Реферат “Обставини, що включають відповідальність в міжнародному кримінальному праві”

ВСТУП

 

Актуальність теми. Обставини, що виключають притягнення до кримінальної відповідальності, найперше виконували допоміжну функцію у практиці міжнародних та національних судових установ. Визначення підстав для індивідуальної кримінальної відповідальності у міжнародному кримінальному праві було найбільш проблемним аспектом практики застосування кримінального права. Статут Нюрнберзького Трибуналу не визнавав жодних обставин, які би виключали притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти миру, воєнних злочинів або злочинів проти людяності.

У практиці міжнародних трибуналів найбільш суттєву роль виконували такі обставини, як виконання наказу та крайня необхідність. У проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства передбачено (у ст. 14), що обставини, які виключають настання кримінальної відповідальності, повинні визначатися Судом відповідно до загальних принципів права, враховуючи характер кожного злочину [2].

Стаття 31 Статуту Міжнародного кримінального суду (далі – МКС) містить чіткі правила щодо «підстав для виключення кримінальної відповідальності», серед яких є психічне захворювання чи розлад, сп’яніння (інтоксикація), необхідна оборона та крайня необхідність. Цей список не є вичерпним. Відповідно до статті 31 (2), Суд може розглянути інші підстави для виключення індивідуальної кримінальної відповідальності. Серед них: помилка у факті та помилка у праві (стаття 32) та накази керівництва (стаття 33).

Проте Суд не обмежується лише переліченими у ньому обставинами, які виключають настання кримінальної відповідальності, але також може застосувати інші, якщо вони випливають із міжнародного звичаєвого права, загальних принципів права чи судових прецедентів інших трибуналів (скажімо, воєнна необхідність і репресалії). Також МКС може врахувати такі обставини, як недосягнення віку відповідальності за міжнародні злочини (18 р. – ст. 26 Статуту).

 

Обставини, що включають відповідальність в міжнародному кримінальному праві

 

Однією з найбільш примітних тенденцій у розвитку міжнародного кримінального права стала еволюція інституту обставин, які звільняють від відповідальності (виключають кримінальну відповідальність). Всі такі обставини, зазначені в ст. 31-33 Римського Статуту, мають різну правову природу (неосудність, примусова інтоксикація, помилка у факті і ін.). Наявність обставини, що звільняє особу від відповідальності, дає право вважати, що така обставина за своєю правовою природою не просто звільняє особу від відповідальності, а в якійсь мірі (в ситуаціях захисту і необхідності) дає йому право на заподіяння шкоди охоронюваним міжнародним кримінальним правом інтересам .

Захист себе чи іншої особи. Відповідно до п. “З” ч. 1 ст. 31 Римського Статуту особа може не нести відповідальність, якщо, заподіюючи шкоду, воно діяло “розумно для захисту себе або іншої особи або, в період військових дій, майна, яке є особливо важливим для виживання даної особи або іншої особи, або майна, яке є особливо важливих для виконання завдання військового характеру “. зарубіжній доктрині наголошується, що “застосування сили” має бути “неминучим” при захисті від фізичного і “психологічного” нападу, неминуче веде до застосування насильства. При цьому головна вимога допустимості шкоди при захисті себе чи іншої особи – його відповідність ступеня небезпеки, що загрожувала цій особі, іншій особі або названому майну [1]. Небезпека, від якої особа захищається, може виходити тільки від людини – по суті, нападника людини. І що спричинила шкоду застосовує до нього контрдію – захищається, завдаючи при цьому шкоди. Примітно, що “відповідність” заподіяної шкоди не означає його повної еквівалентності – адже тоді той, хто захищається не зможе, наприклад, ніколи позбавити життя нападника навіть з метою власного виживання.

Дана обставина кореспондує до добре відомої багатьом національним законам необхідну оборону. Однак міжнародне кримінальне право надає право на оборону не від будь-якого посягання, а тільки від посягання (нападу) на людину і особливо цінне майно. Крім того, участь особи в операції із захисту саме по собі “не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності” за цієї обставини – будь-який акт захисту повинен бути здійснений для “себе, іншої людини або, при скоєнні військових злочинів, – майна [2]. Правом “на захист себе і інших осіб” з міжнародного кримінального права мають виключно люди. В цьому аспекті необхідно відрізняти дану обставину, що виключає відповідальність від права держави (держав) на індивідуальну або колективну самооборону від збройного нападу (агресії), проголошеного ст. 51 Статуту ООН.

Крайня необхідність. Іншою обставиною звільнення від відповідальності, що має подібну юридичну природу, є заподіяння шкоди в силу “вимушеної відповідної реакції на загрозу неминучої смерті або неминучого заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; для самої особи або іншої особи (п.” D “). Така загроза може: виходити від інших осіб; бути створена іншими обставинами, що не залежать від цієї особи (при цьому, не обов’язково людиною).

Особа може бути звільнена від відповідальності за заподіяння шкоди в даній ситуації, якщо:

а) прийняло “необхідні і розумні” заходи для усунення загрози;

б) не мало наміру заподіяти більшу шкоду, ніж той, який намагався запобігти.

Конструкція цієї обставини звільнення від відповідальності вельми сильно нагадує ще одне традиційне для національних кримінальних законів обставина, що виключає злочинність діяння – крайню необхідність. Однак, ситуація “вимушеної відповідної реакції” в міжнародному кримінальному праві, по всій видимості, все ж допускає реальне заподіяння більшої шкоди, ніж шкода відвернена. Незважаючи на однозначна вимога “необхідності і розумності” реакції особи на загрозу така реакція повинна виступати в якості єдиної можливості усунення загрози, аж до заподіяння смерті яке загрожувало суб’єкту [3].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!