Курсова робота “Загальні засади призначення покарання та їх кримінально-правове значення”

ЗМІСТ

 

Вступ 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ 

1.1. Поняття та види покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові 

1.2. Поняття сукупності кримінальних правопорушень та її відмежування від конкуренції кримінально-правових норм 

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ 

2.1. Призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного 

2.2. Призначення покарання з урахуванням обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання 

РОЗДІЛ III. ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА СУКУПНІСТЮ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ 

Висновки 

Список використаних джерел 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У сучасному суспільстві кримінально-правова політика держави є одним із ключових інструментів забезпечення правопорядку, законності та захисту прав і свобод громадян. В умовах реформування правової системи України, європейської інтеграції та прагнення до утвердження принципів верховенства права особливого значення набуває інститут покарання як один із головних засобів реалізації норм кримінального права.

Водночас призначення покарання є складним та відповідальним процесом, який потребує чіткого дотримання встановлених законодавством принципів і правил, адже від правильності цього рішення залежить як доля конкретної особи, так і ефективність усього механізму кримінального правосуддя.

Загальні засади призначення покарання, закріплені у статті 65 Кримінального кодексу України, виступають орієнтирами, які повинні забезпечувати індивідуалізацію покарання, справедливість та гуманність при його визначенні. Вони враховують як ступінь тяжкості злочину, так і особу винного, обставини справи, а також пом’якшуючі й обтяжуючі обставини. Наявність і належне застосування цих засад дозволяє досягати цілей покарання – не лише каральної, а й превентивної та виховної.

Актуальність дослідження загальних засад призначення покарання обумовлена також і тим, що в практиці застосування кримінального законодавства неодноразово виникають проблеми, пов’язані з неоднозначним тлумаченням або неналежним урахуванням цих засад судами. Це може призводити до несправедливості у винесених вироках, порушення прав людини, а також знижувати довіру до правосуддя. Крім того, реформування кримінального законодавства та адаптація його до європейських стандартів потребують ґрунтовного аналізу чинних положень про призначення покарання.

У теорії кримінального права проблеми призначення покарання вивчалися такими вченими, як Л. В. Багрій-Шахматов, М. І. Бажанов, Н. А. Беляєв, Є. В. Благов, Г. С. Гаверов, І. М. Гальперін, І. І. Горелік, В. К. Грищук, Т. А. Денисова, В. К. Дуюнов, А. В. Іщенко, В. І. Зубкова, І. І. Карпець, Г. А. Кригер та інші.

Мета дослідження є комплексне дослідження загальних засад призначення покарання, закріплених у Кримінальному кодексі України, а також з’ясування їх змісту, правової природи, ролі та значення в механізмі реалізації кримінальної відповідальності.

Для досягнення мети дослідження передбачено виконання таких завдань:

1. Проаналізувати поняття та види покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові;
2. Дослідити поняття сукупності кримінальних правопорушень та її відмежування від конкуренції кримінально-правових норм;
3. Визначити призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного;
4. Розкрити призначення покарання з урахуванням обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання;
5. З’ясувати призначення за сукупністю кримінальних правопорушень додаткових покарань.

Об’єкт дослідження – покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Предмет дослідження – статті КК України, якими врегульовано порядок призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Методи дослідження в процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи, як:  метод теоретичного аналізу та систематизації; порівняльно-історичний метод; формально-юридичний.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 36 сторінок, список використаних джерел налічує 29 найменувань.

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

1.1. Поняття та види покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові

 

Покарання є заходом державного примусу, який призначається за рішенням суду особі, що визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, і виражається у визначених законом обмеженнях її прав і свобод. Метою покарання є не лише відплата за вчинене, а й виправлення засудженого та попередження нових злочинів як з його боку, так і з боку інших осіб. Варто зазначити, що покарання не повинно супроводжуватися завданням фізичного болю або приниженням гідності людини.

З погляду правової природи, покарання поділяються на три категорії:

1. ті, що можуть призначатися виключно як основні;
2. такі, що застосовуються лише як додаткові;
3. і такі, що можуть виступати як в основній, так і в додатковій ролі.

Відповідно до статті 51 Кримінального кодексу України, до осіб, яких визнано винними у скоєнні кримінального правопорушення, суд має право застосовувати різні види покарань [12].

Одним із них є штраф (стаття 53 КК), який являє собою грошове стягнення, що накладається судом згідно з нормами Особливої частини Кодексу, а також положеннями частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається з урахуванням серйозності злочину та фінансового стану винного й може коливатися в межах від тридцяти до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інше не передбачено окремими положеннями закону [14].

У випадку вчинення кримінального правопорушення, за яке основним видом покарання передбачено штраф у розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд не має права призначити суму штрафу меншою за суму завданої матеріальної шкоди або прибутку, одержаного внаслідок такого правопорушення, навіть якщо максимальний розмір штрафу, зазначений у санкції відповідної статті (чи її частини) Особливої частини цього Кодексу, є меншим.

Якщо суд дійде висновку, що злочин вчинено у співучасті, і роль конкретної особи — як виконавця, співвиконавця, організатора, підбурювача чи пособника — була другорядною або мінімальною, то йому (їй) може бути призначене покарання у вигляді штрафу в межах, визначених санкцією відповідної статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, без врахування обсягу заподіяної матеріальної шкоди чи незаконно одержаного доходу. Штраф як додатковий захід кримінального впливу може бути призначений лише в тих випадках, коли це прямо вказано у санкції статті (частини статті) Особливої частини Кодексу.

 

1.2. Поняття сукупності кримінальних правопорушень та її відмежування від конкуренції кримінально-правових норм

 

Під сукупністю кримінальних правопорушень розуміють ситуацію, коли особа скоїла два або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами однієї статті Особливої частини Кримінального кодексу, за які раніше не була засуджена. При цьому не враховуються правопорушення, за які винуватця було звільнено від відповідальності згідно з чинним законодавством.

Сукупність злочинів поділяється на ідеальну та реальну. Ідеальна сукупність виникає у випадках, коли одним єдиним діянням одночасно скоюється декілька кримінальних правопорушень. Наприклад, службова особа, яка отримала наркотичні засоби як хабар, своїми діями порушує ст. 368 і ст. 308 КК одночасно.

Основними ознаками ідеальної сукупності є те, що кримінальні правопорушення:

а) здійснені одним діянням;

б) відбуваються в одному місці;

в) скоєні одночасно;

г) містять усі необхідні елементи, передбачені двома чи більше статтями Кримінального кодексу.

Реальна сукупність виникає у випадках, коли одна особа у різний час здійснює два або більше кримінальних правопорушень різними діями. Кожен із таких злочинів оцінюється окремо відповідно до конкретної статті (або її частини) Кримінального кодексу. До сукупності також належать ситуації, коли злочини вчинені спільно кількома особами, або ж коли деякі з них залишилися недоведеними до кінця, наприклад, у вигляді замаху чи приготування.

Конкуренція кримінально-правових норм — це особливе явище в правозастосуванні, що виникає через наявність у законодавстві двох або більше норм, які регулюють одне й те саме питання. В такому разі під час оцінки одного суспільно небезпечного вчинку можуть застосовуватися декілька функціонально пов’язаних кримінальних норм. Загалом можна виділити таку відмінність між сукупністю та конкуренцією: реальна сукупність має місце тоді, коли особа здійснює кілька різних кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями чи частинами Особливої частини КК; натомість конкуренція виникає, коли один вчинок підпадає під ознаки кількох різних кримінальних норм.

 

РОЗДІЛ ІІ

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАНН

2.1. Призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного

 

При винесенні вироку суд враховує як ступінь тяжкості скоєного злочину, так і особливості особи, яка його вчинила. Судові органи повинні строго дотримуватися законодавчих норм, що регламентують індивідуалізацію покарання, беручи до уваги характер і рівень суспільної небезпеки злочину, інформацію про обвинуваченого, а також обставини справи, які можуть пом’якшувати або ускладнювати відповідальність. Крім того, слід враховувати рекомендації Пленуму Верховного Суду України, викладені у постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» [11].

Під час призначення покарання суддя повинен керуватися своєю професійною правосвідомістю — це усвідомлення юристом високої кваліфікації основних правових принципів, зокрема норм кримінального права, а також здатність правильно оцінювати правові інститути та їхню роль у системі кримінального законодавства [3, с. 243].

Поняття характеру суспільної небезпеки злочину означає оцінку не конкретного випадку, а загальну характеристику певного виду злочинів (наприклад, крадіжок) у порівнянні з іншими групами злочинів, як схожими, так і різними за своєю природою (наприклад, розбої, зґвалтування, умисні вбивства). Індивідуальні особливості окремо вчиненого злочину, зазвичай, не впливають на визначення характеру його суспільної небезпеки.

Характер суспільної небезпеки злочину формується через антисоціальну спрямованість певної категорії правопорушень і значною мірою залежить від того, який саме об’єкт піддається злочинному посяганню, а також від його значення у системі цінностей, що охороняються кримінальним законодавством. Окрім цього, важливу роль відіграють класифікаційні ознаки злочину та порівняння санкцій відповідних статей за вчинення подібних злочинів [3, с. 242].

При встановленні ступеня суспільної небезпечності слід враховувати такі аспекти:

1. Чи належить злочин до категорії тяжких або особливо тяжких;
2. Яка саме соціальна цінність постраждала внаслідок злочину та яке її місце у пріоритетах кримінального права;
3. Співвідношення цього злочину з іншими подібними правопорушеннями, насамперед у частині передбачених кримінально-правових санкцій [9, с. 351].

Ступінь тяжкості злочину, що вчинили, визначається насамперед статтею 12 Кримінального кодексу, де всі діяння поділяються на злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. В разі вчинення злочину невеликої тяжкості, суд має можливість призначити найм’якше покарання із запропонованих у санкції або навіть застосувати положення статті 69 КК. Якщо ж злочин відноситься до тяжких або особливо тяжких, то можливе застосування тривалого позбавлення волі, а у разі особливо тяжких злочинів — навіть довічного ув’язнення [9, с. 351].

 

РОЗДІЛ ІІІ

ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА СУКУПНІСТЮ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ

 

Відповідно до частини третьої статті 70 Кримінального кодексу, до головного покарання, визначеного за сукупність злочинів, можуть додаватися додаткові види покарань, які суд призначає за інші злочини, у вчиненні яких особу визнано винною.

Стаття 52 КК передбачає, що разом із основним покаранням засудженому можуть бути застосовані додаткові санкції, зокрема: позбавлення військового або спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу, конфіскація майна, штраф, а також обмеження у правах обіймати певні посади або виконувати певну діяльність. За умовами, встановленими Кримінальним кодексом України, до основного покарання можуть додаватися одне або кілька таких додаткових видів.

Варто враховувати, що додаткові покарання можуть бути призначені незалежно від виду основного покарання, передбаченого відповідною статтею (або частиною статті) Особливої частини Кримінального кодексу (пункт 15 постанови Пленуму) [3].

В.І. Тютюгін обґрунтовано підкреслює, що процедура призначення додаткових покарань повинна чітко відповідати законодавчим вимогам.

1. Зі статей 70 Кримінального кодексу, а саме з частин 1 та 3, випливає, що додаткові види покарання можуть бути приєднані до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, лише в тому разі, якщо таке додаткове покарання було спочатку призначене судом хоча б за один із цих злочинів. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму, передбачений у ст. 70 КК порядок, за яким суд повинен встановлювати покарання окремо за кожне правопорушення, а потім узагальнювати його остаточну міру за всією сукупністю, поширюється на основні та додаткові види покарань.

З огляду на це, у пункті 16 постанови Пленуму наголошується, що неможливо призначати додаткове покарання виключно за сукупністю злочинів. Неправильне розуміння положень закону може призводити до того, що судді помилково вважають: додаткове покарання не потрібно призначати за кожен злочин окремо, а достатньо просто додати його до основного покарання, визначеного за сукупністю кримінальних правопорушень.

2. З правила, яке передбачає необхідність попереднього призначення додаткового покарання принаймні за одне з окремих кримінальних правопорушень, випливає також обов’язок суду дотримуватися наступної умови: якщо додаткові покарання призначаються за конкретні кримінальні правопорушення, вони мають бути включені до загальної міри покарання, яка остаточно визначається за сукупністю таких правопорушень [6, с. 224].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!