Курсова робота ” Розвиток дрібної моторики рук у дітей з розладами аутистичного спектру дошкільного віку “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ 

1.1. Основні категорії порушень розвитку дітей 

1.2. Визначення поняття «розлади аутистичного спектру» 

1.3. Особливості розвитку дітей-аутистів 

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ У  ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 

2.1. Методи розвитку дрібної моторики рук у дітей з обмеженими можливостями 

2.2. Пальчикові ігри як засіб розвитку дрібної моторики дітей дошкільного віку 

2.3. Ігри на розвиток дрібної моторики рук 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Актуальність теми. З клінічної точки зору дитячий аутизм є одним з найбільш серйозних порушень психофізичного розвитку, що характеризується нездатністю хворих дітей взаємодіяти із зовнішнім світом, будувати відносини з іншими людьми і адаптуватися в суспільстві.

Поведінка такої дитини характеризується байдужістю або захисною реакцією на «звичайну» пропозицію контакту, спілкування; сильний страх дотримання певних повсякденних планів і процедур, односторонній, недостатній розвиток фізичних, розумових і творчих здібностей і небажання виконувати практичні вимоги життя.

Сучасні наукові дослідження показують, що при своєчасній діагностиці в ранньому віці можливе ефективне втручання, яке може значно поліпшити прогноз дітей з РСА, можливість майбутньої соціальної інтеграції. Аутистична поведінка вважається невід’ємним розладом з різною етіологією і патогенезом.. З’ясування в кожному випадку механізму його розвитку на клініко-етіологічному рівні має велике практичне і теоретичне значення.

Природа цього явища досі не вивчена. Навчання дітей з обмеженими можливостями здійснюється в умовах, що максимально сприяють набуттю знань та розвитку суспільства, з використанням спеціальних методів, методик.

Робота багатьох вчених, практичних фахівців, педагогів і психологів присвячена питанню педагогічних і корекційних заходів, але недостатньо уваги приділяється засобам фізіотерапії, розвитку комунікативних функцій у дітей молодшого шкільного віку.

На сьогоднішній день проблеми фізичного розвитку, корекції дрібної моторики, координаційних навичок дітей з розладами аутистичного спектру залишаються маловивченими. Функціональні можливості загальної та дрібної моторики не відповідають віковому розвитку дітей з аутизмом. У зв’язку з тим, що в процесі фізичного виховання можна ефективно розвивати комунікативні навички дітей, в якості найкращого способу вирішення проблеми моторики та поліпшення спілкування було запропоновано навмисне використання спеціальних фізичних рухів груп, що потребують спільних колективних дій, які можуть поліпшити дрібну моторику, як найоптимальнішого способу вирішення рухового завдання та дозволить покращити комунікативні можливості дітей з аутизмом.

Головіна Т. М., Грошенков І. А., Нудельман М.М., Павлова Н. П., Шиф Ж.І. та інших фахівці вважають, що для того, щоб навчальна діяльність стала засобом корекції та розвитку дрібної моторики дітей дошкільного віку, вона має бути організована з урахуванням закономірностей їх розвитку, своєрідності дрібної моторики. Крім того, система корекційної допомоги має бути систематичною та цілеспрямованою.

Мета роботи. Вивчити стан дрібної моторики у дітей дошкільного віку з розладами аутичного спетру.

Згідно з метою дослідження нами були поставлені такі завдання:

1. Вивчити психологічну, педагогічну, методичну літературу з досліджуваної проблеми.
2. Охарактеризувати процес розвитку дрібної моторики рук у дітей дошкільного віку.
3. Виявити методи і прийоми з використання ліплення у розвитку дрібної моторики дітей дошкільного віку.

Об’єкт дослідження: процес розвитку дрібної моторики рук у дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: використання методів у розвитку дрібної моторики рук у дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: дослідження проводяться за допомогою таких методів – теоретичний аналіз наукової, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної теми.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ

1.1. Основні категорії порушень розвитку дітей

 

Затримка психічного розвитку в дітей – це складний розлад, при якому різні діти страждають від різних елементів розумової, психологічної та фізичної активності. Але це діти, які не мають серйозних порушень аналізатора (слуху, зору) і не є розумово відсталими. Згідно з медико-соціальними дослідженнями, за останні роки значно збільшилася кількість дітей з порушеннями мови різного ступеня тяжкості. Вчені і практики стурбовані збільшенням числа дошкільнят з порушеннями мови. Зазвичай проблеми з руховим, розумовим і мовним розвитком у дітей проявляються в ранньому і молодшому дошкільному віці.

Однак у більшості випадків ці проблеми актуальні на етапі середнього і старшого дошкільного віку [1, c. 12].

Існують наступні групи дітей з відхиленнями у розвитку:

1) діти з сенсорними порушеннями (з порушеннями слуху, зору, мовлення, опорно-рухового апарату та сенсомоторики);

2) діти із затримкою психічного розвитку;

3) діти з астенічним або реактивним станом і конфліктними переживаннями;

4) діти з психопатоподібними (психопатичними) формами поведінки (емоційні порушення поведінки);

5) розумово відсталі діти (олігофрени в ступені дебільності, імбецильності, ідіотії);

6) діти з початковими проявами психічних захворювань (шизофренія, епілепсія, істерія та ін.) [2, c. 81].

У дітей із затримкою психічного розвитку зустрічається підвищена виснаженість, що виражається в короткочасній продуктивності при виконанні завдань, при яких помилки швидко збільшуються в міру досягнення мети.

Часто підвищена неуважність виражається в постійному перемиканні уваги на різні об’єкти. Наступною особливістю дітей цієї категорії є унікальність зв’язного мовлення. У розумово відсталих дітей регуляторні функції мови сформовані недостатньо добре. Істотний брак довільної уваги у розумово відсталих дітей проявляється нездужанням, астенією, відсутністю бажання вчитися.

Ці порушення уваги найбільш характерні для дітей з розумовою відсталістю органічного походження головного мозку. З точки зору системного підходу залежно від характеристик компонентів мовленнєвої системи були вирішені проблеми структури різних форм мовленнєвої патології.

Основні ознаки аутизму – неконтактність дитини – зазвичай проявляються вже на 1 році життя, але особливо виразно – в кризовий період першого року життя- особливо у віці 2-3 років. Здатність дітей з аутизмом спілкуватися і встановлювати соціальні зв’язки порушується різною мірою, залежно від тяжкості самого аутизму і мікросоціального контексту, в якому вони знаходяться.

Більшість аутичних дітей реагують на ініціативу активного спілкування дорослих, особливо незнайомих людей, уникаючи, ховаючись, відвертаючись, закриваючи очі і закриваючи обличчя і вуха долонями – викликаючи звичайну для всіх дітей реакцію протесту аж до сильного збудження й істерики.

Але така дитина може уважно стежити за тим, що відбувається навколо неї. Це тому, що це дає їй почуття контролю [17, с. 19]. При легких формах аутизму така поведінка здається сором’язливою, і з роками стає ясно, що близька людина не здатна до стійкого спілкування. При легкому ступені аутизму дитина може проявляти спробу встановити контакт з іншою людиною, але часто не через потребу в спілкуванні, а якщо є гостра необхідність (їжа, приємні відчуття тощо).

Причому робить дитина це або архаїчним способом. Наприклад, витягування або потиск рук, або використання методу емоційного спілкування, який закріплюється з дитинства і не може бути змінений роками – «комплекс відродження». При важкому аутизмі дитина не здатна проявляти соціальну активність і здається повністю відчуженою від навколишнього життя.

У ранньому віці у такої дитини створюється враження, що вона глуха. Вона не реагує на своє ім’я і не дивиться їй в очі. У неї немає живого погляду, вона ігнорує присутність оточуючих і може навіть зовні не реагувати на присутність своєї матері, але проявляє занепокоєння аж до істерики, коли та йде.

Понад 50-70% дітей з раннім дитячим аутизмом практично не використовують мову жестів або інтонацію для спілкування. На всіх етапах розвитку дітей з аутизмом, які спілкуються з іншими, не вистачає міміки і жестів, щоб залучити дорослих до спільного емоційного переживання побаченого. З порушеннями слуху і мовлення (наприклад, показують пальцем на собаку, яка пробігає або дітей, одночасно підтримуючи зоровий контакт з матір’ю) [4, c. 161].

Крім того, самі аутичні діти не здатні правильно «інтерпретувати» соціальні сигнали інших або проявляти спільну увагу (наприклад, діти бачать руки дорослих, а не предмети, на які вони вказують). Глибоко аутична дитина рідко почувається некомфортно і навіть змінюють вираз обличчя, але багато аутичних дітей асоціюються з основними людськими емоціями, висловлюючи радість, страждання, паніку, навпаки, дуже яскраві, але демонструють надмірну міміку аутистичної соціалізації таких емоцій.

Вважається, що дітям-аутистам не вистачає емпатії, тому вони не можуть повністю розуміти як свій емоційний стан, так і настрій оточуючих. Вона може позитивно посміхатися, відчувати радість або сердито дивитися, не отримуючи того, чого хоче, але вона не може зрозуміти, чому хтось плаче [3, с. 151].

Більшість фахівців, які працюють з такими дітьми, кажуть, що їхня потреба в спілкуванні спочатку не порушується. Психологи і педагоги знають, наскільки сильно така дитина може бути прив’язана до близької людини. Таким чином, діти з аутизмом, швидше за все, не зможуть спілкуватися з іншими людьми.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!