Реферат “Аналіз творчого спадку О. Довженка на розвиток світового кінематографа”

ЗМІСТ

Вступ

1. Становлення О. Довженка

2. Успіх у кіновиробництві Довженка

3. Історія розвитоку кінематографії в Україні

Висновок

Список використаних джерел

 

ВСТУП

 

Актулаьність теми.  Мистецтво кіно є одним з визначальних факторів розвитку культури нації, показником духовності та зрілості її суспільства. Вітчизняний кінематограф має вагомі здобутки, що збагатили світову культуру непересічними творами, які відображають величну історію нашого народу, його самобутність та духовну красу.

Творча біографія українського кіно – це постійний духовний пошук, художні відкриття, боротьба за право вільно творити. Водночас, для успішного функціонування і розвитку кінематографія більше, ніж будь-яка інша сфера суспільного життя, потребує постійної підтримки і опікування з боку держави і органів влади різних рівнів, створення відповідної інфраструктури галузі, капіталовкладень і поточного фінансування, забезпечення матеріально-технічними засобами тощо.

Тому, нині в Україні розвиток національної кінематографії закладено як пріоритетний напрямок державної політики у гуманітарній сфері, що закріплено Законами України «Про культуру» та «Про кінематографію».

Сьогодні важко повірите в те, що український кінематограф мав чудові передумови для розвитку а навіть і кращі, аніж у деяких передових країнах світу, з чого анітрохи не скористалися тогочасні державні діячі.

Кінематограф, перебуваючи у статусі мистецтва, претендує на визначення оновлених параметрів світу та місця людини у ньому. Не обмежуючись координатами сучасності, кінематографісти взяли на себе непросте завдання розібратися з нашою спільною історичною пам’яттю. Ось чому на початку доби незалежності потужний кінематографічний вектор зорієнтувався у колективне минуле, реконструюючи події далекої та близької історії.

Мета дослідження:  полягає в системному аналізі життя, творчості та впливу Олександра Петровича Довженка на розвиток світового кінематографа

 

1. Становлення О. Довженка

 

Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В’юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті.

Протягом 1914—-1917 рр. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл.

У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі [1].

Рисунок 1.1 – О. Довженко у молоді та зрілі роки

 

О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ».

Розпочавши трудовий шлях сільським учителем, через деякий час О. Довженко потрапляє на дипломатичну роботу до Польщі та Німеччини. Там він активно спілкується з представниками європейської художньої інтелігенції, бере уроки живопису у відомого мюнхенського професора Геккеля. Повернувшись до України, він працює художником-карикатуристом, а 1926 р. перед ним відчиняються двері Одеської кінофабрики.

Саме тут починає оволодівати режисерською професією майбутній класик світового кіномистецтва. Ранній період творчості О. Довженка мав відверто пошуковий та експериментальний характер и зумовив появу його «учнівської трилогії»: «Ягідка кохання», «Вася-реформатор» та «Сумка дипкур’єра».

Всесвітньо відомим О. Довженка робить другий період його творчості, коли майстер створює три геніальні фільми – «Звенигору» (1928), «Арсенал» (1929) та «Землю» (1930). В основу цих стрічок покладено різний матеріал – давньослов’янську легенду про дивні скарби, заховані у чарівній горі («Звенигора»), повстання робітників на київському заводі («Арсенал»), колективізацію в Україні («Земля»), – що став темою фільмів і виконав функцію їх зовнішньої оболонки. Фільми об’єднує спільна ідея – авторська думка режисера про невідривність людського життя від природи, землі, Батьківщини. Метафоричним утіленням цього зв’язку став образ славнозвісного довженківського Діда, який нагадує нам Про важливість зв’язку з минулим, – необхідність дотримуватися традицій адже без них неможливе сьогодення і майбутнє [1].

 

2. Успіх у кіновиробництві Довженка

 

Перехідною ланкою творчості О. Довженка став фільм «Іван» – кінооповідь про будівництво Дніпрогесу. Ця стрічка, з одного боку, була, безперечно, новаторською, оскільки в ній режисер уперше використав звук, а з другого, – засвідчила початок процесу трансформації у творчості. Після зйомок О. Довженка направили на «Мосфільм» із завданням поставити картину про будівництво нового міста на Далекому Сході – «Аероград». Цей фільм став першою частиною трилогії «соціального замовлення», до якої також увійшли картини «Щорс» та «Мічурін».

Рисунок 3.1 – Процес режисури О.Довженка

 

Командно-адміністративна система дедалі активніше втручалася в творчі пошуки митця, вимагаючи від нього «Коліївщина» виконання ідеологічних настанов. Доказом цього став фільм «Щорс». Відома репліка Сталіна: «За ним борг – український Чапаев» – визначила місце картини в історії радянського кіно задовго до того, як вона з’явилася на екранах [2].

У фільмі «Щорс» уперше в творчості О. Довженка починає звучати мотив трагічної самотності, кульмінацією якого стає загибель «батька» Боженка. Епізод його поховання – один із найсильніших у картині. Тут знову виникають теми життя і смерті, нерозривності зв’язків між людиною й землею, що були засадничими у фільмах «Звенигора» та «Земля». Боженко – останній, для кого Щорс був не легендою, а живою людиною. З його відходом із життя Щорс остаточно перетворюється на монумент і стає на п’єдестал тоталітарної міфології. Свого апогею тема трагічної самотності досягає в останній ігровій і першій кольоровій картині режисера – «Мічурін». Стрічку було створено у період, коли розпочалося переслідування генетики.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!