Реферат ” Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання “

Зміст

 

Вступ

1. Загальний огляд положень про права на свободу пересування та вільний вибір проживання

2. Конституційно-правове забезпечення свободи пересування та системи прописки в Україні

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Кожен, хто законно перебуває на території України, має право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, що гарантовано Конституцією України та міжнародними документами з прав людини.

Цей закон, відповідно до Конституції України, встановлює гарантії здійснення цього права, встановлює випадки і підстави для обмеження права на свободу пересування і вільний вибір місця проживання.

Обмеження права на свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні можливе тільки на підставі законів про національну безпеку, підтримання правопорядку, охорону здоров’я, захист прав і свобод інших осіб, а також в умовах надзвичайного та воєнного стану.

Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються такою ж свободою пересування, як і громадяни України, і правом на вільний вибір місця проживання в Україні, за винятком обмежень, встановлених законами України про імміграцію та правовий статус іноземців.

Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які законно перебувають в Україні, гарантується свобода пересування і вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, встановлених законом.

Реєстрація або відсутність місця проживання або місця перебування фізичної особи не може бути умовою для здійснення прав і свобод, передбачених Конституцією, законами або міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

 

1. Загальний огляд положень про права на свободу пересування та вільний вибір проживання

 

У Радянському Союзі існувала дозвільна система реєстрації громадян («прописка»), і державні органи вирішували на власний розсуд, чи дозволяти постійне проживання за певною адресою.

У рішенні від 14 листопада 2001 року Конституційний суд України встановив, що дозвільний порядок вибору місця проживання суперечить Конституції України. Однак ця процедура продовжувала застосовуватися на практиці, оскільки новий порядок реєстрації Закону про подружні відносини не був прийнятий.

З 1 січня 2004 року в Україні набув чинності Закон про свободу пересування та свободу вибору місця проживання в Україні (далі «Закон»). Кабінет Міністрів затвердив форму заяви та реєстраційних талонів 28 липня. Тобто протягом 6 місяців реєстрація фактично здійснювалася за неписаними правилами, в основному за старою процедурою.

26 травня 2004 року МВС України Наказом № 571 «Про організацію реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні» затвердив настанову з питань оформлення документів і контролю щодо реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні. Після обмежень на заочне голосування під час виборів, МВС звинуватили в масовій видачі паспортних талонів, заявивши, що вони можуть зареєструватися в іншому місті і проголосувати в списку виборців. Внаслідок таких дій МВС, Генеральна Прокуратура 21 грудня внесла протест на цей наказ, і МВС тимчасово зупинила його дію.

Цей закон має багато переваг, оскільки він скасовує дозвільну систему реєстрації громадян, а й встановлює можливість суворого контролю за пересуванням громадян по всій країні. Тобто існує свого роду контрольована свобода, непримиренний продукт держави після тоталітаризму.

І, як показує практика, закон не позбавляє цю процедуру адміністративного бюрократичного свавілля. Він все ще значною мірою зберігає елемент прийнятності цієї системи. Згідно з рішенням Конституційного Суду України, законом замінюється прописка на реєстрацію місця проживання за досить простою процедурою.

Зокрема, для реєстрації за місцем проживання необхідно надати такі документи:

• письмову заяву. Діти віком 15-18 років подають заявки особисто. Якщо з поважної причини неможливо звернутися до незалежної уповноваженої установи, то реєстрація може бути здійснена на прохання іншої особи, на підставі повноважень належним чином сертифікованого юриста.
• паспортні документи. Якщо дитині не виповнилося 16 років, видається свідоцтво про народження або довідка про громадянство України. Іноземці та особи без громадянства додатково подають заяву на отримання постійного або тимчасового дозволу на проживання.
• квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;
• талон про зняття з реєстрації в 2 примірниках.

Вимагання інших документів заборонено, хоча на практиці це не виконується. Зокрема, на практиці логічно запросити письмовий дозвіл власника місця проживання, в якому зареєстровано особу (договір, заяву тощо). Про це побічно йдеться в рішенні про встановлення зразка заяви. У зразку заяви повинна бути зазначена причина реєстрації, і вона повинна бути чітко підтверджена [4, с. 546-553].

Виникають й інші логічні проблеми. Наприклад, для тих, у кого немає документів: щоб отримати документи необхідно звернутися за місцем проживання до відповідного органу влади, а щоби офіційно отримати місце проживання, що можна підтвердити документально, необхідно подати документ про особу – виникає замкнене коло.

Звичайно, є способи обійти це все, але це складно, оскільки знадобиться належна юридична допомога. У таких випадках можна звернутися до суду з заявою про встановлення юридичного факту проживання в певному місці. Знову ж таки, не ідентифікована документально особа в Україні позбавлена права подавати заяви до суду. Хоча це можна подолати у тому ж таки судовому процесі через встановлення особи в судовому порядку. А тепер уявіть, що всю цю процедуру доведеться подолати бездомним. Звучить безглуздо і в той же час вбиває всі надії на відновлення прав бездомних.

У парламент був внесений законопроект Л. Черновецького про спрощення процедури отримання реєстрації особами, які не мають документів. Зокрема, депутати пропонують подавати документи за місцем проживання самої людини. Але на практиці реалізувати таку пропозицію складно. Зокрема, через те, що особі все одно необхідно довести законність свого перебування у цьому місці, а відповідну угоду, наприклад, про оренду житла, неможливо укласти без посвідчення особи.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!