Реферат ” Прояви девіантності в творчості (науці, мистецтві). Аутсайдерство “

Зміст

Вступ

1. Прояви девіантності в творчості (науці, мистецтві)

2. Аутсайдерство

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

За поведінкою особистості можна визначати успішність її соціалізації, тобто процесу входження до різних спільнот людей. Поведінка особистості  взаємодія з довкіллям, опосередкована зовнішньою і внутрішньою активністю у формі цілеспрямованої послідовності вчинків.

Важливою складовою процесу соціалізації людини є виникнення і розвиток уявлень про правила поведінки, що співпадають чи не співпадають з традиціями і звичаями людської спільноти, про моральне чи аморальне, таке, що схвалюється або засуджується, що дозволено або заборонено тощо.

Оцінка будь-якої поведінки передбачає порівняння її з певною нормою (від лат. norma – точний припис, зразок).

При цьому за норму можна брати:

• статистичну норму (особливості поведінки, що властиві більшості людей у популяції);
• соціальну норму (моральні, правові, професійно-організаційні або інші вимоги до поведінки, що висуває суспільство в певний період розвитку);
• норми психічного здоров’я, психічну норму особистісного розвитку тощо.

 

1. Прояви девіантності в творчості (науці, мистецтві)

 

Суспільство – це система з її динамікою розвитку, де відбуваються процеси різного характеру (збереження, зміни). Зазвичай, девіації відносять до різних соціальних патологій, і, як правило, у свідомості людей вони мають стійке негативне значення і розуміння. Але існує беззаперечний факт, що відхилення від норми можливі як «вниз» так і «вверх».

Філософське бачення проблеми визначає межу між позитивно і негативно відхиленою поведінкою та пояснює причини, умови, фактори, які детермінують цей феномен соціальної реальності, який все ще не достатньо вивчений. Парадокс, але девіація зміцнює норми суспільства: за її допомогою прояснюються існуючі стандарти соціальної поведінки

Одним з механізмів суспільного розвитку виступають позитивні девіації, що є соціальною творчістю. Така діяльність не обмежується лише відтворенням відомого, а породжує нове, відмінне, якісно нові духовні і етичні цінності. Звідси і розуміння творчості як механізму розвитку матерії, утворення її нових форм. Творчість, як і негативні відхилення – форми соціальної активності, тобто відхилення від норм з позицій соціального цілого може бути об’єктивне корисним, прогресивним, який виступає механізмом розвитку суспільства, або соціально небезпечним, затримуючим його розвиток.

Девіація забезпечує рівновагу системи, тим самим її змінює. Ці зміни діалектично протилежні – можуть мати як і позитивний так і негативний характер. Б.С. Грязнов писав, що будь-яка творчість – завжди злочин, звичайно не в юридичному сенсі цього слова. Творчість (злочин) як творіння. Художник може стати сильніше відпущеного йому природою (Богом), але для цього він повинен скоїти злочин проти природи (Бога), тобто творчість виявляється справою диявольською. Вчений стверджує, що творчість є біль, страждання, злочин. Отже, творчість це героїзм.

Однією з функцій науки, як соціального інституту є створення нового, тому будь яке відкриття руйнує сталі стереотипи і викликає певну реакцію. Наукова творчість, яка має відхилення від норм не творчого існування, відхиляється і від норм самого наукового співтовариства.

Аналогічно відбувається і в художній творчості : нові течії, стилі, направлення досить рідко мають схвалення. На думку Гилінського, будь-яка справжня творчість — позитивні девіації, що частенько переслідуються державою і науковим, літературним, музичним, художнім співтовариством, а також «простими людьми». Бо творчість —вихід за звичні норми, що сприймається сучасниками, як «зло», девіація, відхилення, порушення.

Наукова література на багато більше містить у собі досліджень реакцій соціального контролю на негативні відхилення ніж на позитивні. Це вказує на проблему відсутності чітких критеріїв розмежування позитивних і негативних девіацій. Під сумнів ставляться навіть такі критерії як соціальне схвалення і соціальне засудження, тому, що соціальному схваленню (через заохочення) в суспільстві піддається конформна поведінка – вчинки, що не виходять за межі поведінкових стандартів, які підтримує більшість.

При цьому, і нормальна поведінка, і «відхилення» не є об’єктивною характеристикою певних видів поведінки, а лише наслідок відповідної суспільної оцінки (конвенціальність «норми»—«відхилення»). Позитивна оцінка будь-якої девіантної поведінки є швидше виключенням, чим правилом. Іноді в якості критерію позитивних девіацій виступає поняття «суспільне схвалення», але слід пам‘ятати, що всі оцінки є відносними.

На думку В.І. Поклада, характеристику суспільної оцінки позитивних девіацій потрібно розмежовувати зовнішнє (деклароване) відношення і внутрішні (латентні) диспозиції. Висловлювати відкритий подив або заздрість по відношенню до героїв, святих, альтруїстів ненормально. У суспільстві прийнято декларувати інше відношення і, відступаючи від цієї норми, ти ризикуєш сам виявитися девіантом.

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!