Реферат “Інститут бізнес-омбудсмена: український та зарубіжний досвід”

ЗМІСТ

 

Вступ 

І. Світовий досвід інституту бізнес-омбудсмена 

ІІ. Український досвід інституту бізнес-омбудсмена 

Висновки 

Список використаних джерел 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Проведені демократичні перетворення, формування громадянського суспільства та побудова правової, демократичної та соціальної держави в Україні настійно потребують політичної, соціальної, економічної та культурної модернізації сучасного українського суспільства та вдосконалення механізмів державної влади. І одне з найскладніших завдань цієї реформи – змінити відносини між владою і народом, налагодити ефективний зворотний зв’язок між громадянами і представниками владних структур. Явне відчуження державних владних структур від громадян, високий рівень корупції, низька адміністративна дисципліна, правовий нігілізм і відсутність традицій дотримання прав людини вимагають розвитку нових демократичних інститутів, діяльність яких не заснована на традиційний захист національних інтересів, але спрямовані на забезпечення адекватних прав людини.

У багатьох країнах світу таким інститутом є омбудсмен. Це, по-перше, сприяє забезпеченню прав людини, а по-друге, підвищує ефективність діяльності державних органів та їх посадових осіб. Омбудсмен є одним з ключових елементів у реалізації принципу забезпечення демократичного розвитку суспільства і визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю.

Мета даного дослідження полягає у вивченні особливостей інституту омбудсмана.

Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: вивчення й аналіз методичної бази та наукової літератури з метою уточнення понять тощо.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, основної частини (двох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури.

 

1. Світовий досвід інституту омбудсмена

 

У всьому світі зростає роль і значення інститутів омбудсмена, що захищають права і свободи людини. Функціонування інститутів омбудсмена є важливим елементом системи правового захисту прав і свобод особистості, гарантією рівності і справедливості в суспільстві. Як політичний і правовий інститут захисту прав людини, омбудсмен є необхідною формою для розвитку і зміцнення демократії. Омбудсмен гарантує взаємини між людьми і державними установами і захищає права і свободи громадян від посягань з боку держави. влади, і відновлює їх відповідно до закону [4].

Інститут омбудсмена сформувався в рамках європейської правової традиції і сьогодні існує в багатьох країнах світу. У світі налічується 321 національний, регіональний або місцевий омбудсмен, з яких 220 мають загальні повноваження, а 101 – обмежені. Всього омбудсмени існують в 89 країнах світу, в тому числі 80 національних омбудсменів із загальними повноваженнями. Різноманітність моделей омбудсмена у світі визначає різноманітність принципів побудови концепції та назви цього інституту. Зокрема, в Україні це Уповноважений з прав людини Верховного парламенту; у Швеції, Фінляндії та Данії – ПАРЄ – «Захисник народу»; у Польщі – «Адвокат з громадянських прав»; у Франції – «Посередник з прав людини від Французька Республіка», «парламентський адвокат» в Молдові і «захисник громадян» в Греції.

Згідно з визначенням Міжнародної асоціації юристів, омбудсмен – це служба, передбачена актом Конституції або законодавчого органу, очолювана високопоставленим незалежним державним чиновником, відповідальна перед законодавчим органом і приймає скарги на державні органи від постраждалих. Омбудсмен уповноважений діяти від імені працівника, роботодавця або його бачення, проводити розслідування, рекомендувати коригуючі дії та подавати звіти [1].

Важливість інституту омбудсмена підтверджується тим, що він був створений і інтегрований на наднаціональному рівні Європейським Союзом. У 1993 році Маастрихтський договір заснував Європейське агентство з посередництва, яке набуло чинності у вересні 1995 року. Європейський омбудсмен обирається парламентом строком на п’ять років і зобов’язаний розглядати скарги на випадки недобросовісного управління справами інститутів і організацій Співтовариства, за винятком Європейського суду. Схожі з Європейським омбудсменом функції виконує Верховний комісар ООН з прав людини [4].

На практиці у світі відомо кілька моделей систем представників (омбудсменів) з прав людини, але розрізняються вони, насамперед, по методу призначення. Можна виділити наступні моделі омбудсманів у світі (рис. 1).

У більшості країн світу використовується модель парламентського омбудсмена. Це означає, що кандидати в омбудсмени призначаються парламентом або однією з його палат. Виняток становлять Румунія, Франція, Великобританія, Нова Зеландія і деякі африканські країни. У Великобританії їх призначає королева, а у Франції вони призначаються на шість років Радою міністрів відповідно до закону 1973 року про створення Управління омбудсмена.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!