Магістерська робота ” Розвиток археології в музеях в другій половині ХХ століття 1945-1991 рр “

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розділ 1. Характеристика розвитку археологічних музеїв 1945-1991 років 

Розділ 2. Особливості археологічних колекцій в музеях краєзнавчого профілю другої половини 20 століття 

Розділ 3. Археологічні музеї в навчальних та наукових інституціях 

Висновок

Список використаної літератури

 

Перелік умовних скорочень

 

 

АН УРСР – Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки.

АН СРСР – Академія наук Союз Радянських Соціалістичних Республік.

ВНЗ – Вищий навчальний заклад.

ВУАК – Всеукраинский археологический комітет.

ІСН – Інститут суспільних наук.

НАН – Національна академія наук.

НА ІА НАЛУ – Науковий архів Інституту археології Національної Академії наук України.

ОУН – Организація українських націоналістів.

РНК УРСР – Рада народних комісарів Української Радянської Соціалістичної Республіки.

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік.

УПА – Українська повстанська армія

УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка

УТОПІК – Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

 

ВСТУП

 

Нинішньому історіографічному розвитку характерна історичне виникнення та розвиток деяких дисциплін, зокрема археології, яка є особливою, невід’ємною часткою музейної справи. Так одним із характерних різновидів дослідницької та наукової роботи музеїв є музейна археологія. Вона включає в себе лабораторно-камеральне оброблення знайдених елементів, археологічне вивчення їх та застосування даних елементів у експозиційній роботі музейних установ.

Друга половина ХХ століття а саме 1945-1991 рік охоплює в собі складний повоєнний період. Тому, в безпосередньо в цю епоху століття особливо провідною темою стає історія діяльності музеїв.

У 1960–80 роки позначились особливим розвитком. Саме 1969р. світ побачила книга Івана Григоровича Шовкопляса «Розвиток радянської археології на Україні. Саме в даний час було здійснено одні з перших кроків задля створення нарисів історії радянської археологічної науки.

Останній період історії розвитку музейної археології розпочався у 1980‑х років і триває до нині. В більшості він характерний відходженням від трактування марксистської формаційної історії України, збільшенням цікавості до вивчення історії піднесення біографістики і вітчизняної науки.

Актуальність теми наукової роботи полягає у подальшому сприянні розвитку археології в музейній справі, збільшення цікавості громадськості до музеїв та вивчення археологічних знахідок, збереження в нинішньому світі надбання минулого а також збереження усіх витворів нашого спільного історичного спадку щоб залишити їх наступним поколінням. Саме за допомогою археологічних експонатів музеї переповідають історію минулого та нинішні досягнення нашої держави. Дякуючи роботі працівникам музеїв ніколи не розривається зв’язок поколінь.

Об`єктом наукового дослідження є розвиток археології в музеях України в другій половині 20 століття 1945 – 1991 років

Предметом бакалаврської роботи є особливості розвитку археологічних музеїв в другій половині 20 століття, загальні особливості впливу подій що відбувались 1945 – 1991 років на розвиток археології в музеях України.

Метою бакалаврської роботи є дослідження напрямів розвитку археологічної справи у музеях другої половинні 20 століття та їх вплив на сучасні археологічні музеї.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі дослідницькі завдання:

1. охарактеризувати особливості розвитку археологічних музеїв 1945-1991 років
2. проаналізувати археологічних колекцій в музеях краєзнавчого профілю другої половини 20 століття
3. дослідити археологічні музеї в навчальних та наукових інституціях.

Географічні межі наукової роботи охоплюють терени України 1945 – 1991 роки.

Хронологічні рамки бакалаврської роботи визначаються 1945 – 1991 роками. Перша хронологічна межа 1945 рік – завершення Другої світової війни, друга межа 1991 рік  – відновлення державної самостійності України.

Наукова новизна бакалаврської роботи полягає у визначені та охарактеризуванні основних форм науково-освітньої діяльності археологічних музеїв що знаходяться у навчальних закладах. Проаналізовано функції та особливості краєзнавчих музеїв другої половини ХХ століття а також було розглянуто внесок археологічних музеїв у науку та освіту України.

Структура бакалаврської роботи. Наукова робота містить перелік умовних скорочень, вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 40 сторінок друкованого тексту. Кількість використаних джерел та літератури становить 46 позиції.

 

Розділ 1. Характеристика розвитку археологічних музеїв 1945-1991 років

 

Розвиток археологічної науки в Україні у 1945 – 1991-х роках. Зазвичай асоціюється з важким повоєнним періодом часу та надмірним тиском радянської політики. Радянська влада здебільшого користувалась музеями як закладами України для популяризування радянського режиму, що мало на меті виховувати місцевих громадян, як відданих будівників комунізму. Звичайно в такому режимі не могло бути і мови про розвиток українського націоналізму в археологічних музеях докладали чимало зусиль, щоб зберегти історико-культурне надбання українського народу[1].

Тимчасова окупація України фашистською Німеччиною привела до знищення та пограбування більше 70% колекцій українських музеїв. Найвагоміших збитків зазнали великі історичні музеї: Київський, Дніпропетровський, Чернігівський, Харківський, Львівський та більшість краєзнавчих музеїв України. Лише частину експонатів вдалося евакуювати. У після воєнний період у музейному розвитку пріоритет було відведено на вирішення питань з поновлення музейних колекцій та їх перепису[2].

У зв’язку із нестачею фінансування а також методичних способів, провести єдиний державний облік фондів музею виявилося неможливою справою. У зв’язку з чим, в 1948 р. процес реєстрації був зупинений[3]. Розуміння важливості реєстрації музейної роботи фондів ( в тому рахунку і з погляду на відведену роль музеям у вихованні комуністичних поглядів у громадян) переконувало владу у сфері культури до поширення методично-нормативної бази музейних справ.

Розроблення нової «Інструкції з реєстрації фондів музеїв», «Принципи про склад провідних формувань та еволюції визначення музейний фонд держави 199 фонду» відбулось в 1948 році. За допомогою даного методу відбувалось реєстрація в єдиній системі обліку, виділення передового фонду та фонду допоміжних наукових матеріалів. Влада намагалась забезпечити всі музеї інвентарними книгами та іншими документами для реєстрації єдиного зразка.

Однак, у комуністичній державі контроль збільшувався над усією громадянською спільнотою. Привселюдно розвінчували художників, письменників, режисерів, композиторів, істориків, музейних працівників, мовознавців, архівів та бібліотек. Нажаль музеї не стали виключенням із даного списку. Так музеї, які ще з 1930-х років застосовувались, як засоби  впливу на світогляд громадян, знаряддями популяризації політики режиму Сталіна. Таким чином, у 1950 р. в УРСР здійснювали свою діяльність 137 музеїв[4] і всі вони знаходились у тотальному контролі радянської влади.

Відповідно до партійних та урядових рішень у музеях обов’язковим порядком повинна була відбуватись ідеологічна перевірка експонатів. Тематична експозиція музеїв обов’язково затверджувалась фаховими перевірками, у яких важливим мав бути перегляд «звитяжної історії українського народу у складі з історією величного російського народу в також інших братніх народів СРСР»[5]. Важливим для показу повинна була бути революційна історична тема з висвітленням частини пролетаріату та поняття марксистської партії, життя В. Леніна, його співучасників у класовій битві. Закінчувались виставки розділом, який присвячувався соціалістичному суспільству, що повинне було формувати нове товариство – народ радянського союзу, висвітлювалась «зростаюча участь» комуністичної партії СРСР.

В роботі музеїв безпідставно перебільшувалися пропагандистські функції, які змінювали їх в політичні знаряддя впливу на погляди людей. Також з музейних виставок конфісковували оригінальні речі, а їх місце посідали схеми суспільно-економічних формацій, велика кількість цитат класиків, уривків з наказів партії та уряду. Дана музейна експозиція була досить схожою на агітаційну пропагандиську дошку. Відвідування такого музею не зацікавлювало та відштовхувало від історії. О. Довженко, під час перебування у Нікополі, завітав до краєзнавчого музею, після чого він так прокоментував свою екскурсію «убогий, нехочузнавчий музей»[6].

У 50-ті роки, після смерті І. В. Сталіна, намітилися зміни, що стосувалися вивчення минулого Радянської держави. Почався відхід від догматів в археології, які були нав’язані викликами часу та тоталітарною системою управління. Поступово втратили своє значення автохтонні схеми етногенез і навіть сама методика, по якій вони будувалися, була розкритикована. Однак, ідеологічний ентузіазм все одно повертав радянську археологію до боротьби з інакодумцями та тими, хто застосовував напрацювання західноєвропейських археологів. Це наклало свій відбиток і на викладанні цієї дисципліни в вищих навчальних закладах. Студенти не мали вільного доступу до необхідного спектру іноземних джерел, а звідси виходило, що вони були позбавлені взаємопов’язаних наукових проблем, які часто зводилися до етнокультурної історії різних регіонів Радянської держави. Це впливало на якість курсових та бакалаврських робіт, а згодом і звужувало спектр фахівців-археологів, які не в повній мірі орієнтувалися у масиві сучасних знань.

Відлуння 1950-х  присутні навіть у ХХІ столітті. У 2000 році до фондів музеїв були повернуті картина Юрія Магалевського «Портрет Івана Огієнка». Даний витвір з 1921 року знаходився у музеї поряд із 40 творами художника, які ним самостійно було передано до музею. У повоєнні роки, під час конфіскацій із фондів музею «ідеологічних та шкідливих творів», творчий спадок митця також зазнала пошкоджень. В 1996 році до музею надійшло звернення онуки Юрія Марушенко за порадою щодо творчої вартості роботи, «Портрет Івана Огієнка»(1920 р.)[7].

Однак, повністю знищити українське музейництво тоталітарному режимові не вдалось. Українські музеї продовжували свій розвиток попри значні репресії щодо керівників музейних установ та інших видатних істориків, які виступали на захист історії та археологічних етнічних експонатів, які радянська влада намагалась за будь-що знищити, адже саме в них ховалось українське коріння, суть українського народу.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!