Реферат “Право слідування”

ЗМІСТ

 

ВСТУП

І. Теоретичне поняття «права слідування» в науковій літературі

ІІ. Нормативно законодавчий аналіз право слідування в Україні

ІІІ. Право слідування в зарубіжних країнах

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми.  Запровадження права слідування в законодавстві України стало однією з новел прийнятого 23 грудня 1993 року закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі – ЗУ про авторське право) [1].  статтею 27 ЗУ про авторське право встановлювалось право автора твору образотворчого мистецтва, а в разі його смерті – його спадкоємців, упродовж встановленого законодавством строку дії авторського права користуватись щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на отримання 5% ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що відбувається після першого його продажу, здійсненого автором твору (право слідування).

Пізніше зазначене право збереглося в наступній редакції ЗУ про авторське право та було включене до цивільного кодексу України (далі – ЦК україни) [2]. незважаючи на більш ніж 20 років існування права слідування в авторському праві України, воно залишається недостатньо дослідженим правовою наукою. невизначеність і застарілість певних правових конструкцій не лише призводить до труднощів у практичній реалізації зазначеного права, а й гальмує вдосконалення національного законодавства щодо права слідування.

Питання авторського права розглядаються в працях таких відомих учених-цивілістів, як О.М. Боярчук, О.В. Дзера, І.І. Дахно, А.С. Довгерт, В.А. Дозорцев, Ю.М. Капіца, Д. Ліпціг, А. Люка, О.М. Пастухов, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, О.Д. Святоцький, А.П. Сергєєв, О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов, О.О. Штефан та інші.

Мета дослідження полягає у вивченні та розумінні концепції «Право слідування», визначенні його ключових аспектів, аналізі впливу цього права на правову систему та суспільство в цілому.

 

І. Теоретичне поняття «права слідування» в науковій літературі

 

Аналіз юридичної літератури та законодавства виявляє кілька теоретико-правових та практичних питань, що постають у контексті права слідування в авторському праві. Серед них – розуміння суті права слідування в авторському праві, нові підходи до класифікації авторських прав, аналіз видів авторських творів та можливості їхнього поширення або реалізації права слідування, визначення правової природи відносин, пов’язаних із виплатами за право слідування, а також встановлення моменту виникнення права слідування як особливого авторського повноваження.

Термін «право слідування» та саме поняття походять із французького права («droitde suite»), де вони використовувались у законодавстві щодо нерухомого майна. Згодом вони були застосовані до всіх речових прав, ідея їхнього розкриття полягала у тому, що «перехід права власності на майно до іншої особи не припиняє інших речових прав на це майно» [3].

Завдяки тенденції в юриспруденції використання існуючих конструкцій для нових правовідносин, право слідування стає застосовним у сфері авторського права і стає окремим терміном, що позначає специфічне авторське повноваження.

У випадку права слідування в авторському праві йдеться про право автора «слідувати» за своїм твором, отримуючи частку в прибутках від подальшого продажу оригіналу цього твору.

На сьогоднішній день підхід, де термін «право слідування» означає авторське право на частку від суми, отриманої від подальшого продажу об’єкта авторського права, вважається застарілим. Починаючи з 1920 року, у законодавстві України та країн-членів Європейського Союзу (далі – ЄС) було введено низку авторських прав, що передбачають нерозривний зв’язок автора з оригіналом його твору. Це, в певній мірі, врівноважується принципом незалежності права інтелектуальної власності від права власності на матеріальний об’єкт, який втілює це право.

В законодавстві України це положення зазначене у частині 1 статті 419 ЦК України. Однак право слідування не є єдиним винятковим авторським повноваженням, що обмежує абсолютність права власності на матеріальний об’єкт, де зберігається твір. Подібним авторським повноваженням можуть бути віднесені право автора на недоторканість твору (ст. 439 ЦК україни, п. 1 ч. 1 ст. 14 ЗУ про авторське право), право викупу оригіналу твору образотворчого мистецтва чи архітектури (ч. 2 ст. 12 ЗУ про авторське право) та право доступу до твору образотворчого мистецтва (ст. 26 ЗУ про авторське право).

 

ІІ. Нормативно законодавчий аналіз право слідування в Україні

 

При зіставленні визначень правового статусу права слідування, зазначеного у Директиві, з відповідними положеннями національного законодавства у сфері авторського права, можна прийти до висновку, що спостерігається подібність у підходах до визначення цього права. Згідно з цим під правом слідування розуміється авторське право на отримання частки від кожного наступного продажу оригінального художнього або літературного твору.

Визначення права слідування випливає з тексту ст. 448 ЦК України. До прийняття чинного ЦК України в ст. 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право слідування закріплювалося лише за авторами творів образотворчого мистецтва та спадкоємцями авторів цих творів.

Згідно ж із ч. 2 ст. 448 ЦК України право слідування може переходити й до спадкоємців цих спадкоємців до сплину строку чинності майнових прав на твір. Предметом права слідування є матеріалізований твір, тобто річ, у якій втілено твір, що охороняється (п. 2 Преамбули).

Національним законодавством У сфері авторського права закріплено положення, відповідно до якого твори є обʼєктами авторського права як оприлюднені, так і неоприлюднені, виражені в будь-якій обʼєктивній формі, незалежно від призначення і обсягу твору (ст. 433 ЦК України та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Тобто вимога щодо втілення твору у матеріальний носій національним законодавцем виконана [3].

Національне законодавство у ст. 27 Закону України «Про автрське право і суміжні права» містить подібні Директивні положення і передбачає, що автор твору користується щодо проданих оригіналів творів правом на одержання відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що набувається за першим його продажем, здійсненим автором твору.

Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється через аукціони, галереї, салони, крамниці тощо. Слід зазначити, що перелік професійних представників ринку мистецтва міститься лише у Законі України «Про авторське право і суміжні права», натомість ЦК України обмежується загальною фразою, що відсоток від продажу сплачується продавцем (ч. 1 ст. 448).

Тому було б доцільно узгодити положення ЦК України із Законом України «Про авторське право і суміжні права», оскільки положення останнього більшою мірою узгоджені з положеннями Директиви.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!