним початком в людині закладено прагнення до благополуччя і щастя, розумний початок змушує дотримуватися правил, тим самим обмежуючи прагнення до задоволень.

У філософії А. Шопенгауера і Ф. Ніцше відбувається зміщення акценту знову на природне прагнення людини самостверджуватися, саморозвиватися, задовольняти свої потреби. Концепції Е. Фромма і В. Франкла про те, що щастя людини досягається в особистісній боротьбі і подоланні життєвих труднощів, в реалізації своєї індивідуальності, резюмували багаті філософські уявлення про благополуччя людини [2].

Як підсумовує Е. Мішутіна, щастя в рамках соціально-філософського знання може бути концептуалізувано за допомогою поняття «бажаний стан буття». Це соціально заданий зразок, образ світу і людини, якими вони повинні бути. Він містить ряд вимог до людини і світу, що виступають одночасно як ряд життєвих завдань, які необхідно вирішувати в процесі індивідуального життя [23]. Щастя розуміється і як процес і як результат, зумовлений дією ряду об’єктивних і суб’єктивних чинників [1, 23].

Плюралістичність інтерпретації і розуміння щастя в філософії знаходить своє відображення в психологічних та психотерапевтичних напрямках, кінцевою метою яких стає виявлення закономірностей розвитку особистості, детермінант і причин її благополуччя або неблагополуччя. Способи і засоби психологічного оздоровлення та досягнення благополуччя для кожного напрямку або школи формулюються по-різному в залежності від концептуального ладу теорії, на яку вона спирається. Проте хоч якою б полярною була спроба диференціації всіх існуючих напрямків, є деякі області їх взаємного перетину щодо благополуччя особистості.

Так, З. Фрейд припускав основними умовами благополучного існування (хоча, звичайно, цей термін їм безпосередньо не використовується) значущу роботу, любов як внутрішнє переживання і нормальний інтелект для того, щоб життя людини могло приносити більше задоволення. А. Адлер змінює набір компонентів благополуччя і додає дружбу як найважливішу якість і вміння особистості: «Будь-яка цінність людини визначається її ставленням до ближнього і тією часткою праці, необхідною для спільного життя, яку вона на себе бере.

Завдяки своїй роботі на користь цього спільного життя вона стає цінною для інших людських істот, ланкою великого ланцюга, яка пов’язує суспільство, пошкодивши який не можна не пошкодити людському суспільству» [1, с. 63].

Мета розвитку особистості і підсумок досягнення нею найбільш благополучного і гармонійного стану К. Юнгом позначається як індивідуація, що означає становлення єдиного, цілісного, унікального індивіда. Тут індивідуація виступає як підсумок самореалізації, в процесі якої вона і здійснюється. Благополуччя особистості за К. Хорні вимірюється в тій мірі, в якій вона здатна стати цілісною, спонтанною і самоідентичною, вміє встановлювати значущі відносини з іншими людьми. Тут ми можемо знайти і значущі концептуальні орієнтації Е. Фромма, який вважав, що основна мета особистості – стати найбільш цілісною, відповідальною та відкритою.

По-іншому розставлено акценти у когнітивному та біхевіористичному підходах. У відповідності до них людина, що виступає як продукт соціального середовища, знаходиться в природньому взаємозв’язку з ним, а рівень і якість її благополуччя безпосередньо залежить від того, що соціум пропонує їй в якості зразка. Однак, когнітивний напрямок не відмовляє особистості в її відповідальності за власне благополуччя, вважаючи, що людина конструює своє середовище, в тій чи іншій мірі керуючи ним.

Саме особистісний ріст, саморозвиток і сенс стають центром існування людини, її базовим завданням. К. Роджерс у своїй теорії створює новий концепт благополучної особистості – повноцінно і позитивно функціонуючої: «Повноцінно функціонуюча особистість є синонімом оптимальної психологічної пристосованості, оптимальної психологічної зрілості, повної відповідності та відкритості досвіду» [32, с. 295]. Характеризуючи таку особистість, К. Роджерс називає важливими її особливостями відкритість переживань, усвідомлення життя в кожен момент теперішнього часу, відчуття власних можливостей і їх оцінку, віру у власні сили і адекватність прийнятих рішень.

Вищою метою існування людини А. Маслоу вважав самоактуалізацію як повну реалізацію особистісних талантів, умінь і потенціалів. Як визначив А. Маслоу, психологічно благополучна особистість відрізняється свободою вибору, умінням реалізовуватися в діяльності, ефективно вирішувати поставлені завдання, усвідомлювати і відстоювати власні кордони і цінності, приймати власну особистість і особистість іншого. Одна з ключових тез даної концепції, узагальнюючий різні гуманістичні теорії – люди постійно прагнуть до зростання і розвитку.

Найбільш близьким до психологічного благополуччя є поняття суб’єктивного благополуччя. Про нього вперше найбільш виразно говорить Е. Діннер. При цьому, розуміння їм суб’єктивного благополуччя дуже близько до позиції М. Бредбурна, але психологічне благополуччя тут стає частиною суб’єктивного, яке, на його думку, складається з трьох основних компонентів: приємні і неприємні емоції, задоволення (емоційна і когнітивна сторона самоприйняття).

Р. Шаміонов трактує суб’єктивне благополуччя, як поняття, що виражає власне ставлення людини до своєї особистості, життя і процесів, що мають важливе для неї значення з точки зору засвоєних нормативних уявлень про «благополучне» зовнішнє і внутрішнє середовище і характеризується переживанням задоволеності [40]. Л. Куликов пропонує розглядати суб’єктивне благополуччя як інтегративне утворення, що складається з ряду складових.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!