Курсова робота “Тривожність особистості та особливості її проявів”

ЗМІСТ

 

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ 

1.1. Психологічні особливості прояву тривожності осіб 

1.2. Концептуальні теорії та підходи до вивчення тривожності 

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИВЧЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ 

2.1. Емпіричне дослідження психологічних особливостей прояву тривожності у юнацькому віці 

2.2. Аналіз отриманих результатів емпіричного дослідження 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

ДОДАТКИ 

 

ВСТУП

 

Актуальність проблеми дослідження. Соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються у світі, є основою нестабільності соціальних умов розвитку особистості. Зміна звичних умов життя, збільшення кількості негативної інформації та труднощі в адаптації до нових умов життя сприяють виникненню та прояву тривожності. Постійний вплив несприятливих факторів і підвищені вимоги до прояву певних якостей у суспільстві також сприяють виникненню тривожності. Такі умови вимагають від людини адаптації до нової реальності існування, що вимагає великих зусиль і часто призводить до розчарування і депресії.

У зв’язку з вищесказаним, сьогодні вчені все більше уваги приділяють проблемам дослідження і подолання особистої тривожності. Кризові періоди в житті людини або суспільства можуть призвести до зростання соціальної напруженості, тривожності, екзистенціальних страхів, стресу і депресії. Освітнє середовище також є фактором виникнення екзистенціальних страхів, які можуть мати негативний вплив на психічний стан людини.

Таким чином, часто спостерігається особистісна тривожність. У сучасних умовах динамічних змін професійних технологій підготовка кваліфікованих спеціалістів суттєво змінилася, формується попит на випускників з вищою освітою, що швидко адаптуються у ситуаціях реальної діяльності, здатних до самонавчання, саморозвитку, самоконтролю та толерантності у ситуаціях невизначеності. Дослідження процесів тривожності цікавило представників різних напрямків психології, серед яких К. Хорні, З. Фрейд, Е. Еріксон, Е. Формм, А. Адлер, К. Юнг, Дж. Тейлор, Ю.Л. Ханін, В.К. Вилюнас, В.С. Мухіна, І.Ю. Кулін, В.К.

Об’єктом дослідження є вивчення стану тривожності особистості.

Предметом дослідження є основні ознаки стану тривожності особистості.

Мета дослідження полягає у аналізі підходів до визначення суті та змісту поняття тривожності у сучасній психології.

Мета роботи зумовила наступні завдання:

1. проаналізувати психологічні особливості прояву тривожності осіб;
2. розглянути концептуальні теорії та підходи до вивчення тривожності;
3. провести емпіричне дослідження психологічних особливостей прояву тривожності у юнацькому віці;
4. здійснити аналіз отриманих результатів емпіричного дослідження.

Практичне значення дослідження. Результати цього дослідження можуть бути використані педагогами закладів шкільної та вищої освіти в процесі підготовки до занять у старших класах.

Методи дослідження. Вивчення й аналіз психологічної літератури в розгляді досліджуваної проблеми; аналіз літературних джерел, навчальних програм та методичних посібників; теоретичний аналіз та синтез під час вивчення об’єкту, предмета, мети, завдань.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ

1.1. Психологічні особливості прояву тривожності осіб

 

Поглиблення кризової ситуації у країні, нестабільність соціально-економічного розвитку зумовлює неоднозначні зміни та розмивання соціально-етичних цінностей і смислів особистості, що негативним чином впливає на психічне здоров’я та благополуччя кожного індивіда. Світові глобалізаційні процеси потребують наявності у спеціалістів не тільки професійних знань, умінь і навичок, а й наявних адаптаційних ресурсів, здатності навіть у форс-мажорних ситуаціях швидко реагувати, приймати рішення, бути лабільними, стресостійкими. Тому відновлюється науково-практичний інтерес до проблеми тривожності, адже постійне перебування у стані невизначеності може спричинити появу психосоматичних захворювань, що потребують медичного лікування.

У студентському чи зрілому віці,  напруженому новою соціальною ситуацією розвитку, справжньою самостійністю, вимогами освітнього середовища будь-які складні життєві ситуації можуть уможливити виникнення емоційного дисбалансу, страхів, тривожності. А за відсутності сформованої системи саморегуляції відбувається фіксація негативних станів, студент неспроможний самостійно подолати стрес. Саме необхідність більш глибокого вивчення чинників тривоги у сучасних кризових реаліях та необхідність розробки практичних рекомендацій щодо їх профілактики та корекції актуалізують тему дослідження [4]. Свого часу З. Фрейд звернув увагу, що унаслідок передбачення небезпеки чи очікування важливої події при неявно визначеному об’єкті та умовах невизначеності у людини виникає стан внутрішнього занепокоєння, ознаками якого є відчуття загрози та власних переживань щодо її наслідків і тілесні реакції. Це дозволило виокремити залежно від умов виникнення її види: об’єктивну, невротичну, моральну [12]

Проте К. Салліван соціально детермінує тривогу як стан недовіри до соціуму загалом, тому потреба в її подоланні заважає особистісному самовдосконаленню. А тривожність як стан занепокоєння виникає у дитинстві за наявності страху несхвалення рідними. Е. Фромм зосереджується на відчуженості та самотності людини у суспільстві, К. Юнг вважав, що тривожністю особистість реагує на символи колективного несвідомого. Когнітивісти пояснювали цей стан виходом виникаючих ситуацій за межі власних конструктів. Протиріччя між Я-реальним і Я-ідеальним зумовлює напруженість, викликаючи тривожність [7].

Ю. Коренєва вбачала стан тривоги в очікуванні людиною неконтрольованого сценарію розвитку подій у ситуації небезпеки [10], О. Халік у переживанні емоційного дискомфорту унаслідок передчуття небезпеки [13]. В. Войтко та І. Булах з позиції активності особистості виокремлюють конструктивну, недостатню та деструктивну види тривоги. Для екзистенціалістів почуття тривожності шкодить самореалізації та здоров’ю особистості [3; 6]. Чинником виникнення тривоги є неузгодженість між самооцінкою та рівнем домагань, а її інтенсивність залежить від індивідуальних особливостей особистості, при цьому оптимальний рівень необхідний для розвитку. О. Волошок підкреслює її зумовленість дією фрустраційних станів унаслідок незадоволеності базових потреб людини [7], Т. Титаренко та П. Горностай наголошують на загостреному почутті провини й низькій самооцінці. До компонентів тривоги О. Халік відносить: фізіологічний, когнітивний, емоційний і поведінковий, а Я. Омельченко (тривога як стійка індивідуальна риса особистості) – фізіологічний і психологічний рівні її вияву [7; 13].

Отже, узагальнення викладеного вище дозволяє стверджувати тривожність станом особистості, ознаками якого є надмірне занепокоєння, стурбованість, психофізіологічне напруження за відсутності конкретного предмету тривоги, негативні переживання, їх інтенсивність, мінливість і наявність соматичних порушень. Чинники тривожності можуть виникати в усіх сферах існування людини, умовно поділяючись на об’єктивні та суб’єктивні, виявляючись на психофізіологічному, соціальному і психологічному рівнях життєдіяльності особистості. Зосередження на психологічних, пов’язаних з індивідуальними особливостями студентів, дозволяє виокремити особистісні, адаптаційні та мотиваційні чинники.

До особистісних чинників тривожності відносяться особливості Я-концепції та суперечливість часової перспективи. Саме дисгармонійне самоставлення та неадекватна самооцінка як негативні аспекти самосвідомості можуть викликати почуття тривоги, зумовлюючи невпевненість особистості у власних силах і здібностях. За наявної заниженої самооцінки молодь відчуватиме тривогу у процесі навчання, міжособистісному спілкуванні в цілому. Такий пролонгований стан здатен спричинити підвищену тривожність у будь-яких ситуаціях, особливо це стосується саморозкриття, тому у таких студентів відсутня ініціатива та наявне бажання бути непомітними.

Суперечливість часової перспективи є певним відношенням людини до власного тривимірного простору, тому оптимальною буде часова єдність власного життя: «тут і тепер» при позитивному ставленні до вимірів минулого та майбутнього. Локус контролю розглядається як схильність особистості брати відповідальність за своє життя на себе (інтернальний, сприяє психоадаптації студента до нових умов) або покладання її на зовнішні фактори (екстернальний, соціально-психологічна дезадаптація, пасивна поведінка, труднощі спілкування, дисгармонія самоставлення, дискомфорт) [17].

Конфліктна взаємодія мотивів зумовлює вияв певного рівня домагань. Невмотивований студент пасивно відноситься до свого життя, для нього життєві труднощі нездоланні, що негативно впливає на реалізацію власного потенціалу, викликаючи емоційний дискомфорт, фрустрацію, страх відторгнення тощо. Отже, високий рівень тривожності спричиняє негативне самопочуття з наступним порушенням функціональних можливостей психіки, призводячи до порушення гармонійного розвитку особистості.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!