Курсова робота “Ситуаційні підходи до управління сучасними організаціями”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИТУАЦІЙНОГО ПІДХОДУ ДО УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ 

1.1. Поняття і сутність ситуаційного підходу 

1.2. Загальні принципи ситуаційного підходу 

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ СИТУАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ ПАТ «УКРПОШТА» 

2.1. Аналіз впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на діяльність ПАТ «Укрпошта» 

2.2. Оцінка процесу управління ПАТ «Укрпошта» з позицій ситуаційних підходів 

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ З УПРАВЛІННЯ ПАТ «УКРПОШТА» З ПОГЛЯДУ СИТУАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Важливість і необхідність вивчення та розвитку ефективних методів управління зумовлена економічними та соціальними змінами, що відбуваються в сучасному світі. Ситуаційний підхід вважається одним з найбільших наукових досягнень у сфері менеджменту, що з’явився разом із системним підходом, і не є специфічним принципом або процесом управління, а лише методологією або способом мислення в галузі управління організацією. Суть ситуаційного підходу полягає в розвитку системного підходу про те, що всі організації є відкритими системами, які постійно взаємодіють зі зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід фокусується на понятті ситуації і розуміє ситуацію як конкретний набір умов або факторів, які впливають на організацію в певний момент часу. Згідно з концепцією цього підходу, управління організацією не може ґрунтуватися на застосуванні визначеного підходу. Ефективність застосування того чи іншого підходу залежить від поточної ситуації, в якій перебуває об’єкт управління. Незалежно від того, чи є система управління жорстко регламентованою, чи базується на внутрішніх ступенях свободи, її ефективність проявляється в залежності від конкретних обставин.

Це означає, що механізми управління повинні бути адаптивними і реагувати на постійно мінливі умови функціонування організації, поведінку конкурентів, споживачів та інших зовнішніх факторів. З точки зору ситуаційного підходу, основним завданням менеджменту є зменшення невизначеності в діяльності організації. Згідно з концепцією ситуаційного підходу, найефективнішим підходом до управління в конкретній ситуації є той, який є найбільш доречним і найкраще пристосованим до ситуації, що склалася. Однак цей підхід не дає конкретних рекомендацій щодо вибору того чи іншого методу для вирішення поставленого завдання, його класифікації та способів застосування.

Мета роботи. Метою роботи є визначення основних аспектів ситуаційних підходів до управління сучасними організаціями.

Завдання дослідження:

1. Охарактеризувати поняття і сутність ситуаційного підходу;
2. Проаналізувати вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на діяльність ПАТ «Укрпошта»;
3. Надати рекомендації з управління ПАТ «Укрпошта» з погляду ситуаційних підходів.

Предмет дослідження. Комплексна характеристика та структурний аналіз ситуаційних підходів до управління сучасними організаціями.

Об’єкт дослідження. Застосування ситуаційних підходів до управління ПАТ «Укрпошта»

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИТУАЦІЙНОГО ПІДХОДУ ДО УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

1.1. Поняття і сутність ситуаційного підходу

 

Ситуаційний підхід був першим підходом у період зародження, який сформувався в контексті так званої “середовищної” орієнтації (яка включає різні концепції зі спільними характеристиками, що розглядають функціонування та розвиток організацій у тісній взаємодії із зовнішнім середовищем). Ситуаційний підхід еволюціонував у полеміку з концепціями та науковими школами (класичною школою, школою “людських відносин” та школою соціальних систем), які намагалися розробити універсальні принципи ефективної організації, певні оптимальні правила та критерії, існування яких навіть не ставилося під сумнів. Ситуаційний підхід заперечує можливість встановлення принципів, які б забезпечували ефективність і виживання організації без урахування контексту діяльності, специфіки ситуації та характеру завдань, що вирішуються.

Формування цього підходу пов’язане з критикою розуміння соціальних систем, характерного для школи соціальних систем і загальної теорії систем, а також з твердженнями про обмеженість застосування цього терміна в управлінській практиці (Ф., Каст, Д. Розенцвейг):

1. Поняття “система” є неоднозначним і нечітко визначеним.
2. Існує питання про розгляд всієї системи по відношенню до організації.
3. Межі організації як системи чітко не визначені.
4. Концепція організації як системи ґрунтується на сумнівній структурно-функціональній аналогії, тобто на “хибному зіставленні” організації з організмом. Однак організації є “штучними системами” і, на відміну від біологічних систем, вони народжуються, функціонують і вмирають.
5. Ні модель відкритої, ні модель закритої системи не можуть бути коректно застосовані до організації.

Вони припускають, що організації є системами, які є занадто складними і динамічними, щоб до них можна було застосувати універсальні вимоги, які гарантують їхню ефективність. Цей підхід базується на так званій ситуаційній моделі функціонування організацій. Перша теза (сформульована Р. Шерманом, схожі погляди висловлювали Д. Вудворд та представники емпіричної школи) полягає в тому, що неможливо достовірно створити ідеальний тип організаційної структури, методу чи порядку, адаптований до кожного періоду, мети, системи цінностей, ситуації та інших умов діяльності.

Тому необхідно визначити умови, за яких застосування тих чи інших принципів дасть бажані результати. З цією метою вводиться поняття “умови ведення бізнесу”. Під ним розуміють сукупність усіх зовнішніх і внутрішніх факторів (впливів), що визначають умови життєдіяльності (функціонування, розвитку і діяльності) організації та її елементів, а також організаційну поведінку її працівників. Бізнес-ситуація зазвичай розглядається як сукупність характеристик зовнішнього середовища, технології, організаційної структури, характеристик людського фактора, типів завдань, що вирішуються, правил гри, тобто об’єктивних умов життєдіяльності організації. Потім, виходячи зі стандартного визначення управлінської ситуації, представники ситуаційного підходу намагаються визначити оптимальні вимоги до типу організаційної структури, методів управління, стилю керівництва тощо.

Проблема відсутності універсальних принципів функціонування організацій спонукає до аналізу обмежень застосування організаційних моделей, розроблених різними науковими школами. Наприклад, бюрократичні моделі обмежені динамічним зовнішнім середовищем і технологічними змінами, натуралістичні моделі – низькою кваліфікацією персоналу і мотивацією працівників, а децентралізовані моделі – високим рівнем автоматизації. Таким чином, кожен тип бізнес-ситуації має свої оптимальні вимоги щодо умов, характеристик, засобів, стратегій та оптимальних організаційних структур. Державний підхід розглядає питання структури і динаміки зовнішнього середовища та його взаємовідносин з організацією. Зовнішнє середовище не є однорідним для організації в цілому. Замість цього воно представляється як динамічно мінливе, складне, багаторівневе і гетерогенне, тобто у вигляді різнорідних частин з різними властивостями і різним ступенем мобільності для різних частин організації.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!