Курсова робота “Законодавче регулювання журналістської діяльності: Новітні реалії”

ЗМІСТ

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОБОТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ

1.1. Нормативно-правові основи діяльності медіа

1.2. ЗМІ як суб’єкт конституційно-правових відносин в Україні

РОЗДІЛ II. НОВІТНІ ЗМІНИ У ЗАКОНОДАВСТВІ ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ МЕДІА

2.1. Аналіз Закону «Про медіа»

2.2. ЗМІ в системі гарантій конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. В Україні на сучасному етапі державотворення в умовах розбудови нової правової системи значно зростає роль засобів масової інформації, оскільки суспільне життя відбивається саме в масовій інформації, а на зміну техногенній цивілізації приходить інформаційна. Засоби масової інформації відіграють провідну роль у реалізації права на свободу слова та права на інформацію, а також у забезпеченні населення правовою інформацією.

Основним завданням ЗМІ є інформування громадськості про державні та суспільні проблеми, що зумовлено необхідністю забезпечення стабільності влади. Важливою є також роль ЗМІ як посередників у діалозі між різними суспільно-політичними силами, між владою та суспільством.

Адже право на інформацію, доступ до інформації та свобода слова є важливими не лише для окремих осіб, але й для громадянського суспільства. Держава має усвідомлювати, що ЗМІ постають найважливішим демократичним інститутом, який сприяє реалізації конституційних прав громадян на свободу думки та слова, права на інформацію.

Тому діяльність ЗМІ потребує комплексного конституційно-правового регулювання, здатного забезпечити баланс інтересів особистості, суспільства та держави.

Свою увагу до цієї проблеми звертали у своїх дослідженнях О. Каплій
[3; 4; 5], І. Людвик [13], О. Макеєва [14], Н. Мороз [15], М. Пахнін [17],
Т. Приступенко [18], О. Проценко [21], А. Сікорський [23], Ю. Шемчушенко [7], К. Шустрова [27] та інші вчені, які у своїх монографічних працях, статтях та підручниках досліджували особливості законодавчого регулювання ЗМІ в Україні.

Метою курсової роботи є комплексне вивчення та аналіз сучасного стану законодавчого регулювання журналістської діяльності в Україні.

Представлена мета курсової роботи обумовила необхідність розв’язання наступних завдань:

1. проаналізувати нормативно-правові основи діяльності медіа;
2. дослідити особливості конституційно–правового статусу ЗМІ в Україні;
3. окреслити основні положення Закону України «Про медіа»
4. з’ясувати місце ЗМІ в системі гарантій конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні.

Об’єктом дослідження є засоби масової інформації як суб’єкти правової комунікації.

Предметом дослідження є конституційно-правові аспекти журналістської діяльності в Україні.

Методологія роботи. У процесі написання даної курсової роботи були застосовані дві групи методів пізнання: загальнонаукові (а саме були використані: логічний метод дослідження, а саме пошуку та пізнання, який розкрився в аналізі, синтезі та узагальненні наукової інформації; системний метод; структурно-функціональний метод); спеціально-правові (формально-юридичний метод).

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків та списку використаних джерел, які сформовані відповідно до завдань та мети, що були поставлені перед даним дослідженням. Повний обсяг роботи складає 34 сторінки. Список використаних джерел налічує 27 найменувань.

 

РОЗДІЛ I. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОБОТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ

1.1. Нормативно-правові основи діяльності медіа

 

Важливу роль у формуванні громадянського суспільства відіграють засоби масової інформації. Вони забезпечують прямі зворотні зв’язки між владними структурами та населенням, функціонуючи як посередники та контролюючі органи, без яких не можуть функціонувати держава, економіка та місцеве самоврядування. Громадянське суспільство сьогодення і майбутнього – це передусім інформаційне суспільство. Забезпечення свободи поширення інформації, доступу до інформації, свободи слова, захист ЗМІ від зловживань як з боку влади, так і з боку бізнес-структур, захист громадян та інституцій від зловживань з боку ЗМІ, високі вимоги до якості інформації, є основними вимогами до відносин громадянського суспільства в інформаційній сфері [12].

Саме тому нормативно-правові елементи (складові) конституційно-правового статусу засобів масової інформації в Україні визначаються системою нормативно-правових актів та інших джерел права (наприклад, правових звичаїв), які визначають конституційні засади формування та діяльності досліджуваного суб’єкта конституційного права [13]. Об’єктом регулювання та правового контролю з боку держави є засоби масової інформації.

Суб’єктами регулювання та правового контролю діяльності ЗМІ є різні органи державної влади, серед яких розрізняють загальні та спеціальні. Загальні регулюють усю сферу діяльності держави і мають загальнодержавний характер. Спеціальні суб’єкти здійснюють адміністративно-правове регулювання діяльності ЗМІ, тому їхні повноваження обмежені цією сферою [8].

Загальними суб’єктами регулювання та правового контролю за діяльністю ЗМІ є наступні:

• Верховна Рада України, яка визначає державну політику щодо засобів масової інформації, правові засади її реалізації та гарантії соціального і правового захисту працівників засобів масової інформації;
• Президент України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина. Зокрема, Президент України видає укази нормативно-правового характеру у сфері діяльності ЗМІ;
• Кабінет Міністрів України – забезпечує реалізацію державної політики у сфері інформації, спрямовує і координує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади у цій сфері [10].

До спеціальних:

• Міністерство інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інформаційного суверенітету, державного іномовлення та інформаційної безпеки України.
• Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення здійснює нагляд і регулювання за дотриманням законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення. Це конституційний постійно діючий колегіальний орган, який здійснює повноваження щодо нагляду за дотриманням законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення.
• Державний комітет України з телебачення та радіомовлення – є головним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційної та видавничої справи. Він є головним органом центральної виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційної та видавничої справи.
• Управління у справах преси та інформації обласних державних адміністрацій [10].

 

РОЗДІЛ II. НОВІТНІ ЗМІНИ У ЗАКОНОДАВСТВІ ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ МЕДІА

2.1. Аналіз закону «Про медіа»

 

31 березня 2023 року набув чинності Закон України «Про медіа». Це важливий крок на шляху реалізації медіареформи та інтеграції українського законодавства в правове поле Європейського Союзу, адже ухвалення цього закону є однією з вимог для вступу України до ЄС [20].

Слід зазначити, що з прийняттям ЗУ «Про медіа» втратили чинність ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ЗУ «Про телебачення і радіомовлення», ЗУ «Про інформаційні агентства», ЗУ «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» [11].

Відповідно до преамбули Закону України «Про медіа» закон спрямований на забезпечення свободи вираження поглядів, права на отримання повної, правдивої та своєчасної інформації; права на забезпечення плюралізму думок і вільного поширення інформації, права на захист національних інтересів України та прав користувачів медіа-послуг, регулювання діяльності у сфері медіа відповідно до принципів прозорості, неупередженості та справедливості, стимулювання конкурентного середовища, рівноправності та незалежності медіа, а також він визначає правовий статус, порядок формування, діяльності й повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення [20].

Згідно з новим Законом суб’єктами у сфері медіа діють:

1) суб’єкти у сфері друкованих медіа;

2) суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа;

3) суб’єкти у сфері онлайн-медіа;

4) провайдери платформ спільного доступу до відео;

5) провайдери аудіовізуальних сервісів;

6) постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра [20].

Ліцензуванню підлягає виключно мовлення з використанням радіочастотного ресурсу (наземне ефірне мовлення) та надання електронних комунікаційних послуг з метою мовлення з використанням радіочастотного спектра. Відповідно до Закону, ліцензії на мовлення з використанням радіочастотного ресурсу (ліцензії на мовлення) та ліцензії на надання телекомунікаційних послуг з метою мовлення з використанням радіочастотного ресурсу (ліцензії на надання послуг для цілей мовлення) видаються Національною радою з питань телебачення і радіомовлення на конкурсних засадах. Ліцензії на мовлення, гарантовані Законом України «Про суспільні медіа», видаються на неконкурсній основі без сплати ліцензійного збору.

Ліцензії на мовлення для місцевих державних і комунальних аудіовізуальних засобів масової інформації видаються в загальному порядку. Суб’єкт набуває статусу ліцензіата і має право розпочати відповідну діяльність з дня видачі ліцензії. Термін дії ліцензій, виданих відповідно до цього закону, становить 10 років. Особливості ліцензування та реєстрації у сфері медіа в умовах воєнного або надзвичайного стану визначаються відповідними положеннями, що затверджуються Національною радою [11].

Під обов’язкову реєстрацію також потрапили суб’єкти мовлення, які не використовують радіочастотний спектр, суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа на замовлення, провайдери аудіовізуальних послуг та провайдери платформ обміну відео. Суб’єкти у сферах друкованих медіа, онлайн-медіа можуть зареєструватися добровільно відповідно до вимог цього Закону.

Закон України «Про медіа» також встановлює квоти на національний та європейський продукти, а також на використання мов у медіапросторі. Так, згідно зі ст. 38 Закону, для лінійних ЗМІ, за винятком іноземних лінійних ЗМІ, державний продукт (програми та рекламна інформація, створені українськими фізичними або юридичними особами) має становити не менше 50% загального тижневого обсягу мовлення.

Проте ці вимоги не поширюються на лінійні ЗМІ, якщо вони згідно з рішенням Нацкомісії віднесені до тематичних (розрахованих на інтереси певної аудиторії, за винятком програм для дітей). Стандарти для таких медіа, а також національний асортимент продукції для таких медіа розробляються та затверджуються національними комітетами спільно зі спільними регуляторними органами.

Для лінійних медіа, у концепції мовлення яких зосереджено дитячі програми, вітчизняні продукти мають становити не менше 25% від загального тижневого мовлення за умови, що вони транслюються лише державною мовою.

Водночас необхідно окремо зазначити, що вимога щодо не менше 50% національного продукту не поширюється на іноземні лінійні ЗМІ версії лінійних ЗМІ (крім ЗМІ держави-окупанта), які транслюються на більше ніж на п’ять країн і зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення та українському законодавству за умови, що такі лінійні ЗМІ транслюються лише національною мовою.

Щодо європейського продукту, то, відповідно до ст. 39 Закону визначено, що загальнонаціональні та регіональні телеканали, за винятком закордонних лінійних ЗМІ, мають становити не менше 50% загального тижневого обсягу мовлення, а їх визначення не враховує трансляцію новин, трансляцій спортивних заходів і змагань, реклами, телепродажу [20].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!