Курсова робота ” Розвиток творчих здібностей учнів в освітньому процесі сучасної початкової школи “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ІНОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 

1.1 Властивості розвитку учнів молодшого шкільного віку 

1.2 Сучасні педагогічні освітні технології в навчанні 

1.3 Формування творчих здібностей та розвиток творчого мислення молодшого школяра 

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 

2.1. Використання інноваційних педагогічних технологій на уроках у початковій школі 

2.2. Розвиток творчої уяви і фантазії молодших школярів 

2.3. Мультимедійні технології як засіб розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. В наші дні люди з наступними рисами особистості: активні, ініціативні, незалежні, творчі – максимально залучені до сучасного суспільства. Цим людським якостям стали приділяти більше уваги, ніж знанням і навичкам. Цінності суспільства змінилися, і виникла необхідність змінити систему шкільної освіти. Впровадження державних освітніх стандартів для початкових шкіл, зокрема Нової української школи (НУШ), здебільшого спрямоване на виховання особистого «Я» учнів початкових класів, віддалення від стандартного мислення та розвиток творчих здібностей учнів.

Питання про рівень розвитку творчості особистості в психолого педагогічній літературі знаходиться в центрі уваги, досліджується і аналізується. Але навіть сьогодні вона залишається невирішеною як теоретично, так і практично. Різні фактори, що оцінюють походження і прояв творчості, визначають, як подолати проблему. Дж. Гілфорд, Є. Торренс та інші зарубіжні психологи постійно переплітають термін «креативність» з творчим мисленням і розглядають його як мислення, спрямоване на винахід і реалізацію нових ідей. У вітчизняній психології питання про розвиток креативності, на відміну від репродуктивного, стає проблемою продуктивного мислення.

Особливо хочеться відзначити роботи Д. Богоявленської, В. Дружиніна, І. Лернер, А. Матюшкіна, Я. Пономарьова. Тому, з точки зору Д. Богоявленської, творчість – це діяльність, яка не стимулює ситуацію, що проявляється в бажанні вийти за межі питання. У дослідженнях В. Дружиніна, творче мислення – це специфічна модель мислення, яка співвідноситься з перетворенням знань За теорією Я. Пономарьова,  зміст творчого мислення зводиться до чутливості до інтелектуальної діяльності та вторинної роботи людської поведінки. С. Літке, вважає, що в процесі творчості діти придумують щось абсолютно нове, проявляючи при цьому власну оригінальність.

На даному етапі система освіти зазнає значних змін, і в освіту впроваджуються новітні технології. Водночас у учнів виражено високий рівень шкільної тривожності, шкільний невроз. Виходячи з цього, питання про вплив шкільної освіти на унікальність індивідуальності учнів стало особливо актуальним.

Структура навчання, що враховує психологію учня, є досить сильним фактором для поліпшення та адаптації соціального середовища. У віці учнів середньої школи навчання – це головне, що визначає подальший розумовий розвиток. Психічне здоров’я школярів також залежить від успіху або невдачі цієї діяльності. Незважаючи на те, що існують дослідження, присвячені вивченню творчої активності, творчого мислення, комплексного дослідження з формування талантів у школярів з використанням новітніх освітніх технологій знайдено не було. Все це призводить до вибору напрямку досліджень і робить обрану нами тему дуже актуальною.

Мета дослідження – теоретично дослідити і обґрунтувати, як формується творчості дітей молодшого шкільного віку за допомогою інноваційних освітніх технологій.

Завдання дослідження:

1) Привести характеристику особливостей розвитку дітей початкової школи та розглянути інноваційні педагогічні освітні технології в навчанні;

2) Визначте унікальність розвитку творчого образу та розвиток уяви, а також, описати процес використання мультимедійних технологій як засобу розвитку творчих здібностей у школярів;

3) Розглянути процес реалізації заходів, включаючи інноваційні освітні технології;

5) Проаналізувати ефективність реалізованих інноваційних освітніх заходів.

Об’єкт дослідження – розвиток творчих здібностей.

Предмет дослідження є роль інноваційних технологій у розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку.

Гіпотеза даного дослідження полягає в тому, що значна ступінь розвитку творчого мислення може бути досягнута за рахунок використання інноваційних методів у навчанні молодших школярів.

Методи дослідження, які ми використовували в цьому дослідженні: аналіз спеціальної і методичної літератури за темою дослідження, синтез та структурування даних.

Практична значущість дослідження полягає в розробці та апробації експериментальних програм щодо впровадження інтерактивних технологій в освітній процес початкових шкіл, яка може бути використана для поліпшення адаптивного режиму керування діяльністю педагогів.

Структура курсової роботи: вступ, основна частина, яка складається з двох розділів, загальні висновки, список використаних джерел, що містить у собі 47 позиції. Робота представлена у текстовому форматі на 43 сторінках.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ІНОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Особливості розвитку учнів молодшого шкільного віку

 

Період початку шкільного навчання є одним із основних етапів розвитку людини. Даний період найбільш глибоко та змістовно представлений у роботах Л. Божович, В. Давидова, А. Дусавіцького, Д. Ельконіна, А. Занкова, Е. Кравцової, А. Маркова, Ю. Полуянова, В. Репкіна, І. Славіної, Г. Цукерман та інші. Основним різновидом заняття для дитини початкової школи є шкільне навчання. У школі за відносно короткий проміжок часу учням необхідно засвоїти великий обсяг знань, використовуючи не тільки пам’ять, але і ряд необхідних розумових дій [6, с. 103].

У цьому віці також виникає бажання, яке є початком становлення та формування внутрішніх функцій особистості. У дітей молодшого шкільного віку довільність проявляється тільки в поодиноких ситуаціях. Добре відома гострота та свіжість його сприйняття, допитливість, яскравість уяви. Пам’ять набуває багатого виразу індивідуальності. Зміна в галузі пам’яті пов’язана з тим, що учень, насамперед, намагається зрозуміти особливе мнемонічне завдання, яке виділяє його серед всяких інших.

По-друге, механізм запам’ятовування значно розвинений у віці молодших школярів. Як бачимо, можливості для дітей на початку навчання дуже великі. Виникають і елементарні індивідуальні якості: діти до моменту вступу до школи діти вже виявляють наполегливість і самостійність, намагаються знайти відповіді на власні запитання, аналізують і оцінюють свої вчинки, відчувають відповідальність, виявляють розуміння своїх обов’язків.

Все вищесказане стосувалося об’єктивної психологічної адаптації дитини до школи. Але нам потрібно підкреслити іншу сторону – суб’єктивну психологічну підготовку: бажання і прагнення вчитися в школі, своєрідну підготовку до нової форми відносин з дорослими.

Зрозуміло, що індивідуальні відмінності дуже великі. А вчення – це організація, важка робота з навчання цілком вольовій поведінці дитини. Це протиріччя між зростаючою потребою у розвитку особистості дитини, навчальній діяльності, мислення, уваги, пам’яті та рівнем існуючого розумового розвитку та якістю особистості. Вимоги постійно зростають, що призводить до розвитку особистості учня.

В даний час основною метою освіти є визначення цілей, планування способів їх реалізації, формування здібностей дитини без сторонньої допомоги перевіряти та оцінювати свою поведінку. Досягнення цієї мети можливе за рахунок формування різноманітних шкільних досягнень учнів. Школа оцінює рівень навчальної активності дитини, її поведінку. У свою чергу, ця оцінка впливає на характер взаємин дитини з оточуючими: з учителями, батьками, однолітками. Л. Божович стверджує, що до учнів, які недбало ставляться до своїх навчальних обов’язків і не хочуть вчитися, ставляться інакше, ніж до дітей, які прагнуть виконувати громадські обов’язки [19, с. 12].

Зміни в житті дитини викликають серйозні зміни в системі взаємин з дорослими і однолітками. В даний час система «учитель-дитина» стає вирішальною у взаєминах між дитиною, з одного боку, і з батьками та іншими дітьми – з іншого. Основним видом діяльності в середній школі є освітня діяльність. З того моменту, як дитина вступає до школи, освітня діяльність впливає на всю систему людських відносин.

Особливості навчальної діяльності молодших школярів [3, с. 83]:

1. Освітня діяльність дітей, які навчаються в молодшій школі, громадська за своїм змістом, смислом, і за своєю формою, але в той же час реалізується індивідуально, а її продукти – це витвори особистісного засвоєння. У процесі навчальної діяльності учні набувають навичок і знань, уже вироблених людством. Предметом модифікації в навчальній діяльності є не зміна самих знань, а зміна суб’єкта навчання.
2. Одним з головних досягнень освітньої діяльності є набуття учнями здатності виконувати свою роботу на різних уроках, щоб відповідати обов’язковим правилам, розробленим у суспільстві. Процес слідування правилам допомагає сформувати в учня здатність контролювати свої дії. До того часу, коли дитина вступає до школи, відбувається формування навчальної діяльності. У зв’язку з цим формування шкільної активності в набутих знаннях є в першу чергу добровільним. Як зазначав І. Зязюн, вдосконалення освіти має бути включене в набір питань, які задаються під час навчання в початковій школі [33, с. 157].

Навчання в школі ставить перед дитиною безліч питань: певне завдання – вчитися. Здатність підкоряти свої мислені дії цій меті. Дитині потрібно запам’ятовувати тільки те, що йому необхідно на уроці. Вона не може запам’ятати тільки ті предмети, які їй найбільше подобаються і привертають її увагу. Дитина повинна вивчати різні предмети і намагатися засвоїти всю інформацію, представлену на уроці. Дитина, яка не відчуває рівноправного партнерства з класним керівником і неусвідомлено намагається задовольнити цю потребу позитивними емоціями.

Кожного разу, коли з’являється можливість поспілкуватися з однолітками, вона тут же знаходить привід для цього. Напруга волі, заохочувана дорослим, відразу ж підриває і стомлює дитину, і вона підсвідомо намагається зняти негативну напругу. Ментальне та емоційне ставлення до правил, моральних норм зростає у учнів через ставлення дорослого до емоційної оцінки. Учитель, який емоційно ставиться до учня, стверджує чітку модель поведінки [3, с. 69]. З часом це показує майстерність учнів у шкільній реальності, показує порядок відносин у шкільній спільноті. Вона починається з особистих емоційних відносин з однолітками і вчителями, які перевершують всі інші. Як зазначає Е. Боно, заволодіння навичками соціальної взаємодії з групою однолітків і вміння заводити друзів є одним з основних періодів розвитку дітей у цьому віці [2, с. 20].

Результати опитування, проведеного К. Бітюковим, показують, що ставлення учнів до однолітків і розуміння теплих відносин мають певний розвиток у дорослому житті [9, с. 217]. Невдоволення, гнів, які учень виявляє переважно вербально – грубо, піддражнюючи. Л. Босова каже, що досвід приниження дитини став проявлятися більш приховано. На цьому етапі дитина вже навчилася розуміти природу переживань інших людей і набула здатності співпереживати емоційному стану однолітків і дорослих [4, с. 78].

Отже, вік молодшого школяра – це етап розвитку дитини від 6 до 11 років. Основною діяльністю дитини на цьому етапі розвитку є пізнання навколишнього дійсності за допомогою навчання. У процесі навчання молодший школяр набуває навичок і знань, уже розвинених людством, об’єктом змін є він сам, вміння дотримуватися правил суспільства. Основним етапом розвитку реального пізнання учнів у цьому віці є поступовий розвиток когнітивних процесів. Це виражається у формуванні абстрактно-логічних типів мислення, спонтанної уваги, розвитку смислової пам’яті, письмової мови.

Значні зміни відбуваються у формуванні особистісної, емоційної та комунікативної сфери молодшого школяра. У цьому віці підвищується здатність оцінювати і озиратися назад на свою діяльність, здатність оволодівати навичками спілкування з однолітками, вміння заводити друзів і вміння володіти своїми емоціями.

 

1.2. Іноваційнні педагогічні освітні технології в навчанні

 

Останні 10-15 років були періодом інтенсивного вивчення нових концептуальних ідей і методів розвитку шкільної освіти. Йдеться про формування оновленої освітньої системи, яка постійно забезпечує оновлення у відповідь на запити суспільства. Важливою особливістю такої освіти є формування творчих здібностей, готовності до перенавчання.

Уроки відображають культуру вчителя, рівень його педагогічної майстерності, професійні здібності, інтелектуальну спадщину і є традиційною школою. Сучасний – це абсолютно новий, актуальний. Актуальний [від лат. actualis – діяльний] – найважливіший на даний момент. А ще – дієвий, сучасний, який має безпосереднє відношення до інтересів людини, яка сьогодні живе, а також насущний, існуючий, який виявляється в дійсності інтерес. І взагалі, сучасні уроки повинні стати основою майбутнього.

У сучасній педагогічній літературі є багато порівнянь традиційних та розвиваючих уроків. Вони добре відомі, але не дають відповідей конкретним вчителю-практику: чому саме зараз так важливо вчити учня, все далі відходячи від класичних шляхів пізнання? Чому це важливо не тільки для учнів, а й для самих викладачів, і для окремих українців. Сьогоднішня реальність – понад 60% вчителів як і раніше воліють викладати традиційним способом.

Чому ж реалії такі: тому, що не потрібно багато готуватися до традиційних уроків; готувати якісь картки, адже на картках не повинно бути однакового завдання для всіх, вони повинні бути різного рівня, з урахуванням індивідуальності дитини, яких не знають; наочні посібники. Природно, учні починають метушитися, розмовляти і сміятися в класі. А вчитель може і не помітити, і, незважаючи на все, що відбувається навколо нього, продовжувати вести урок і пояснювати тему. Сьогодні вчителі не вільні від обов’язку викладати і починають викладати по-новому. І цей урок, як і раніше, залишається основним типом навчання учнів.

Вчитель повинен продумати хід уроку, спланувати, встановити необхідне допоміжне обладнання, провести цей урок, проаналізувати поведінку учнів і дати їм оцінку під час навчальної діяльності [11, с. 35]. Учителі повинні таємно керувати процесом навчання і заохочувати дітей до отримання нових знань. І в цьому вчителю допоможе безліч ресурсів.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!