Реферат “Історія державного прапору України”

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Історія розвитку державного прапору України 3

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

 

Актуальність теми. Символ, як одна з найдавніших форм соціальної комунікації, є засобом передачі інформації, і саме за допомогою символу визначаються межі соціальної групи. Не випадково біля джерел будь-якої нації і держави завжди є певний набір символів, а перше, що відбувається одразу з набуттям незалежності, є її закріплення у атрибутах державного суверенітету – державних символах.

До них належать державний прапор, державний герб і державний гімн. Такий атрибутивний комплекс остаточно сформувався у ХІХ столітті. Саме з того часу символи державного суверенітету набули політико-правового статусу й закріплюються на законодавчому рівні. Державний Прапор — це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга — синього кольору, нижня — жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини — 2:3.

Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.  В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно – жовта.

 

 Розділ І. Історія розвитку державного прапору України

 

Державні символи є важливим і незаперечним атрибутом сучасної держави. Вони тісно пов’язані з історією національного державотворення, соціально-політичним становищем у суспільстві та державі, ментальністю українського народу, його етнічно-національною ідентифікацією тощо. Державні символи, що були створені нацією у процесі власного державотворення, стали державними внаслідок їх нормативно-правового закріплення. Символи нації, уособлюючи державний суверенітет, єдність нації та повагу народу до своєї держави, потребують системного дослідження з метою якісного правового регулювання відносин, пов’язаних із порядком їх використання, охороною тощо. Розкриваючи історичний ґенезис держаної символіки слід зазначити, що її поява тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Вибір самих знаків переважно спирався на історичні традиції відповідних держав. Так, поєднання синьо-жовтих кольорів в українській символіці датують 1848 роком, пов’язуючи це з українським визвольним рухом на західноукраїнських землях, які тоді перебували у складі Австро-Угорщини.

Тоді ж, за ініціативою Головної Руської Ради, за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор і герб із зображенням золотого лева на синьому полі [5, c. 115]. Відомий дослідник геральдики А. Гречило відзначає, що у період національно-визвольної боротьби українського народу ХVI – XVII ст. активно розвивалося прапорництво та емблематика, базовані на народному образотворчому і декоративному мистецтві. Досягнення цього періоду мали значний вплив і на пізніше формування національної символіки – і в часи Української Народної Республіки початку ХХ століття, і при становленні незалежної України наприкінці цього ж століття [4, с. 51].

Важливо наголосити, що на українських землях, які входили до складу царської Росії, питання про національні кольори порушується щойно після революції 1905–1907 рр. Так, в березні 1914 року з нагоди ювілею Т. Шевченка за почином львівських студентів на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами вийшло київське студентство. Про це згадував Дмитро Дорошенко, український політичний діяч, дипломат, історик, який входив до Української Центральної Ради, а за Гетьманату – до уряду Української Держави [7, с. 74- 75].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!