Курсова робота ” Види податків та їх характеристика “

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУТНОСТІ ПОДАТКІВ

1.1  Передумови запровадження податків в Україні 

1.2  Сутність та роль податків в економічній системі України

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІВДРУЖНОСТІ

2.1  Принципи та особливості справляння податків в Україні 

2.2  Види податків та їх особливості 

2.3. Порівняльний аналіз бюджетних надходжень від справляння податків в Україні та країнах ЄС

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ НА ОСНОВІ ДОСВІДУ КРАЇН ЄС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Вітчизняна податкова політика на сьогодні не є єдиною повноцінною системою, адже у ній присутні внутрішні конфлікти на фоні неузгодженості складових податкових правовідносин. Сучасна практика трансформації податкової політики надає переконливі свідчення тому, що процеси наукового обґрунтування виваженої концепції реформувань продовжують підмінятися безперспективним перетасовуванням видів податків або їх окремих елементів.

Важливим на сьогодні є те, що концепція реформування податкової політики, яка повинна чітко визначати, яким саме чином повинні відбуватися зміни. Насамперед, це стосується напрямку реформування податкової системи. і перше принципове питання, яке виникає при корекції податкової стратегії у контексті нинішнього стану податкової системи, визначених концептуальних положень та критичного аналізу світових здобутків – чи спроможна сучасна податкова політика досягти необхідної ефективності еволюційним шляхом, чи необхідні її докорінні перетворення. Відповідь на це запитання є вирішальною і для розробки програми конкретних заходів як завершального етапу реалізації методологічної конструкції податкових реформувань, що зумовлено взаємозалежністю усіх її складових.

Україна, не маючи достатнього практичного досвіду й наукового обґрунтування формування та реалізації податкової політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи при цьому хибні кроки. Введені податки певною мірою були новими скоріше за формою, ніж за змістом. Так чи інакше вони містили ознаки старої адміністративної системи, заснованої на надмірній централізації процесу формування та розподілу фінансових ресурсів держави. Це призвело до того, що акумулювання доходів бюджетів за рахунок сплати податків відривалося від процесу господарювання самих платників податків. Ці питання і зумовили вибір теми дослідження.

Наукове підґрунтя для трансформації податкової політики закладено відомими вітчизняними та зарубіжними вченими та економістами, такими як В. Андрущенко [3], О. Барабаш [4], О. Захарова [14], М. Кульчицький [15], Ю. Раделицький [28] та інis.

Метою дослідження. Метою даної роботи є вивчення загальнотеоретичних положень про систему податків України і їх функціонування в Україні та країнах ЄС й формулювання на цій основі можливостей щодо її реформування.

Для досягнення мети необхідно було виконати такі завдання:

1. проаналізувати передумови виникнення податків в Україні;
2. з’ясувати сутність та роль податків;
3. дослідити принципи та особливості сплати податків;
4. з’ясувати види податків;
5. порівняти бюджетні надходження податків в Україні та країнах ЄС;
6. запропонуввати шляхи реформування податкової системи, зважаючи на досвід країн ЄС.

Об’єктом дослідження є формування і практика реалізації податкової політики України.

Предметом дослідження є сукупність фінансових процесів на фоні організації справляння податків.

Методи дослідження. Методологія і методика дослідження базується на системному осмисленні процесів правового регламентування, організації нарахування та сплати податків і податкових платежів, їх адміністрування, своєчасності і повноти сплати до бюджету. Для досягнення поставленої мети в роботі використовувалися методи спостереження, порівняння, вимірювання, узагальнення, аналізу тощо

Структура і обсяг роботи. Курсова робота викладена на 42-ох сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У роботі використано 35 літературних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУТНОСТІ ПОДАТКІВ

1.1 Передумови запровадження податків в Україні

 

Обрання зазначеної теми обумовлена значним історичним досвідом оподаткування, який дозволяє не тільки більш глибоко оцінити динаміку того, що відбувається в цій галузі в сьогоднішні дні і зробити певні висновки про перспективи розвитку цього питання в майбутньому, а й визначити, які ефективні методи і рішення, а також вдалі юридичні конструкції можуть бути використані в сьогоднішній роботі в сфері оподаткування. Поява наукових досліджень у сфері фінансів не збігається з появою фінансового господарства. Фінанси давнини і середньовіччя керувалися в достатній мірі простими методами, і тому потреби держави задовольнялись без особливої напруги державних сил. Середньовічний устрій суспільного побуту ґрунтувався на земельній власності. Її доходами утримувалось все управління, вона забезпечувала і військове забезпечення: будь-який власник землі повинен був утримувати за свій рахунок певну кількість озброєних людей і за першим покликом сюзерена бути з ними. Таким чином, задоволення основних потреб державного життя в колишні часи обходилося надзвичайно дешево і не вимагало ніяких штучних заходів.

Так як стародавнє життя не знало кредиту, то уряди в разі потреби вдавалася до посилених податків. Фінансове господарство Стародавньої Греції вражає відсутністю визначеності: нічого схожого на систему збирання державних доходів не існувало; на всіх фінансових заходах накладається відбиток панування особистого елемента правителів; їх особисті погляди визначають напрямок і способи задоволення пріоритетних державних потреб. Характерною рисою грецького, як і взагалі стародавнього, фінансового господарства була відраза від податків: особисті податки вважалися носять на собі відбиток рабства і тому є принизливими для повноправного громадянина; погляд на податки з майна був більш поблажливий, але і вони сприймались з крайнім незадоволенням; внаслідок цього обкладенню піддавалися звичайно не громадяни, а іноземці, вільновідпущеники, куртизанки. При цьому неприхильність афінян до примусових зборів національний дохід доводилося отримувати головним чином двояко: шляхом експлуатації державного майна і у вигляді данини і видобутку, і до того ж не стільки з ворогів, скільки з союзників.

Щодо національних історичних надбань минулого у сфері оподаткування, то варто дослідити початки зародження податків на українських землях упродовж ІХ–ХХ ст.

Історію податкової політики в період з ІХ до ХХІ ст., та її вплив на формування податкової системи можна умовно поділити на вісім основних етапів [8]:

1. податки в Київській Русі (ІХ–ХІІ ст.);
2. податки за часів Великого князівства Литовського (друга пол. ХІV– ХV ст.);
3. податки за часів Речі Посполитої (ХVI–XVIІ ст.);
4. військовий скарб Запорізької Січі (XV–XVIIІ ст.);
5. податки за часів Петра І (кін. XVIІ – поч. XVIII ст.);
6. податкова система ХVIII–XIX ст.;
7. податкова система у ХХ ст.;
8. податкова система у 90-ті рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.

Податкова політика на українських землях почала формуватися в ІХ ст., в період зародження державності на Русі. У цей час податки (тобто дань) були практично єдиним джерелом доходу Великого князя Русі, для стягнення яких використовувалися два способи. Перший, це «візки» – коли платники привозили данину до князя в Київ; другий, це «полюдно» (від «ходіння по людях») – коли за податками їздив сам князь або його військова дружина. Податкова система Київської Русі складалася з прямих і непрямих податків, кожен з яких мав свою базу оподаткування, і збирався з населення як у грошовій, так і в натуральній формі.

На Русі до прямих податків належали: «данина» – податок загальнодержавного значення, що стягувався у IX–X ст. новгородськими князями Олегом та Ігорем. Данину збирали на «полю дно», князь і його військова дружина, переважно у натуральній формі з окремих слов’янських земель; натуральна данина «дяко» була важливим загальнодержавним податком, яку ввела в 947 році княгиня Ольга. «Дяко» нагромаджувалося і збиралося на постійних пунктах – «погостах» (тогочасних центрах сільських громад), хутром, шкірами, худобою, збіжжям і грошима; «оброк» – податок, який сплачувався сільським населенням (медом, вівцями, льоном, хлібом, вівсом та житом), а міщанами – грошима; церковна «десятина», введена князем Володимиром Великим, який віддав десяту частину своїх прибутків на будівництво першого кам’яного храму в Києві – Успіння св. Богородиці (Десятинної церкви) [8].

Згодом прямим податком Київської держави, який регламентувався «Руською Правдою», була феодальна рента, що існувала в трьох формах: відробіткова, натуральна та грошова. Рента виконувала функції як загальнодержавного, так і місцевого податку. На державних землях, де не було різкої межі між державною і князівською власністю, рента і податок зливалися. На землях світських і духовних феодалів селяни відробляли ренту, сплачували податок державі й водночас відбували різні повинності. Важливу функцію в наповненні казни Київської держави виконували непрямі податки, серед яких численні торгівельні та судові мита. Торгівельні мита мобілізувалися, як правило, за надання різноманітних послуг і включали: «мит» – за перевезення товарів через кордон; «перевіз» – за річкову переправу товарів; «гостинне мито» – за сховище (погріб), яке було в платника; «торговельне мито» – за торгівлю на ринках; «вагу» – за відвантаження товарів; «міру» – за вимірювання товарів.

Вже в Литовському князівстві існували державні обов’язкові повинності для селян, які передбачали обов’язок останніх будували і ремонтували великокнязівські замки, оборонні укріплення, мости, шляхи, косили сіно. Наступний етап розвитку податків і податкової політики розпочався з 1569 року, коли українські землі після Люблінської унії між Великим князівством Литовським та Королівством Польським увійшли до складу нової федеративної держави – Речі Посполитої. З цього часу в Україні поширилася польська податкова система, за якою шляхта i всі маєтки католицької церкви звільнялися вiд оподаткування. Королі зобов’язалися не накладати податки на вищезазначених суб’єктів. Державна казна поповнювалася лише прибутками з 85 повинностей сільського та міського населення, королівських земель і самоврядних міст, яким було надано магдебурзьке право [8].

У ХVI–XVIІ ст. у Речі Посполитій тогочасна податкова система передбачала податки трьох видів: сільські, платниками яких виступали селяни («холопи»), міські, які платили міщани, та універсальні, що збиралися з усіх зазначених вище категорій платників. Наприкінці ХVI – на початку ХVII ст. у Речі Посполитій, а отже, і в тогочасній Україні проводилася податкова політика, яка передбачала передачу права на збирання податків в оренду. Орендарями в основному виступали євреї. Така фіскальна діяльність у результаті посилила нерiвнiсть i зловживання при стягненні податків з боку орендарiв-податківців.

Як відомо, головним джерелом наповнення запорізької казни була військова здобич, або військові трофеї («козацький хліб»), яка добувалася козаками на війні проти турків, татар і поляків. Збиралася здобич у грошовій та натуральній формі з переможеного ворога. Другим за значенням джерелом прибутків козацької держави були ринкові (базарні) мита, які мобілізувалися до військової скарбниці або на військову старшину. Мита збиралися з усіх торговців і купців, які привозили і вивозили товари на Січ, із Січі і які торгували по слободах, селах i зимівниках. Після Переяславської ради 1654 року Козацька держава поступово потрапляє в тенета росії, що в кінцевому результаті призводить до втрати автономії. Розпочинається новий етап розвитку податків і податкової політики на українських землях, який пов’язаний з царюванням Петра І (1689–1725 рр.)., коли в Україні поступово запроваджується російське законодавство та податкова система. Податкову політику часів Петра І можна охарактеризувати безперервним пошуком коштів для наповнення державної казни. Як наслідок цього збільшувалася кількість загальнодержавних податків у Російській державі кожного дня. Особливої уваги заслуговує «ексклюзивний» податок – податок на бороду. Його платниками виступали чоловіки, які носили бороду. Податкова система часів Петра І, крім «ексклюзивних» податків, передбачала: постійні (ординарні) податки, яких було три види: загальнодержавні, регіональні та місцеві; надзвичайні (екстраординарні) податки; релігійні податки; збори та мита.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!