Курсова робота “Вплив Візантії на культурний розвиток Київської Русі”

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Виникнення та поширення християнства в Київській Русі 

1.1. Аскольдове хрещення

1.2. Християнство за часів княгині Ольги

1.3. Особливості християнізації держави князем Володимиром

1.4. Візантійські тенденції в розбудові християнської церкви на Русі

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Вплив Візантії на розвиток літератури в Київській Русі 

2.1. Візантійська релігійна література

2.2. Поява руських церковних творів

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Київська русь та її вплив на розвиток освіти та науки

3.1. Поява шкіл

3.2. Започаткування науки

Висновки до розділу 3

Висновки

Список джерел та літератури

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. В історії взаємодії культур та цивілізацій існують епохальні періоди, коли окремі держави або імперії стають каталізаторами культурного розквіту та розвитку для інших. Однією з таких визначальних епох є вплив Візантійської імперії на Київську Русь. Здійснюючи свою суттєву роль у світовій історії, Візантія залишила неперевершені сліди на різних аспектах життя та культурного розвитку Київської Русі.

Актуальність вивчення впливу Візантії на культурний розвиток Київської Русі полягає у важливості розуміння коренів та структурних аспектів формування культурної ідентичності. Дослідження цієї теми допоможе краще зрозуміти процеси адаптації, перетворення та взаємодії між двома великими цивілізаціями, а також їхнім впливом на формування релігійних, художніх, архітектурних та інших культурних здобутків Київської Русі.

Метою курсової роботи є аналіз та систематизація впливу Візантії на культурний розвиток Київської Русі.

Для досягнення зазначеної мети передбачено наступні наукові  завдання:

1. дослідити вплив Візантійської імперії на релігійне життя Київської Русі;
2. з’ясувати особливості церковного будівництва в  Київській Русі;
3. виявити специфіку візантійського впливу на розвиток літератури;
4. розглянути процес становлення християнської освіти;
5. визначити вплив Київської русі на розвиток науки.   

Об’єктом дослідження є вплив Візантії на культурний розвиток Київської Русі.

Предметом даної курсової роботи є розгляд різноманітних сфер культури, які зазнали впливу Візантії в Київській Русі. Серед ключових аспектів дослідження – релігійне та духовне життя, художнє мистецтво, архітектура, освіта та наука.

Структура курсової роботи.  Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (31 найменувань). Загальний обсяг курсової роботи становить 40 сторінок.

 

РОЗДІЛ І. ВИНИКНЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

1.1. Аскольдове хрещення

 

Важливо зауважити, що нічого не згадується про факт хрещення Аскольда в давньоруських літописах, ймовірно, через те, що його роль як першохрестителя Русі вважалася винятковою для святого Володимира [1, с 34].

Аскольдове хрещення стало наслідком успішного походу на Константинополь 860 р., добре відомого як за давньоруськими літописами, так і за візантійськими джерелами. «Народ (руси) від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море», — писав патріарх Фотій, очевидець осади столиці Візантії. Рятуючись від погрому, імператор Михаїл ІІІ змушений був просити миру, однією з умов якого і стало хрещення Аскольда та його війська.

Князь отримав при хрещенні ім’я Миколи, патріарх Фотій створив нову митрополію і направив до Києва єпископа Михаїла. Існування Руської (Київської) єпархії у ІХ ст. безпосередньо засвідчують численні джерела, в тому числі й найавторитетніші. Відомий український вчений Михайло Брайчевський, вважав, що саме Аскольд зробив першу спробу хрещення всієї Русі, а розлога літописна оповідь про хрещення Володимира була перекручена, оскільки насправді описувала Аскольдове хрещення.

Для охрещення давньоукраїнської держави Київської Русі  та розвитку на її теренах Церкви Христової, святійший патріарх Константинопольський Фотій через місіонерську місію рівноапостольних Кирила і Мефодія заснував окрему єпархію на правах Митрополії (скерувавши до неї митрополита або архієпископа), що відбулось близько 861-862 рр. [1, с 18].

Підтвердженням цьому є те, що за візантійського імператора Лева Мудрого (881 – 911 рр.) Київська єпархія значилась за різними джерелами на 60-му та 61-м місці в диптиху Константинопольського патріархату і мала статус митрополії.

Відповідно помилково внесений (чи свідомо сфальсифікований) до списку Київського літопису   (зводу)  862 рік, як рік  заснування Київської держави (давньоукраїнської держави, а не суто російської – як про це пишуть здебільшого російські історики) на думку вчених, зокрема, і видатного російського історика професора Карташева, фактично є роком заснування Київської Митрополії (на сьогодні – Української Православної Церкви), якій наступного 2012 року виповниться 1150 років.

Тож прийняття християнства Великим київським князем (каганом) Оскольдом в 860 році, перше офіційне хрещення Київської Русі від місії рівноапостольних Кирила і Мефодія в 861-862 рр. та заснування Київської Митрополії (Української Православної Церкви) у 862 рр. є тими історичними датами, які засвідчують факт утвердження Церкви Христової на теренах уже визнаної, зокрема Візантійською імперією та Константинопольським патріархатом, а відтак раніше створеної та існуючої давньоукраїнської держави Київської Русі.

Незважаючи на невеликі досягнення хрещення в 866 році, слід відзначити, що Аскольда, визнаного першим князем-християнином у наших землях, було примусово позбавлено київського трону та піддано жорстокому вбивству. І хоча об’єктивних передумов для всенародної християнізації ще не існувало, варто зазначити, що християнські переконання в IX-X століттях залишалися популярними переважно серед верхівки влади [20, c. 112]. Здебільшого, християнство за цей період проникало лише серед правлячої еліти.

 

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ВІЗАНТІЇ НА РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

2.1. Візантійська релігійна література.

 

Візантійська релігійна література, що охоплює період від IV до XV століття, відігравала важливу роль у формуванні та розквіті православної християнської культури. Ця література включала широкий спектр творів, які сприяли релігійному навчанню, мистецтву та духовному розвитку.

Основні аспекти візантійської релігійної літератури включають:

1. Біблійські твори: біблійська література є однією з найважливіших та впливових частин світової літератури, адже Біблія вважається святим текстом для багатьох релігій, зокрема для юдеїв та християн. Вона складається з двох основних частин: Старого та Нового Заповітів. Кожна з цих частин має у собі різноманіття жанрів та текстів, які варто розглядати окремо.

Візантійське стилістичне трактування біблійської літератури відзначалося особливою увагою до духовності, символізму та різноманітності інтерпретацій. Візантійські теологи та літератори часто використовували алегорії для тлумачення біблійських текстів. Вони розглядали події та персонажі як символи більших духовних істин або подій. Багатство символів в біблійських оповіданнях та притчах розглядалося як ключ до розуміння глибоких духовних значень [19, c. 211]. Візантійські трактати та проповіді часто спрямовані на пояснення доктрин та догм церкви через розкриття біблійських текстів. Таке тлумачення віддзеркалювало глибокі теологічні роздуми. Біблійські історії розглядалися як приклади для духовного розвитку та вдосконалення. Це трактування сприяло формуванню візантійської духовності та аскетичних ідеалів. Візантійці вірили в гармонію біблійських текстів та намагалися зберегти їх консистентність, об’єднувати різні частини для узгодження повчань та пророцтв. Біблійські рукописи візантійського періоду відзначалися витонченими каліграфічними оформленнями та мініатюрами, які доповнювали текст та викликали духовний контемпляційний настрій. Біблійська література відігравала ключову роль у літургії та богослужіннях, де тексти використовувались для вираження віри, молитви та спілкування з Богом. Візантійське трактування біблійських текстів відзначалося творчістю та естетичним підходом, що робило його більш вражаючим для вірян [29, c. 112].

Візантійське стилістичне трактування біблійської літератури визначало духовну культуру того часу та впливало на розвиток православної традиції, ставши важливим елементом християнської теології та духовності.

2. Твори патрології. Патрологія — це збірник творів візантійських та ранньохристиянських авторів. Тут включено твори апологетів, творців патристики та інших духовних лідерів, які вплинули на формування православної доктрини.

Історія християнства визначена великою кількістю видатних думок та доктрин, вивчення яких допомагає розуміти еволюцію віри та духовності. Твори патрології та літератури візантійського періоду здійснили значний вплив на християнську теологію, мораль та практики церкви. Це відображається у розширенні доктрин, зміцненні християнської ідентичності та встановленні основних принципів церковного життя.

Твори патрології, які включають в себе листи, трактати та проповіді вчених раннього християнства, були вирішальним етапом у формуванні теологічних концепцій та пізнанні вчення Церкви. Святий Ігнатій Антіохійський у своєму “Листі до Римлян” підкреслив необхідність єдності церковного тіла та покори владі єпископа. Цей принцип став важливим фундаментом для ієрархічної структури церкви та принципу авторитету єпископа в релігійних питаннях.

Святий Іриней Ліонський, зокрема у “Проти гересей”, став оборонцем правомірності вчення та протистоянням гностичним єресям. Його твір допоміг сформувати систему вірою, яка визначала правильність вчення та те, що слід вважати за єресь.

Візантійська література, зокрема твори святих отців VII Вселенського Собору, внесла важливий вклад у розуміння та формулювання доктрини Святого Духа. Це визначило дальший розвиток триїнітарної теології та сприяло встановленню правильної трактовки церковних таїнств.

Святий Григорій Палама в “Тріадології” впровадив концепції про переживання Божественної енергії, що вплинуло на розуміння внутрішнього духовного життя та аскетичних зусиль. Його вчення дозволило вірянам глибше зануритися в практику молитви та містичного об’єднання з Богом.

Святі отці VII Вселенського Собору у своїх творах проявили турботу про єдність церковної традиції та визначили основні принципи розвитку православної церкви. Їхні теологічні праці стали важливим вказівником для вирішення спорів та конфліктів у церковній сім’ї [31, c. 96].

Твори патрології та візантійської літератури продовжують впливати на сучасне християнство, будучи джерелом духовної надбудови для вірян. Вони служать основою для розуміння вчення Церкви, зміцнюючи віру та об’єднуючи вірян у спільноті християнської традиції.

3. Аскетична література. Аскеза, яка є внутрішнім стремлінням до духовного вдосконалення та об’єднання з Богом, займає особливе місце в історії християнства. Аскетична література, що виникла в епоху Візантії, відіграла важливу роль у формуванні духовної традиції та вплинула на християнське життя, ставши джерелом навчання та натхнення для вірян.

Аскетичні трактати візантійських письменників відзначаються глибоким розумінням духовної практики та прагненням до вдосконалення особистого вірування. Однією з ключових фігур є святійший Григорій Палама, який у своїх працях проповідував концепцію духовного спілкування з Богом через молитву та аскетичні зусилля. Він розглядав аскезу як засіб досягнення таїнства віри, вкладаючи в це вчення глибокі філософські аспекти.

Однак аскетична література не обмежувалася лише святими та теологами. Багато аскетичних творів було написано через практичне досвід життя монахів та аскетів. Такі твори, як “Інструкції для монахів” чи “Життя святого аскета”, були практичними посібниками для тих, хто шукав внутрішню глибину у своїй вірі [3, c. 54].

Вплив аскетичної літератури на християнство виявився в кількох аспектах. По-перше, вона вдосконалювала духовний життєвий стиль вірян та розвивала в них особистий зв’язок з Богом. Аскетизм служив засобом очищення душі від матеріальних пошуків та сприяв глибшому розумінню духовних цінностей.

По-друге, аскетична література вплинула на організацію монашеских спільнот та монастирів. Засновані на принципах аскези, вони стали центрами духовного  розвитку, зберігаючи та розвиваючи християнську традицію.

По-третє, аскетичні традиції вплинули на церковне богослужіння та ритуали. Монахи, які практикували аскезу, вносили свої досвід та духовні практики у літургійне життя, зміцнюючи Церкву як спільноту віруючих.

Отже, аскетична література та аскетичні традиції Візантії відіграли значущу роль у розвитку християнства. Ці твори стали свідченням постійного прагнення до духовної глибини та внутрішнього об’єднання з Богом, надихаючи покоління вірян на шляху особистого духовного зростання.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!