Реферат ” Голод 46-47 року в Україні”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ, МАШТАБИ ТА НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ 1946-1947

1. Причини голоду 1946-1947 рр

2. Масштаби голоду. Наслідки

РОЗДІЛ ІІ. СУСПІЛЬНА АТМОСФЕРА ТА ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ В ПЕРІОД ГОЛОДУ

РОЗДІЛ ІІІ.  ДЕМОГРАФІЧНЕ СТАНОВИЩЕ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

У першій половині ХХ століття радянською владою було вчинено цілу низку злочинів проти людства, під час яких Україна зазнала величезних людських втрат. Ці втрати позначилися не лише на загальній чисельності населення та на його статево-віковій структурі, не лише змінили «етнічний матеріал». Демографічне відлуння втрат відчувається й дотепер. Довготривалі соціально-психологічні наслідки дозволяють нам i сьогодні говорити про феномен «постгеноцидного суспільства» у його найширшому значенні.

У низці цих злочинів особливе місце посідають три масштабних голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 рр. Кожен із цих періодів мав своє «обличчя», однак про останній із них у суспільстві є найменше інформації. За словами дослідника Іллі Шульги, «голодні 1946 – 1947 рр. якось заховалися в історичному літописі за 1933-м, 1941 – 1945 рр. Але в пам’яті народній вони й нині озиваються болем…».

Серед науковців, у роботах яких розглядалися окремі аспекти цієї проблеми, слід відзначити І. Біласа, О. Веселову, К. Горбунова, В. Калініченко, В. Сергійчука 1 та ін., окремі збірники документів та матеріалів конференцій. Однак попри серйозну наукову роботу, голод 1946–1947 рр. й надалі залишається дискусійною темою щодо його причин та наслідків. У даній дискусії проглядаються два підходи. Прихильники першого висвітлюють голод як «штучний, спрямований на знищення українського народу», прирівнюючи його за масштабами жертв ледь не до Голодомору 1932–1933 років. Водночас представники другого, теж вважаючи його штучним, детальніше висвітлюють наслідки голоду в окремо взятих областях центрального, східного та південного регіонів України.

Цей голод настав після найстрашнішої в історії людства Другої світової війни, перемога в якій коштувала життя 13,5 млн загиблих та ненароджених синів і доньок України. Після пережитого «на межі можливого» – воюючи на фронтах, працюючи в тилу, рятуючись від терору на окупованих гітлерівцями землях – українське суспільство чекало на поліпшення життя. Проте марно. Черговим випробуванням став голод. За оцінками дослідників, він забрав життя близько 1,2 млн осіб.

Першопричиною голоду 1946–1947 рр. стала посуха, що охопила в 1946  р. майже всі зернові райони півдня та сходу України, а також знищене сільське господарство після пограбувань та руйнувань, спричинених війною, та немилосердні хлібозаготівлі. Незважаючи на повідомлення Голови Ради Міністрів УРСР Микити Хрущова про те, що через посуху знизилася врожайність хліба наполовину проти попередніх оцінок, Йосип Сталін не побажав скоригувати хлібозаготівельний план. На початок жовтня 1947 р. він був виконаний на 101,3 %, проте колгоспи й колгоспники залишилися без хліба. Українське зерно відправлялося в Польщу, Чехословаччину, Болгарію, а в цей час в Україні люди гинули голодною смертю. Найбільше постраждали південні регіони України, де лише за перше півріччя 1947 р. було офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Актуальність теми даної роботи обумовлена тим, що про післявоєнний голод в Україні відомо ще недостатньо, але його наслідки досі болісно озиваються в пам’яті живих свідків. Таким чином, метою роботи є дослідження основних причин та наслідків голодомору 1946-1947 рр., однієї з трагічних сторінок історії України.

Головну увагу зосереджено на вирішенні таких завдань: аналізі причин виникнення голоду; його впливі на процес ліквідації збройного підпілля, проведенні колективізації та на демографічній ситуації в регіоні.

Предмет дослідження – Причини та наслідки голоду 1946-1947 рр. в Україні.

Об’єкт дослідження – Голод 1946-1947 рр. в Україні.

 

РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ, МАШТАБИ ТА НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ 1946-1947

1. Причини голоду 1946-1947 рр.

 

Третій радянський голод в Україні тоталітарна “партія-держава” СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров’ю пройшла українською землею. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.

Серед широкого кола малодосліджених проблем історії України є чимало й таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства республіки. Раніше ця відбудова здебільшого зображалася як суцільний, безперервний трудовий ентузіазм селянства і тривалий час замовчувався голод, що лютував на Україні в 1946-1947 рр., і муки й поневіряння хліборобів, які віддавали останнє, щоб прогодувати розорену війною країну.

Голод 1946 – 1947 рр. в Україні відбувався у складних соціально-політичних умовах. Після кривавої, руйнівної війни республіка знаходилася у стані страшної розрухи. Колосальних збитків зазнало сільське господарство. Було зруйновано і пограбовано близько 30 тис. колгоспів, радгоспів і МТС, 28 тис. сіл. Матеріально-технічна база аграрного сектора економіки виявилася вщент зруйнованою. Це була одна з головних причин, що викликали голод.

Крім цього, до голодомору призвела імперська політика правлячої верхівки колишнього Союзу РСР щодо України. Селу нашої республіки центр майже нічого не давав, а лише забирав з нього вироблювану сільськогосподарську продукцію, особливо зерно, незалежно від того, врожайним чи неврожайним був той чи інший рік.

Післявоєнний голод виник у той час, коли адміністративно-командна система вже міцно утвердилася. Сталін та його найближчі соратники здійснювали керівництво сільським господарством, розвиваючи ідеї «безтоварного» соціалізму, що обмежувало дії економічних законів. Сільське господарство згідно з цією лінією мало відігравати роль донора для інших галузей економіки, зокрема промисловості.

В такому ж напрямку здійснювалася й фіскальна політика держави. Селянство сплачувало їй не лише звичайні прямі і непрямі податки, а значно переплачувало за товари промисловості за цінами, що встановлювалися державою. Ця невідповідність під назвою «ножиці цін» невпинно зростала.

Широко застосовувався жорсткий централістсько-адміністративний тиск. Не сприяла розвиткові аграрного сектора економіки й практика підміни функцій радянських органів партійними. Надцентралізована система планування в післявоєнні роки залишалася такою ж, як і раніше, орієнтуючи керівні кадри на посилення командно-примусових методів управління сільським господарством.

Однією з головних причин післявоєнного голоду була сильна засуха в 1946 р. і 1947 р., що охопила майже всі зернові райони півдня та сходу України. Замість передбачуваних для освоєння 80% довоєнних посівів зернових 1946 р. фактично було засіяно 77,2% [2, с.113], чимало посівів озимих культур загинуло від сильних морозів.

Крім того, відсутність посівного матеріалу не дала змоги організувати підсів чи пересів. Усе це призвело до того, що в колгоспах України в 1946 р. загинуло майже 350 тис. гектарів посівів зернових. Особливо постраждали вони в Одеській, Полтавській, Ізмаїльській областях. У республіці загинули або дали дуже низький урожай картопля й овочі.

Серед цілого комплексу причин виникнення голоду все ж визначальною була сталінська політика хлібозаготівель. ЦК ВКП(б) та Рада Міністрів СРСР вимагали беззастережного виконання надзвичайно напружених планів цих поставок.

В Україні, яка після війни, повертаючись до мирного життя, терпіла від засухи і неврожаю, розгорталася справжня «битва за першу заповідь державі». Директиви щодо організації й проведення жорстких хлібозаготівель ішли безпосередньо від Сталіна. Він був головним режисером і диригентом їх проведення. Сталін діяв через своє найближче оточення: Маленкова, Молотова, Жданова та ін. Вказівки «вождів» щодо практичного проведення хлібозаготівель надсилалися до республік, областей у формі постанов ЦК ВКП(б) та Ради міністрів СРСР, як правило, за підписом Сталіна, який уособлював усю партійно-державну владу в тоталітарній імперії.

Одержуючи директиви від «батька народів», ЦК КП(б)У та Рада міністрів УРСР в свою чергу доводили завдання областям. Уся ця вертикаль рішуче спрямовувала партійні та радянські органи на вилучення зерна із села незалежно від його становища.

Для «успішного проведення» кампанії хлібозаготівель використовувалася ціла низка відпрацьованих ще в 30-х роках засобів репресивного характеру: від визначення «біологічної врожайності» з кожного гектара посівів до різних видів покарань партійних і радянських працівників, голів колгоспів, рядових селян за затримку хлібоздачі.

Засушливого, неврожайного 1946 р. Україні був встановлений нереальний хлібозаготівельний план, що становив 340 млн. пудів зерна. Згодом він був збільшений до 362 млн. 750 тис. пудів. Однак, як показала осінь, через вкрай несприятливі природні умови врожайність зернових у тому році виявилася значно нижчою.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!