Курсова робота ” Характеристика кримінальних правопорушень проти життя і здоров’я особи “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ 

1.1. Загальна характеристика злочинів проти життя людини 

1.2. Характеристика вбивства через необережність 

1.3. Інші злочини проти життя людини 

РОЗДІЛ ІІ. ЗЛОЧИН ПРОТИ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ 

2.1. Загальна характеристика злочинів проти здоров’я людини 

2.2. Тілесні ушкодження та їх види 

2.3. Інші посягання на здоров’я людини 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Проблема злочинів проти життя та здоров’я людини завжди була й залишиться однією з найбільш нагальних і болючих проблем суспільства і одним із факторів його дестабілізації. Ступінь цивілізованості в суспільстві вимірюється ставленням людини до життя і здоров’я оточуючих, тому що це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них.

На найвищому законодавчому рівні – в Конституції України ст. 3 зазначено,що людина, її життя і здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а в ст. 27 наголошується, що кожен має право захищати власне життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Тому злочини проти життя і здоров’я становлять велику суспільну небезпеку. Вони позбавляють потерпілого найціннішого блага і стають трагедією для його сім’ї і близьких, наслідки якої незворотні і не можуть компенсувати завдані збитки.

Яскраво виражена поширеність злочинів проти життя і здоров’я людини в структурі всіх злочинів, нестабільність їх динаміки, придбання нових негативних якісних характеристик – все це вимагає постійного дослідження даної проблеми.

Основою в цьому відношенні є ефективна розробка інструментів, спрямованих на захист цих благ, а також комплекс ефективних заходів, спрямованих на їх системну протидію. Одне з центральних місць займають юридичні норми, що складають розділ ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК України) – кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи.

Метою даної роботи є проведення юридичного аналізу кримінальних правопорушень проти здоров’я і суспільна небезпечність цього злочину на основі їх всебічного дослідження та вивчення.

Завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети дослідження, наступні:

1. розкрити суть та зміст таких понять як злочини проти життя, злочини проти здоров’я, вбивство, тілесні ушкодження;
2. дослідити об’єктивну та суб’єктивну сторону злочинів проти життя і здоров’я людини;
3. розглянути види та склад злочинів проти життя і здоров’я людини;
4. розглянути злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров’я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування;
5. з’ясувати сучасний стан злочинності проти життя та здоров’я людини в Україні.

Об’єктом дослідження є злочини проти життя та здоров’я людини, в межах якої знаходиться.

Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика проти здоров’я особи.

Методи дослідження. В роботі використані загальнонаукові та прикладні методи дослідження, а саме: порівняльний метод використовувався у порівнянні юридичної відповідальності за даний злочин; логічний метод був застосований при написанні всієї роботи; метод узагальнення використовувався при написанні висновків в роботі.

Джерельна база роботи складається із нормативно-правових актів, а саме: Конституції України, законів України, які регулюють порядок захисту життя та здоров’я особи в Україні, а також праць вчених, що стосуються теоретичних основ кримінально-правової кваліфікації визначених злочинів у цій роботі, як: В. Г. Гончаренко, С. Л. Голуб, М. Й Коржанський, В.К Матвійчук, В. Я. Тацій та ін.

Структура роботи. Дана робота складається з вступу, основної частини, яка містить два розділи, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

1.1. Загальна характеристика злочинів проти життя людини

 

Згідно з Конституцією України (ст. 27), кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати людське життя. Кожна людина має право захищати своє власне життя і здоров’я, життя та здоров’я інших людей від протиправних посягань [12].

Взагалі зміст права на життя складають:

1) право народитися;

2) право на самозахист від реальної небезпеки для життя;

3) право на звернення за охороною та захистом свого життя до державних, недержавних та міжнародних органів і організацій;

4) право вимагати від інших суб’єктів правовідносин політичних, економічних та інших гарантій повноцінного права на життя;

5) право на захист і на рятування уповноваженими працівниками правоохоронних органів, рятувальних служб, медичними та іншими працівниками життя кожної людини;

6) право розпоряджатися своїм життям на власний розсуд;

7) право на відсутність у законодавстві будь-яких підстав для позбавлення людини життя [13, с. 116-117].

Існують випадки, коли позбавлення людини життя не є по рушенням права на життя якщо воно вчиняється внаслідок неминучої потреби застосування сили:

• коли особа захищається від незаконного насильства;
• під час законних дій, здійснюваних на законних підставах для придушення заворушень або повстання (ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) [10].

Тому життя людини має дуже високу соціальну цінність, тому її необхідно належним чином захищати. До них належать Кримінальний кодекс України відносить різні види умисних вбивств (статті 115-118), вбивство через необережність (ст. 119); доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129) [15].

Об’єктом даних злочинів є життя людини.

Що ж таке вбивство? Вбивство – протиправне (умисне або необережне) позбавлення життя однією людиною (групою людей) іншої людини. Існують: основний склад вбивства, кваліфіковані склади і привілейовані склади вбивства [6]. Таким чином, вбивство – це протиправне заподіяння смерті іншій людини [15]. Отже, не вбивство, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння [14, с. 31-32], не вважається злочином самогубство чи замах на самогубство.

Об’єктивна сторона вбивства є вчинення протиправної дії (фізичний або психічний вплив на людину) або бездіяльність (не вчинення будь-яких дій, що могли б відвернути смерть потерпілого).

Суб’єктивна сторона вбивства є вчинення злочину з умислом (прямим чи непрямим) і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість).

Суб’єктом вбивства може бути будь-яка особа, яка досягла 14-ти років, за вбивства, передбачені ст.ст. 115-117, і 16-ти років – за вбивства, передбачені ст.ст. 118, 119 КК.

Закінченим вбивство вважається з моменту настання наслідку злочину – смерті людини.

За суб’єктивною стороною злочини проти життя особи поділяються на такі види [13, с. 117; 2, с. 101-110]:

1) вбивство через необережність (ст. 119), яке може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості;

2) умисні вбивства (яке може бути вчинене прямим або непрямим способом).

 

1.2. Характеристика вбивства через необережність

 

Кримінально караними визначаються вбивства, вчинені через необережність, передбачені ст. 119 КК, їх слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій чи бездіяльності і не повинна була або не могла цього передбачити [13, с. 123].

Суб’єктивна сторона – необережність у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості [5, с. 36].

Об’єктом злочину є життя особи.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

а) діянням посяганням на життя іншої особи;

б) причинним зв’язком між вказаними діяннями і наслідками;

в) наслідками у вигляді смерті людини.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла загального віку кримінальної відповідальності (16 років).

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.

Покарання за злочин:

• обмеження волі на строк від трьох до п’яти років позбавлення волі на той самий строк (ч. 1 ст. 119);
• позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років (ч. 2 ст. 119) [13, с. 123-124].

Вбивство відрізняється від усіх інших видів тільки ознаками суб’єктивної сторони. Суспільна небезпека необережного вбивства не така висока, як умисного вбивства. Це не дивно, адже суб’єкт, який це вчинив, не лише не бажає смерті жертви, але й не допускає навіть можливості виникнення такої ситуації [7]. У цьому випадку, як згадувалося вище, можливі дві форми недбалості: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість [5, с. 36].

Вбивство через злочинну самовпевненість має місце тоді, коли винний передбачає абстрактну можливість настання смерті, але розраховує її усунути, відвернути, вважаючи, що в даному випадку вона не настане.

Винний розраховує на якісь певної реальної ситуації (його здібностей, його фізичної сили, властивості машини, механізмів, поведінки тварини тощо). Але, зрештою, цей розрахунок недоречний і зазнає невдачі. Вина людини, яка діяла таким чином, було те, що вона залежала від того, щоб бути менш уважним і ненадійним. Це часто відбувається при порушенні різних правил користування автомобілями, зброєю, вогнем, вибуховими речовинами тощо.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!