Магістерська робота ” Біоетичний та соціальний аспекти евтаназії “

РЕФЕРАТ

 

до магістерської роботи на тему

«Біоетичний та соціальний аспекти евтаназії»

Метою підготовки магістерської роботи є закріплення знань, набутих при вивченні дисципліни «Біоетика», здійснення первинного аналізу джерел в рамках написання кваліфікаційної роботи.

В даній роботі були розглянуті основні аспекти евтаназії, основні її види та історичне становлення питання евтаназії.

Також, робота містить аналіз практичного досвіду запровадження евтаназії у інших державах та правові аспекти запровадження її в Україні.

Крім того були описані методи соціологічного дослідження обізнаності молоді щодо питання морально-етичних поглядів на використання евтаназії .

Дана магістерська робота присвячена аналізу морально-етичних поглядів сучасної молоді на проблему евтаназії.

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП                                                                                                        

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕВТАНАЗІЇ 

1.1 Визначення основних понять евтаназії 

1.2 Аналіз практичного досвіду евтаназії в інших державах 

1.3 Правовий аспект евтаназії в Україні 

РОЗДІЛ ІІ. СОЦІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ, ЩОДО ОБІЗНАНОСТІ МОЛОДІ МІСТА СУМИ З ПИТАНЬ ЕВТАНАЗІЇ 

2.1. Методи дослідження обізнаності молоді з питань евтаназії 

2.2. Аналіз отриманих результатів 

 ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

 

Право на життя є однією з головних цінностей нашого суспільства, що гарантує Конституція України. Рідко в думках про життя залишається питання про якість життя та його гідне завершення. Ігнорування цього важливого аспекту проблеми веде до абсолютизації будь-якого життя, в тому числі нестерпного з якихось причин, а тому небажаного, а також фактичним перетворенням права на життя в обов’язок жити.

Тоді виникає питання: благо чи тягар непосильний, негідний людини «життя»; чи допустимо господарю свідомо закінчувати таке «життя»; як морально і юридично оцінити допомогу інших у припинення чийогось життя на вимогу його власника тощо.

У людей немає єдиної відповіді на ці питання. Міжнародні правозахисники не поділяють якусь спільну позицію щодо цього питання. Лише одина з них чітко проголосила і захистила на міжнародному рівні, що індивідуальним правом людини є не лише право на життя, а й право на припинення його, у виняткових випадках. Це – Всесвітня організація в підтримку права людини на смерть (World Federation of Right To Die Societies), заснована в 1980 році, яка складається з 51 організації, що представляють 26 країн світу. Україна не входить до неї, але 2006 року була заснована громадська організація, що захищатиме права людини на гідну смерть.

Право на припинення життя у виняткових обставинах відкриває необхідність визнати ще одне, незвичайне для українського законодавства  права – право позбавити життя іншу особу за її особистим бажанням, бажанням або рішенням іншої уповноваженої особи, родичів або суду. В різних формах (евтаназія, ортаназія, самогубство за допомогою лікаря) є законним правом та визнаються в таких країнах: Бельгія, Франція, Ізраїль, Колумбія, Канада, Нідерланди, США (Орегон, Каліфорнія), Швейцарія, Іспанська Андалусія.

Широкі дебати щодо легалізації евтаназії або інших форм припинення життя на прохання його носія ведуться у Великій Британії, Греції, Італії, Іспанії, Росії. Деякі країни як альтернативу легалізації ейтаназії виокремили привілейований склад злочину – вбивство із співчуття (Грузія, Данія, ФРН, Молдова, Польща, тощо).

Актуальність. Медицина в усьому світі настільки просунулась вперед, що може вплинути на процес смерті людини тощо. Однак із появою допоміжних медичних технологій, які допомагають людям померти, основна місія медичних працівників – рятувати життя та підтримувати здоров’я стала неактуальною, що притупляє першочергове завдання лікарів.

Зусилля України у напрямку євроінтеграції обумовлюють врахування міжнародного досвіду в зазначеній сфері. Внаслідок запровадження легалізації ейтаназії на теренах Європи, Україна повинна бути готова також до вирішення цього питання. Як і в багатьох інших незвичних для пострадянської України сферах, спочатку доцільно провести відповідну інформаційну кампанію з метою ознайомлення істеблішменту та широких мас із сутністю проблеми, що одночасно усуне викривлене уявлення про неї, дослідити відношення громадськості.

Мета дослідження: Дослідити морально-етичні погляди через думку молоді щодо евтаназії.

Цілі дослідження:

1. Теоретичний аналіз наукової літератури, нормативно-правових актів і практики, пов’язаних з легалізацією та забороною евтаназії в країні та за кордоном.
2. Розкриття сутності поняття евтаназії та характеристика її видів.
3. Дослідити історичний розвиток думки про евтаназію.
4. Визначення правових, морально-етичних аспектів евтаназії.
5. Проблема узаконення права на смерть в Україні, у чому вона полягає.
6. На основі соціологічного опитування молоді, зрозуміти сприйняття студентами евтаназії.

Об’єкт дослідження: суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації евтаназії.

Предмет дослідження: Соціальні морально-етичні норми, а також зарубіжні та вітчизняні правові норми щодо здійснення або заборони евтаназії, ставлення учнів школи  №3 міста Суми до евтаназії.

Гіпотези дослідження: 1) проблема евтаназії, хоча вона існує вже давно, є особливо актуальною сьогодні; 2) реалізація легальної евтаназії в Україні призведе до низки негативних наслідків; 3) Сучасна молодь не ототожнює евтаназію з такими поняттями: «право на смерть», «вбивство із співчуття».

Методи дослідження: загальнонаукова діалектика пізнання, загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та спеціальні методи -анкетування.

Теоретичне значення полягає у всебічному дослідженні феномену евтаназії, відділенні цього поняття від споріднених йому, проведенні детального порівняльно-правового аналізу права на смерть, визначенні суспільної думки стосовно легалізації евтаназії та дослідженні основної проблематики незабезпечення конституційного права на смерть в Україні.

Структура і обсяг роботи. Бакалаврська робота викладена на 43 сторінках комп’ютерного набору. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків. У роботі використано 52 літературних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕВТАНАЗІЇ

1.1 Визначення основних понять евтаназії

 

У біоетичному аналізі смерті увага зосереджується насамперед на процесі переходу до смерті, вмиранні, який може бути тривалим і болісним. Цей період зазначений як найважливіший аспект смерті. Питання евтаназії та суперечку навколо неї слід розглядати в контексті засобу (поки що єдиного) проти страху перед періодом (і процесом) смерті. У цьому суть евтаназії: іншого способу порятунку немає, людина звільняється від болісного процесу смерті, коли вона та всі навколо знають, що вона вмирає, але мало хто може їй допомогти.

Евтаназія (від грец. – швидка і легка смерть) є навмисне прискорення смерті або вбивство невиліковно хворого пацієнта, в кінцевому стані, щоб припинити його страждання. На думку більшості експертів, автором терміну «евтаназія» був британський учений Ф. Бекон, який писав: «Борг лікаря не тільки в тому, щоб відновити здоров’я, але і в тому, щоб полегшити страждання та муки, що завдаються хворобою, та це не тільки тоді, коли таке полегшення болю як небезпечного симптому може призвести до одужання, але навіть у тому випадку, коли вже немає абсолютно жодної надії на порятунок і можна лише зробити саму смерть легшою і спокійнішою, бо ця евтаназія… вже сама по собі є чималим щастям»

Життя і смерть — феномен людського життя знаходиться в центрі дискусій у біоетиці. Нові репродуктивні та реанімаційні техніки роблять важливий внесок у вирішення проблем безпліддя та подовження тривалості життя людини, але вони також створюють найважливіші та складні етичні проблеми для суспільства.

Під впливом ліберальної ідеології у суспільній свідомості виникли такі поняття, як «пологи в пробірці», «сурогатне материнство», «право на смерть», «варто померти». Існує думка, що людина має право бути верховною владою, яка сама вирішує своє життя і смерть.

Активно обговорюється ідеал автономії та вільного розпорядження власним тілом, евтаназії, як ідеал легкої смерті, позбавленої болю.

У той же час сакральне мистецтво життя і смерті, як його називали релігійно-філософські системи минулого, почало асоціюватися з такими поняттями, як автономія, свобода, гідність. Втрата традиційного святого місця життя і смерті в очах сучасних людей впливає на всю сучасну культуру, в результаті чого виникають складні скрутні ситуації та соціальні протиріччя.

Питання смерті тісно пов’язане з питанням про сенс людського існування. Що таке життя? Яка його вартість? Чи варто продовжувати життя або зупинитися і визначити «ліміт» самостійно? Хоча сучасна медицина здатна зберігати життя пацієнтів, які перенесли тяжкі захворювання десятки років тому, лікарі часто стикаються з необхідністю приймати важкі рішення, наприклад, припинити лікування та використовувати евтаназію.

 Сьогоднішня статистика раку просто вражає: у багатьох випадках є ліки абсолютно безпорадний засіб. Якщо рак виявлено на останніх стадіях, то на стан хворого немає надії. У такому стані фізичний і психічний стан людини може швидко погіршуватися. У даному випадку постає питання про існування так званого «права на смерть» і про доцільність вбивати людей в ім’я співчуття. Що краще: швидка і легка безболісна смерть, або довготривала смерть від болю? Більше ста років тому Фрідріх Ніцше розглядав це питання, він сказав: «існує право, за котрим ми можемо відняти у людини життя, але немає права, за яким ми могли б відняти у неї смерть; це є тільки жорстокістю».

У Сіднейській декларації Всесвітнього медичного конгресу (прийнято у 1968 р., у 1983 р. доповнена; (додаток 23) стверджує, що «Смерть — це безперервний процес загибелі окремих клітин і тканин, по різному стійких до нестачі кисню. Завдання лікаря — не піклуватися про певні популяції клітин, але мета його боротьби – збереження цілісності особистості. Момент смерті відповідає необоротному припиненню повноцінної роботи мозку, особливо стовбурових функцій.

На сучасному рівні розвитку медицини немає точного стандарту для визначення цього етапу, і жодна технологія не може замінити рішення лікаря. Лікарська етика дозволяє при настанні смерті припинити всі реанімаційні заходи, а також видалити органи для пересадки (якщо необхідну згоду отримали та законодавством це не заборонено).

Важливою особливістю нового стандарту смерті (смерті мозку) є смерть (як медичний факт) де вона вперше вважається не одноразовою подією, а як процес, що складається з кількох етапів – зупинка дихання і серцебиття, мозкова діяльність припиняється, і соматичні клітини руйнуються.

Виявляється, що поділ смерті на акт і процес є не тільки практично важливим, а й теоретично плідним: розпочався філософський розвиток цієї ланки. Поняття «смерть» тепер розрізняє два значення – смерть (помирання) як подія, тобто результат процесу припинення життя, і смерть як результат неіснування, як факт небуття; помирання є процесом. Ця подія виступає як проміжний стан між життям і смертю.

Коли ми говоримо про страх смерті, ми маємо на увазі не неіснування як таке, а страх смерті, поки здатність відчувати залишається. Біль і страждання, іноді навіть усвідомлення власної смерті, в цьому діапазоні свідомість безпосередньо стикається з фактом смерті індивіда, бореться з ним або поступається йому, але в рівній мірі страждає. Враховуючи, що ці болі іноді тривають тривалий час, та іноді стають нестерпним, логічно робити висновки про можливість їх припинення якнайшвидше.

Спрямованість біоетики на цій стадії переходу до смерті зрозуміла: сучасна медицина в стадії розвитку, багато захворювань невідомо, як лікувати, але є тривалі засоби підтримувати статус хронічного захворювання.

Це призводить до того, що більшості людей (понад 70%, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я) доводиться вмирати не раптово, а поступово. Страждання в цей період не тільки особливо болісні, але і для більшості людей абсолютно безглузде, тому непотрібне. Так поступово розвивається ідея нового розуміння. Сенс і цінність такого стану життя. Якщо раніше життя вважалося найвищою цінністю, то зараз виникає інше питання: чи справді кожне життя в будь-якому стані краще смерті? Проявляється повага до принципу автономії етично обґрунтовано дозволяти пацієнтам вирішувати, як лікуватися до власної смерті. Звідси випливає основне етичне уточнення поняття «смерть» – права на смерть, тобто визнання самої людини верховною владою.

Право на смерть знайшло своє відображення у офіційній реєстрації, у формі спеціального документа – «заповіту». Коли всі живі, при повній свідомості та здорові, перед обличчям невиліковної хвороби розум може добровільно відмовитися від спеціальних засобів продовження життя та підтримки лікування. Так, у контексті біоетики спостерігаються спроби «відновити» смерть, переглядаючи явно негативне ставлення до неї при її визначенні.

Така природа евтаназії: немає іншого способу врятувати людину від болісного процесу вмирання, коли він і всі навколо знають, що він вмирає, але майже ніхто не може їй допомогти.

Термін «евтаназія» вживається як у вузькому, так і в широкому значенні. Різниця найбільш очевидна під час уточнення понять «вбити» та «дати померти». Якщо провести аналогію між вмираючою людиною та людиною, що потопає, то різниця між «вбити» та «дати померти» така ж, як і різниця між «потонути» та «утопити», «Не рятуйте потопельника», «Нехай потоне».

Залежно від можливості хворого висловити свою волю розрізняють примусову і добровільну   евтаназію.  При цьому неважливо, чи сам лікар приймає рішення про умертвіння пацієнта або до того його схиляють родина чи законні представники хворого [40, с. 11]. 

Примусова евтаназія – це спричинення легкої, швидкої, штучної смерті хворій людині, що перебуває в коматозному стані, за приписом іншого суб’єкта, який несе або повинен нести відповідальність за прийняте рішення [40, с. 12].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!