Курсова робота “Вулканізм і його роль у формуванні географічної оболонки”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВУЛКАНІЗМУ

1.1. Сутність поняття вулканізму

1.2. Географічне поширення вулканізму

РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУЛКАНІЗМУ

2.1. Класифікація вулканічних процесів

2.2 Продукти вулканічних вивержень

РОЗДІЛ 3. ВУЛКАНІЗМ ЯК ФАКТОР ТРАНФСОРМАЦІЇ ГЕОГРАФІЧНОЇ ОБОЛОНКИ

3.1. Вулканізм, як фактор рельєфоутворення

3.2. Вплив вулканізму на атмосферу

3.3. Вплив вулканізму на гідросферу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У лютому 2023 р. у Сирії та Туреччині стався досить потужний землетрус, внаслідок якого загинули, щонайменше 30 тис. людей. Окрім, цього землетруси відбулися у цьому місяці у ряді інших регіонів світу, однак, на щастя, з меншими жертвами та руйнуваннями. Усі ці трагічні події демонструють та нагадують людству щодо, важливості подальшого вивчення внутрішніх процесів, що відбуваються у Землі. Також варто зауважити, що вулканізм у процесі формування Землі відіграв суттєву роль для становлення сучасного складу атмосфери і формування сучасного рельєфу. І сучасні глобальні зміни клімату, мають вивчатися також з точки зору впливу вулканізму задля більш глибшого розуміння даного процесу.

Метою дослідження є аналіз особливостей впливу вулканізму на географічну оболонку.

Для досягнення вищезазначеної мети ставляться такі завдання:

1. Виявити сутність поняття вулканізму;
2. Розкрити класифікацію вулканічних процесів;
3. Дослідити вулканізм, як фактор транфсормації географічної оболонки.

Об’єктом дослідження є – вулканізм.

Предметом дослідження є вулканізм, як фактор впливу на географічну оболонку.

У даній науковій роботі автором були використані загальнонаукові методи: порівняння; теоретичний аналіз і синтез; абстрагування; конкретизація і ідеалізація; індукція і дедукція; аналогія; класифікація; узагальнення; історичний метод.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження слугували праці вітчизняних та зарубіжних вчених: Митрохин О. В.[1], Лисенко О.А.[2], Подзігун І.М.[3], Міхницька Т.П.[4], Половка С.Г.[5], Пігулевський П.Г.[6], Васильєв О.М.[7], Генералова Л.В.[8], Приходько В.Л.[9], Деяк М.А.[10] та інших.

Особливості структури даної роботи обумовлені об’єктом даного наукового дослідження, його предметом, метою та відповідно до неї завданнями. Дана наукова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та відповідного списку використовуваної літератури.

Вступ даної наукової роботи розкриває актуальність, демонструє об’єкт, предмет, мету, і відповідно до мети – завдання, і також методи дослідження. У першому розділі розглядаються теоретико методологічні засади дослідження вулканізму. У другому розділі приводиться комплексна характеристика вулканізму. Третій розділ присвячений питанням прояву вулканізму як фактору транфсормації географічної оболонки. На закінчення даного наукового дослідження підбиваються загальні підсумки, і також формуються остаточні висновки по даній темі.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВУЛКАНІЗМУ

1.1. Сутність поняття вулканізму

 

Вулканізм виникає через внутрішнє тепло Землі та пов’язаний з тектонічними процесами та є частиною циклу творення гірських порід. Вулканізм може як підвищувати, так і знижувати температуру в атмосфері. Вулканізм може спричинити тривале підвищення середньої температури шляхом виділення парникових газів, але при цьому дуже повільними темпами протягом мільйонів років може вплинути на настання нового льодовикового періоду.

Для порівняння, діяльність людини, яка призводить до підвищення рівня парникових газів в атмосфері стала помітна для вчених протягом кілька десятиліть. Вулканічні явища також можуть спричинити короткочасне охолодження через збільшення кількості частинок у повітрі, які відбивають сонячне світло в атмосфері. Хоча вулканічні події не спричинили нещодавнього підвищення середньої температури Землі, виверження відбувалися протягом всієї історії та впливали на систему Землі різними способами в різних масштабах.

Деякі з цих способів включають:

1. Вплив на відбивну здатність атмосфери шляхом виділення частинок у повітрі, що може призвести до короткочасного охолодження атмосфери;
2. Збільшення кількості частинок в повітрі, що впливають на якість повітря;
3. Вивільнення парникових газів, включаючи вуглекислий газ і водяну пару, хоча цього недостатньо для пояснення поточних тенденцій потепління;
4. Вплив на горотворення та формування нової суші;
5. Створення умов для переміщення людських популяцій, які живуть поблизу вулканів, через викид лави, попелу та повітряних часток[11].

Похідним явищем від вулканізму є землетрус, який у свою чергу обумовлюється низкою причин. Основною з них є розрядка напруг, що періодично накопичуються в земній корі і верхній мантії, тобто вивільнення енергії, що накопичується внаслідок взаємодії літосферних плит. Це супроводжується різким посиленням тиску на гірські породи, а потім їх стисненням та подальшим розширенням. Деформації стиснення і розширення викликають коливання руху у вигляді сейсмічних хвиль, що поширюються у всіх напрямках. Крім того, землетруси виникають при вулканічній діяльності, потужних наземних чи підземних обвалах. Тому усі землетруси поділяються на денудаційні, вулканічні та тектонічні. Денудаційні (обвальні) землетруси відбуваються через підземні обвали, після ударів, що виробляються масою породи, що обвалилася. Обвали відбуваються внаслідок денудаційних обвалів. Відсоток денудаційних становлять менше 1 % від загальної кількості землетрусів.

Денудаційні землетруси зазвичай виникають у місцевостях, складених вапняками, гіпсами та іншими легко розчинними породами, у яких виникають печери різної величини. При значному розростанні печер їхня стеля обвалюється під вагою навантаження вищих шарів. Чим більше маса породи, що обвалилася, і висота обвалу, тим сильніше відчувається на поверхні поштовх. Іноді за першим обвалом слідує інший або навіть кілька, з проміжками в кілька днів. Якщо підземний обвал досягає поверхні, відбувається провал, частіше воронкообразной форми.

Сила обвальних землетрусів доволі нечасто перевищує в епіцентрі 7 балів, і значні руйнування можуть виникнути тільки у зв’язку з обвалами, що утворюються на поверхні. Варто вказати, що згадки про землетруси є і в Біблії, і в трактатах античних вчених, а також у записах стародавніх китайських та японських писемних джерелах. До ХІХ ст. більшість повідомлень про землетруси містили описи, щедро насичені усілякими забобонами, і теоріями, які засновані на мізерних та недостовірних спостереженнях. Якщо розглядати характер процесів у вогнищах землетрусів, можна виділити кілька типів наступних землетрусів.

Тектонічні землетруси виникають внаслідок раптового зняття напруги, наприклад, при переміщеннях вздовж розлому в земній корі (дослідження останніх років показують, що причиною глибоких землетрусів можуть бути і фазові переходи в мантії Землі, що відбуваються за певних температур і тисків). Іноді глибинні розломи виходять поверхню. Під час катастрофічного землетрусу в Сан-Франциско 18 квітня 1906 р. загальна довжина поверхневих розривів у зоні розлому Сан-Андреас становила понад 430 км, максимальне горизонтальне зрушення – 6 м.

Техногенні землетруси можуть бути викликані діяльністю людства: підземними ядерними випробуваннями (для прикладу в СРСР мирних ядерних підземних вибухів було 124), заповненням водосховищ при їх будівництві, видобутком нафти та газу через нагнітання рідини у свердловинах, вибуховими роботами при видобутку корисних копалин тощо. Менш сильні землетруси відбуваються при обвалі склепінь печер або гірничих виробок. Вулканічні землетруси – різновид землетрусів, у яких поштовхи виникають внаслідок різких переміщень магматичного розплаву в надрах вулканів чи в результаті виникнення розривів під впливом цих переміщень.

Найчастіше бувають тектонічні землетруси. Особливістю цього стихійного лиха є те, що руйнуються будинки та споруди, виникають гірські обвали, лавини. Наприклад, 1948 р. землетрус в Ашхабаді (Туркменія) призвів до загибелі більшої половини населення міста (сто тисяч із ста тридцяти тисяч жителів), вціліло лише кілька будівель. За шкалою MSK-64 сила землетрусу сягала 10 балів. Також можна розділити природу землетрусів на штучні (дії людини, спрямовані на спонукання виникнення землетрусу: вибухи, розкопки земних порід для видобутку корисних копалин та ін.) та природні (внутрішні зміни планети Земля, вплив космічних бурь, вплив Сонця, а також деяких інших явищ Космосу).

За наслідками численних спостережень перед виникненням багатьох землетрусів відбуваються такі природні явища:

1. Великі та тривалі зливи;
2. Поява у повітрі надлишку таких газів, як уранові сполуки, радону, гелію, аргону;
3. Сильне занепокоєння і незвичайна поведінка домашніх та диких тварин, вважається, наприклад, що собаки можуть передбачати землетруси [12].

Головними наслідками землетрусів є: людські жертви; руйнування будівель та споруд; руйнування потенційно небезпечних об’єктів, нафто- та газопроводів; утворення завалів; руйнування систем життєзабезпечення та виникнення розломів земної кори.

 

1.2. Географічне поширення вулканізму

 

Поширення вулканів у світі приурочено переважно до меж тектонічних плит. Вулкани не випадково розподілені по поверхні Землі. Більшість зосереджена на екваторі, уздовж ланцюгів островів або під морем, утворюючи довгі гірські хребти. Поширення вулканів у всьому світі є найбільшим поблизу Тихоокеанського вогняного кільця, оскільки тут розташовано майже 70% вулканів світу.

Розподіл вулканів по всьому світу є важливою концепцією для розуміння пов’язаних геоморфологічних понять, таких як тектоніка плит. Так, тихоокеанське «Вогняне кільце» оточує Тихий океан і містить більше половини діючих вулканів світу над рівнем моря. За останні 25 років вчені розробили гіпотезу, відому як тектоніка плит, яка пояснює розташування вулканів та їх зв’язок з іншими великомасштабними геологічними об’єктами.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!