Курсова робота “Стилістичні особливості епістолярію Василя Стуса”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТУ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 

1.1. Теоретичні основи вивчення засобів стилістики 

1.2. Стилістичні особливості епістолярного стилю 

РОЗДІЛ 2. СТИЛІСТИЧНА СПЕЦИФІКА ЕПІСТОЛЯРІЮ ВАСИЛЯ СТУСА 

2.1. Типологія засобів стилістики 

2.2. Функційне навантаження стилістичних засобів 

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Відомо, що на стиль написання листа письменника завжди впливає літературний почерк. У деяких листах у художній формі виражено свої почуття, думки, мрії, ставлення до себе та світу, що дає змогу виділити їх в окремий тип епістолярних текстів, художніх листів. Художній лист визначається, як комунікаційна одиниця, що стоїть на межі між приватно-побутовим листом і художнім твором і виконує не лише комунікаційну функцію та служить засобом передачі інформації, але є виявом авторської естетики, смаку і творчої особистості.

Прикладом такого листування є епістолярна спадщина відомого українського поета Василя Стуса, особливо листи до рідних, друзів і знайомих. Наука про художній лист не була предметом спеціального дослідження місцевих вчених, власне епістолярічне письмо серед них не досліджувалося, на художніх особливостях листів письменника не акцентувалося.

Важливість дослідження розкривається через аналіз функціонально-стилістичного посилу Василя Стуса, при цьому увага зосереджується переважно на особливостях використання художньо-виражальних засобів у його листах. Предмет дослідження видається відносно свіжим і недавнім, оскільки мовознавча творчість письменника загалом і літерація зокрема з відомих причин довгий час залишалися поза увагою вітчизняного мовознавства.

Текст розбирали за допомогою лінгвістичного опису мовних фактів, зокрема прийоми спостереження, узагальнення та класифікації, що використовуються при комплексному вивченні листів, та лінгвостильові прийоми визначення типу епістолярних текстів, контекстно-інтерпретаційний метод, що сприяв виявленню ознак літературного листування.

Василь Стус належить до провідних постатей літературного, громадсько-політичного життя України другої половини давдцятого століття. Однак можливість всебічного вивчення його багатогранної діяльності, особливо епістолярської спадщини, з’явилася лише нещодавно. Цілком логічно, що мало місце листування поета-шістдесятника предмет глибокого наукового вивчення. Літературознавці насамперед використовують його листи як першоджерело для вивчення світу мистецтва, філософсько-естетичних пошуків митця, суспільно-політичних поглядів.

Листування письменника є науково цікавим як історичний, фактичний, фактичний матеріал, необхідний для розуміння творчості письменника і художнього процесу загалом у всій його складності та багатогранності. Незважаючи на досить велику кількість праць, присвячених вивченню творчості Василя Стосса, мовно-стилістична сторона його епістолярної спадщини потребувала глибшого наукового осмислення, що зумовило актуальність дослідження.

Метою курсової роботи є дослідити стилістичні особливості епістолярію Василя Стуса.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. розглянути теоретичні основи вивчення засобів стилістики;
2. виділити стилістичні особливості епістолярного стилю;
3. визначити типологію засобів стилістики Василя Стуса;
4. проаналізувати функційне навантаження стилістичних засобів Василя Стуса.

Методи дослідження: Методологічну основу дослідження становлять теоретичні: загальнонаукові та спеціальні  методи, які розподіляють на та  емпіричні: синтез, аналогія, пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепції.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

 

РОЗДІЛ 1. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕКСТУ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Теоретичні основи вивчення засобів стилістики

 

Стилістика, порівняно молода наука, її формування ще не завершилося. Багато категорій стилю все ще формулюються та тлумачаться вченими по-різному. Наукою про стильову систему певного народу, засоби використання мовних знаків залежно від комунікативної мети, зразків мовлення та естетики мови, виступає стилістика [1]. Мета методики, вивчення закономірностей використання мови в різних сферах суспільного життя, тобто її функціональних стилів і методики їх мовлення.

Предметом стилістики, виступає вивчення типів мови та особливостей стилів мовлення, стилістичної системи національної мови та її наук. Завдання стилістики, полягає у виявленні основних критеріїв розмежування стилів мовлення, ознайомленні з особливостями вживання фразеологізмів у різних сферах людської діяльності та визначенні особливості розмежування письмового та неписемного стилю мовлення.

Розпад стилю як системи включає різні функціонально визначені рівні мови:

1. фоностилі;
2. лексичний стиль;
3. мовний стиль;
4. морфологічний стиль;
5. граматичний метод.

Структура методики визначається її предметом, напрямами та методами дослідження. Відповідно до цього виділяють кілька основних розділів мовного стилю. Загальна стилістика вивчає загальні стилістичні засоби мови, які є в багатьох мовах і мають спільні властивості, а також закономірності виконання мови в залежності від змісту, призначення і сфери життя.

Тема загальної стилістики включає два основних аспекти:

1. системний і структурний, що стосується структури і системи мови;
2. комунікативно-прагматичні, пов’язані з функціями мови, сферою поширення.

Відповідно до цих аспектів виділяють два розділи [2]:

Традиційними є інструментальні стилістики, основним завданням яких є повний перелік стилістичних прийомів національної мови, де інша їх назва походить від описової стилістики. Центральними моментами описового стилю є синоніми й антоніми для всіх рівнів мови, вони характеризують засоби книжної мови, традиційну форму писемного висловлювання, засоби розмови.

Функціональний стиль стикається з великою проблемою, що визначає формування і розвиток функціональних стилів літературної мови. Відмінність функціонального стилю від описового полягає в тому, що перший обов’язково враховує додаткові мовні фактори та їхній вплив на функції мови. Предметом функціонально-стильових міркувань є функціональні стилі, їх класифікація, поділ на підстилі, принципи поєднання фразеологізмів у кожному з них. Він також базується на теоретичних знаннях із соціолінгвістики, психології та історії мови, стилістиці усної та писемної форми, стилі мовлення, історичного та паралельного методу, діалектного стилю.

Як наука стиль має три основні види [3]:

1. Стилістика мови, що вивчає джерела української мови як стилістичний потенціал.
2. Стилістика мовлення, вчення про вживання в ньому стилів мовлення та стилістичних засобів.
3. Стилістика художньої мови або літератури, вивчає особливості вживання мовних засобів у художніх текстах, авторський стиль.

До основних термінів стилістики належать такі терміни: стилістичний критерій, стилістичні засоби, стиль мовлення, стилістичні методи дослідження. Стилістичний критерій, це правило вживання мовної одиниці відповідно до мети спілкування. Стилістичні засіб,  це одиниці різних мовних рівнів: фонетичного, лексичного, морфологічного, словотвірного, синтаксичного. Стиль мовлення, це сукупність специфічних мовних засобів, які використовує мовець залежно від мети й завдань спілкування.

Українські стилі виділяють шість стилів мовлення:

1. розмовний, побутовий;
2. технічний;
3. публістичний;
4. науково та офеційно діловий;
5. конфесійний.

Стилі мовлення поділяються на літературні та нелітературні, які використовуються в офіційній та неофіційній обстановці. Основними методами аналізу теми стилю вважаються такі методи [4]: Метод стилістичного експерименту, полягає в тому, що під час творення тексту добираються мовні одиниці шляхом їх заміни, перестановок. Таким чином вони досягають певних стилістичних орієнтирів. Він полягає у введенні нових слів або словосполучень, які автор використовує зі стилістичною метою.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!