Реферат “Біблія – джерело християнського світогляду та європейської філософії середньовіччя”

ЗМІСТ

Вступ 

І. Біблія – джерело християнського світогляду 

ІІ. Біблія як джерело європейської філософії середньовіччя 

Висновки 

Список використаних джерел 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Після того як римський імператор Флавій Костянтин Великий визнав християнство офіційною державною релігією (IV століття), багато ідей платонізму і неоплатонізму увійшли в теологію і були використані в її філософському розвитку. Філософія Аристотеля була по-справжньому відкрита християнськими богословами лише через кілька століть, в період розквіту схоластики (XII століття), коли його основні праці були перекладені з грецької та арабської латинською. Після цього ставлення язичників до філософії в середньовічній Європі почало різко змінюватися.

Пізніше, коли ортодоксальність християнства зміцніла, воно почало запеклу боротьбу з язичництвом, включаючи стародавні філософські традиції. Однак вона все ж збереглася в культурному просторі середньовічної цивілізації. Коли формувалися основні доктрини Церкви, вони потребували раціонального обґрунтування.

Сьогодні Біблія – це книжка, яка є настільною книгою кожного християнина. Біблія складається з багатьох книг різного походження і авторів (євангелістів), але по суті є єдиною книгою. Книги в каталозі Біблії – це канонічні книги, канонізовані Церквою, натхнені Богом і визнані Церквою. Біблія – це «Слово Боже», в якому Бог відкрив людині вічну правду про Себе. Старий і Новий Завіти священні, тому що вони були написані під натхненням Святого Духа. Бог говорить з людьми через Своїх обраних, Своїх книжників, і є головним автором Святого Письма, а людина – лише другорядною.

Мета даного дослідження полягає у дослідженні Біблії з духовної та історичної точок зору.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз історичної та наукової бази з метою уточнення понять тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

І. Біблія – джерело християнського світогляду

 

Біблія є основною книгою християн, однією з найвиз­начніших пам’яток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Написана вона від XII ст. до н.е. по II ст. н.е., тобто її творили впро­довж майже півтори тисячі років. Складається Біблія із двох частин — Старого та Нового Завітів.

Біблія розглядається як Книга Об’явлення. У перекладі з грецької мови «біблія» означає «книга». Фактично, його структура являє собою зібрання безлічі різних незалежних творів. Згідно з традицією, вони діляться на дві частини: Старий Завіт і Новий Завіт. Деякі книги Старого Завіту сходять до дуже стародавніх усних традицій, що передають священні перекази. Як припускають історики, його безпосереднє формування відбулося між XIII і I століттями. Старий Завіт до н.е. містить десятки книг (католицьких канонічних – 46, єврейських – 36) на різні теми філософії, релігії та історії. Вони були написані різними авторами, серед яких особливе місце займає давньоєврейський пророк Мойсей.

Новий Завіт, або Євангелія (від грец. «Блага вість»), що сформувався на початку I тис. н.е., також є зібранням творів різних авторів – учнів Ісуса Христа, що іменуються але церковної традиції апостолами. Канонічний Новий Завіт складається з 27 творів, в яких описуються переважно епізоди життя і духовне вчення Христа [2].

Старий Завіт написано в дохристиянські часи давньоєврейською (окремі фрагменти арамейською) мовою, Новий Завіт написано ідеологами християнства давньогрецькою мовою . Пізніше Старий Завіт було перекладено грецькою мовою. Це перший в історії людства літературний переклад. Створений з IX ст. по 60-ті роки II ст. до н.е., займає чотири п’ятих усього тексту Біблії, відомий у двох варіантах. Масоретський текст (Танах) написаний давньоєврейською мовою і виз­наний іудаїзмом. Він складається з тридцяти дев’яти книг, об’єднаних у три великі групи. У ньому відображено космогонічні уявлення давніх євреїв про створення світу, про вигнання людини з раю, всесвітній потоп, про початок історії єврейського народу. Містить він вчення про месію. У більшості оповідей реальність тісно переплетена з міфологічністю, своїм змістом вони відображають різноманітні зв’язки давньоєврейської культури з культурами давніх цивілізацій, що населяли Близький Схід [3].

Людина є сферою боротьби добрих і лихих сил. У зв’язку з цим виникли поняття раю і пекла. Рай — вічне пристанище душ праведників і святих після їх смерті. У Старому Завіті він постає закритим садом країни Едем, у Новому раєм небесним. Біблія визнає Бога джерелом буття, добра і гармонії. У Старому Завіті він триєдиний: творча сила (Елогіум), володар світу (Адонай), особа (Єгова). Таким його уявляли давні євреї. Християнство, перейнявши ідеї та сюжети Старого Завіту, у своєму віровченні зосереджується винятково на канонізованих текстах Біблії, ігнорує їх інтерпретації. Немало інтерпретацій біблійних сюжетів прижилося в ісламі, який, маючи свою священну книгу Коран, Біблію не визнає [1].

Новий Завіт був сформований між I і II століттями нашої ери, втілюючи християнську ідеологію. Вона складається з чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Івана), в яких говориться про непорочне зачаття, прихід Ісуса Христа як Спасителя, його життя, смерть і воскресіння. Інші книги (Дії і Послання апостолів, Івана Богослова – Об’явлення) розповідають про життя Христа на небесах, поширення християнства, тлумачення віровчень, страшний суд і кінець світу. Канонізація Нового Завіту відбувалася у період, коли панівні сили намагалися приборкати бунтівний дух первісного християнства, спрямувати його на проповідування смирення та покірності. Остаточно було канонізовано його 364 р. на Лаодикійському церковному соборі [2].

Крім канонічних, католицькі та православні видання Біблії включають твори Старого Завіту, які не ввійшли в канон. До них ставляться як до літератури біблійного кола, корисної для навчання. У 1205 р. кентерберійський єпископ С. Ленгтон усі 66 книг Біблії поділив на 1189 розділів. А в XV ст. було поділено її на вірші. Усього їх 31173. Саме в такому вигляді Біблія дійшла до наших днів.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!