Курсова робота ” Вірусний енцефаліт, клінічний перебіг захворювання, засоби фізичної терапії у після лікарняний період “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕТІОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ ВІРУСНОГО ЕНЦЕФАЛІТУ

1.1. Етіологія та патогенез вірусного енцефаліту

1.2. Клінічний перебіг захворювання

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ПІСЛЯ ЛІКАРНЯНИЙ ПЕРІОД

2.1. Фізичні методи відновлення (терапевтична фізична культура,  масаж, фізіотерапія)

2.2. Реабілітаційні заходи для пацієнтів з вірусним енцефалітом

2.3. Ефективність фізичної терапії у після лікарняний період

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми зумовлена що у роботі детально буде розглянуто ефективність фізичної терапії у після лікарняному періоді пацієнтів з вірусним енцефалітом. Вивчення клінічного перебігу захворювання та аналіз засобів фізичної терапії допоможе краще зрозуміти, яким чином ці методи можуть сприяти відновленню пацієнтів та поліпшенню їхнього стану після виходу з лікарні.

Вірусний енцефаліт є серйозним захворюванням центральної нервової системи, що спричиняє запалення мозку. Клінічний перебіг вірусного енцефаліту може бути різноманітним і варіюється від легкого до важкого захворювання. Симптоми можуть включати головний біль, лихоманку, запаморочення, нудоту та блювоту, зміни в психічному стані, судоми та навіть втрату свідомості. У важких випадках вірусного енцефаліту можуть розвиватися серйозні ускладнення, такі як параліч, неврологічні порушення та навіть смерть.

Після лікарняного періоду фізична терапія відіграє важливу роль у відновленні пацієнтів після вірусного енцефаліту. Цільовою метою фізичної терапії є поліпшення функціональних можливостей пацієнта, зміцнення м’язів та повернення до звичного рівня активності.

Методи фізичної терапії можуть включати фізіотерапію, терапевтичну фізичну культуру, масаж та інші техніки, спрямовані на відновлення рухових функцій та загального благополуччя пацієнта.

Загальні положення використання методів фізичної терапії ми можемо зустріти у працях Л. Вакуленко [16], Л. Винокурова [2], В. Клапчук [6],
В. Мурзи [11], В. Мухіна [12], В. Осіпова [13], В. Язловецького [20] та інших.

Метою курсової роботи є комплексний аналіз клінічного перебігу вірусного енцефаліту, а також оцінка ефективності та вивчення засобів фізичної терапії у після лікарняному періоді у пацієнтів, що перенесли це захворювання.

Виходячи з цього, перед нами постали наступні завдання:

1. з’ясувати етіологію та патогенез вірусного енцефаліту;
2. розкрити особливості клінічного перебігу захворювання;
3. дослідити фізичні методи відновлення (терапевтична фізична культура, масаж, фізіотерапія);
4. охарактеризувати реабілітаційні заходи для пацієнтів з вірусним енцефалітом;
5. проаналізувати особливості визначення ефективності фізичної терапії у після лікарняний період осіб, що перенесли вірусний енцефаліт.

Об’єкт дослідження – вірусний енцефаліт.

Предмет дослідження – клінічний перебіг вірусного енцефаліту та засоби фізичної терапії у після лікарняному періоді.

Методи дослідження: аналіз актуальної наукової літератури, та oпрацювaння oтриманої нами інформації, узaгальнення, систематизації та порівняння.

Структура та обсяг курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, загального висновку, списку використаних джерел (20 найменувань) та додатків. Загальний обсяг роботи становить 34 сторінки.

 

РОЗДІЛ 1. ЕТІОЛОГІЯ ТА КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ ВІРУСНОГО ЕНЦЕФАЛІТУ

1.1. Етіологія та патогенез вірусного енцефаліту

 

Енцефаліт – запалення паренхіми головного мозку, яке проявляється клінічними ознаками порушення функцій центральної нервової системи [4]. Поширеність захворювання складає 0,7-13,8 випадків на 100 тисяч населення. У дітей ці показники є вищими – від 10,5 до 13,8 на 100 тисяч населення щорічно [3].

Етіологія енцефаліту, зазвичай, ґрунтується на виділенні збудника з ліквору або інших локусів, на даних серологічної діагностики (найчастіше з використанням парних сироваток). Серед причин розвитку енцефалітів можуть бути інфекційні (віруси, бактерії та інші мікроорганізми) та неінфекційні чинники (системні захворювання, синдром Рея, субарахноїдальні, субдуральні крововиливи, пухлини головного мозку, метастази, токсичні, метаболічні енцефалопатії та ін.), що здатні викликати запальний процес у головному мозку [5, с. 147].

Під вірусним енцефалітом ми розуміємо запальне ураження тканини мозку вірусної природи.Це захворювання може бути викликане різними вірусами, які потрапляють до центральної нервової системи та спричиняють запалення та інші патологічні зміни.

Енцефаліти поділяють на:

1. первинні – їх провокують нейротропні віруси. Саме така форма хвороби вважається найбільш небезпечною, оскільки найчастіше стає причиною летальних випадків;
2. вторинні – у цьому випадку нервова система уражена імунною системою хворого (аутоімунна реакція);
3. інфекційно-алергічні;
4. постінфекційні [4].

Поширеність вірусного енцефаліту різної етіології значно варіює кліматично та географічно. Так, японський комариний енцефаліт найчастіше зустрічається в Японії та країнах Азії, енцефаліт Сент-Луїс спостерігається переважно у США, летаргічний енцефаліт Економо – у Західній Європі, кліщовий енцефаліт – у лісових областях Східної Європи. Враховуючи складність діагностики та ідентифікації збудника, ризик розвитку грізних ускладнень, проблема вірусного енцефаліту продовжує залишатися актуальним питанням практичної неврології [7, с. 75].

 

1.2. Клінічний перебіг захворювання

 

Клінічний прояв захворювання при вірусному енцефаліт може виражатися по різному. Так, до загальних клінічних ознакам при енцифліті відносять:

• головний біль (цефалгія), який може бути локалізованим у певних ділянках голови, таких як лобова частина або очі, або мати дифузний характер;
• м’язова слабкість або парези, які можуть бути спастичними або плечовими;
• порушення координації та рухових функцій, що можуть проявлятися як атаксія (нестійкість при русі), дизартрія (порушення мови), трімор (непроизвольні рухи), дисфункція мозочка та інші розлади;
• ментальні порушення, такі як запаморочення, погіршення пам’яті, розлади свідомості (від збудження до ступору або коми), депресія або роздратованість;
• епілептичні припадки або судоми; вегетативні розлади, включаючи тахікардію, гіпотензію, перевтомлюваність, підвищену чутливість до світла та інші [10, с. 139].

Дещо згодом на фоні цих проявів виникають загальномозкові симптоми, такі як головний біль, нудота, блювання, підвищена чутливість до світла, запаморочення та епілептичні припадки. Зазвичай головний біль зачіпає передню частину голови та очі.

Можливі також психосенсорні порушення, менінгеальний синдром, різні рівні порушень свідомості (гальмування, сопор, кома), психомоторне збудження, делірій та аменція.

Паралельно з наростанням цих симптомів виникає фокальний неврологічний дефіцит. Можливі спастичні парези, які поєднуються з гіпестезією, атаксія, афазія, порушення черепно-мозкових нервів (зниження слуху, порушення зору та зміни зорових полів, окорухові розлади, бульбарний параліч), мозочковий синдром (дискоординація, розгойдування, похитування, інтенційний тремор, дизартрія). Зазначені симптоми можуть спостерігатися при енцефаліті будь-якої етіології.

Однак окремі вірусні енцефаліти мають специфічні клінічні симптоми або характерні поєднання ознак, які дозволяють відрізнити їх серед інших подібних захворювань [7, с. 76].

Наприклад, для летаргічного енцефаліту – типова гіперсомнія, для японського енцефаліту тяжкі порушення свідомості, для корового енцефаліту – галюцинації та психомоторне збудження, для вітрянкового – мозочкова атаксія, для енцефаліту Сент-Луїс – помірні розлади свідомості.

За своєю течією вірусний енцефаліт може бути типовим, асимптомним, абортивним або блискавичним. Асимптомні форми протікають з періодичною цефалгією, лихоманкою неясного генезу, транзиторним запамороченням та/або епізодичною диплопією. При абортивних варіантах неврологічні симптоми відсутні, можливі симптоми гастроентериту чи респіраторної інфекції.

Також варто наголосити, що гострий вірусний енцефаліт проявляється широким спектром симптомів, що включають різке підвищення температури тіла та лихоманку. Поява різної неврологічної симптоматики є характерною ознакою цього захворювання, включаючи осередкові, менінгеальні та загальномозкові прояви.

У тяжких випадках може виникнути порушення свідомості, що спочатку може проявлятися як оглушення, а згодом переходити до глибокої коми. Також можуть виникати припадки епілепсії та вестибулярні порушення, які можуть проявлятися різким запамороченням або нестійкістю. У пацієнтів можуть спостерігатися різноманітні порушення сну [10, с. 142].

Для для вірусного енцефаліту є також його динаміка. Зазвичай спочатку стан хворого стабілізується, а симптоми поступово регресують. Однак у деяких випадках хвороба може неухильно прогресувати, що може призвести навіть до летального результату. Крім того, існує ризик того, що захворювання може перетворитися на хронічну форму, де можуть виникнути нові симптоми та ускладнення.

Також дуже важливо відрізняти інфекційний вірусний енцефаліт від енцефалопатії. Є багато патологічних станів, що супроводжуються енцефалопатичним синдромом, який може нагадувати вірусний енцефаліт. Найчастіше за клінічною картиною нагадують енцефаліт системні інфекції.

Труднощі, пов’язані з діагностикою, виникають, у тому числі, і через метаболічні порушення (печінкова і ниркова недостатність, ускладнення цукрового діабету). У цьому контексті не варто виключати і ймовірність алкогольної чи медикаментозної інтоксикації.

Найпоширенішими причинами енцефалопатії є гіпоксія/ішемія, метаболічні розлади, порушення харчування, інтоксикації, системні інфекції, злоякісна гіпертензія, черепно-мозкова травма, епілепсія (несудомний епістатус) [4].

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ПІСЛЯ ЛІКАРНЯНИЙ ПЕРІОД

2.1. Фізичні методи відновлення (терапевтична фізична культура,  масаж, фізіотерапія)

 

Після лікарняний період при вірусному енцефаліті дійсно є критичним для пацієнта з огляду на потребу у ефективній реабілітації та фізичному відновленні. У цьому періоді пацієнт зазвичай знаходиться у фазі активного відновлення, під час якого необхідно проводити реабілітаційні заходи з метою поліпшення фізичного стану, моторики та когнітивних функцій [].

Основною метою після лікарняного періоду є покращення якості життя пацієнта, забезпечення повернення його до попереднього рівня функціонування та адаптації до звичних щоденних активностей. Для досягнення цих цілей застосовуються різні методи реабілітації, включаючи фізіотерапію, терапевтичну фізичну культуру та масаж.

У після лікарняному періоді після вірусного енцефаліту, терапевтична фізична культура (ТФК) відіграє ключову роль у процесі реабілітації та фізичного відновлення пацієнтів [8, с. 13].

Цілі використання терапевтичної фізичної культури після вірусного енцефаліті у після лікарняний період:

• відновлення та покращення рухових можливостей пацієнта, які можуть бути порушені внаслідок захворювання (заняття з розтяжки, м’язової сили, координації та балансу);
• покращення стійкості та розслаблення м’язів (зміцнення м’язового каркасу та покращенні стійкості пацієнта);
• підвищення кровообігу та загального стану здоров’я.
• психологічна підтримка та позитивне стимулювання, що допомагає покращити їх моральний стан та мотивацію до відновлення.

Комплекс прав (ТФК) після вірусного енцефаліту повинна включати:

• вправи на розтяжку;
• координаційні вправи;
• вправи на зміцнення м’язів;
• кардіоваскулярні вправи (ходьба, велосипед або плавання) тощо.

Розглянемо детальніше приклади вправ, які пацієнт може використовувати у після лікарняний період.

1. Вправа на розтяжку шиї і плечового поясу.

• сідайте на стілець або на підлогу з прямою спиною;
• повільно нахиляйте голову вперед, спробуйте доторкнутися підборіддям до грудей, відчуваючи розтягнутість у задній частині шиї;
• утримуйте цю позицію протягом 15-30 секунд;
• повільно повертайте голову вправо і вліво, роблячи розтяжку в області шиї;
• повторіть цю вправу 2-3 рази [11].

2. Вправа на розтяжку спини та нижньої частини спини.

• ляжте на спину на килим або гімнастичний килим зі згорнутим рушником під головою для підтримки;
• зігніть праве коліно і притягніть його до грудей, утримуючи коліно однією рукою, а іншою рукою тримаючи ногу за стегно;
• утримуйте цю позицію протягом 15-30 секунд, відчуваючи розтяжку в області спини і стегна;
• повторіть з іншою ногою;
• потім витягніть обидві ноги, розтягніть руки вздовж тіла і утримуйте цю позицію протягом 30 секунд до 1 хвилини, відчуваючи розтяжку в області спини і плечей [2].

3. Вправа на розтяжку м’язів рук і спини:

• стоячи або сидячи, витягніть руки вперед на рівні плечей, зведіть лопатки разом і підніміть руки вгору;
• затримайтеся на кілька секунд і потім повільно опустіть руки вниз;
• повторіть цю вправу кілька разів [11].

4. Вправа на розтяжку м’язів стегна:

• сідайте на підлогу і витягніть одну ногу вперед;
• потім підніміть протилежну ногу і зігніть її в коліні, так що ступня буде піднесена до попереку;
• затримайтеся на кілька секунд і почуйте розтягнення у м’язах стегна;
• повторіть цю вправу для обох ніг [6].

Під час використання вправ на розтяжку тіла варто переконатися, що пацієнт робить ці вправи обережно і без болю. Якщо він відчуває дискомфорт або біль, можна порекомендувати йому зменшити інтенсивність розтяжки.

 

2.2. Реабілітаційні заходи для пацієнтів з вірусним енцефалітом

 

Після лікарняна реабілітація пацієнтів з вірусним енцефалітом відіграє важливу роль у поверненні їх до активного життя та відновленні якості життя. Цей процес має комплексний характер і включає різноманітні заходи, спрямовані на поліпшення фізичних, психологічних та соціальних аспектів їхнього благополуччя.

Дослідники також акцентують на тому, що індивідуальність кожного пацієнта є ключовою у після лікарняному періоді після вірусного енцефаліту. Врахування унікальних характеристик, таких як вікові особливості, фізичний стан, попередній рівень активності та супутні захворювання, дозволяє розробити індивідуально адаптовану програму реабілітації, яка максимально враховує потреби та можливості кожного пацієнта [12, с. 49].

Ця програма реабілітації може включати в себе різноманітні методи терапії, адаптовані до конкретних потреб пацієнта. Фізіотерапія спрямована на покращення функціональних можливостей та зміцнення м’язів, терапевтична фізична культура допомагає покращити рухову активність та координацію, а масаж сприяє розслабленню м’язів та зменшенню болю. Вони допомагають пацієнтам відновити контроль над своїм тілом та повернутися до звичних щоденних активностей.

Однак вагому роль під час реабілітації пацієнтів відіграє і психологічна підтримка, оскільки багато пацієнтів можуть зазнавати стресу, депресії або тривоги через важкість захворювання та його наслідки. Психологи та психотерапевти, разом з медичним персоналом, зосереджуються на наданні підтримки пацієнтам у керуванні емоційними та психологічними труднощами, з якими вони можуть стикатися під час процесу відновлення.

Однією з ключових ролей психологів у реабілітації є допомога пацієнтам у виявленні та розумінні їхніх емоційних реакцій на захворювання та його наслідки [6, с. 25]. Психологи сприяють усвідомленню впливу емоційного стану на фізичне та психічне самопочуття, а також вчать ефективним стратегіям управління стресом та тривогою.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!