Реферат ” Розлучення батьків та його вплив на соціальну адаптацію дитини “

Зміст

 

Вступ

1. Особливості соціальної адаптації дітей після розлучення батьків

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Сім’я є одним із найважливіших соціально-виховних інститутів, значення якого важко переоцінити, тому проблеми пов’язані із її життєдіяльністю та функціонуванням завжди привертали увагу педагогів, психологів, соціологів.

Розлучення та її психологічні слідства представляють актуальну проблему сучасного суспільства. Щороку внаслідок розлучень виникає дуже багато неповних сімей, де дитина буде виховуватися одним із батьків. У результаті дитина отримує одностороннє виховання і у неї може скластися спотворене ставлення до шлюбу та сім’ї.

В Україні щороку реєструють в середньому 300 тисяч шлюбів, і більше ніж половина подружніх пар розлучаються. 50-60% всіх розлучень припадає на молоді сім’ї, з яких більша частина розводиться в перші три місяці – півтора року спільного життя.

Розкол сім’ї переживають сотні тисяч дітей. Розлучення – це стресова ситуація, яка порушує душевну рівновагу одного або обох партнерів, і особливо дітей. Ситуація розлучення в сім’ї завдає великої шкоди психічному здоров’ю як дітей так і дорослих. Особливо болісно реагують на розлучення 7 – 12-річні діти і, перш за все хлопчики, дівчатка ж особливо гостро переживають розлуку з батьком у віці від двох до п’яти років.

 

1. Особливості соціальної адаптації дітей після розлучення батьків

 

Розлучення являється серйозною кризою, яка зачіпає всю сімейну систему і важко переноситься як подружжям, так і дітьми. Розлучення батьків може негативно зашкодити рішенню вікових завдань і утруднити процеси соціалізації та адаптації. Саме в цей період дитині важлива підтримка обох батьків, які відіграють важливу роль у її соціальній адаптації. Дитячі переживання через розлучення батьків можуть варіюватися від млявої депресії, апатії до різкого негативізму і демонстративних виступів проти батьків.

Важливо зазначити, що розлучення батьків зумовлює появу у дітей деструктивних почуттів (почуття провини, невпевненості у собі, тривожності, боязкості), які вони переживають впродовж тривалого часу після розпаду сім’ї. Головним напрямком у рамках діагностичної діяльності для виявлення впливу розлучення батьків є вивчення актуального емоційного стану дитини, особливостей її самооцінки, рівня тривожності і стресостійкості, а також вивчення особливостей дитячо-батьківських відносин.

Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею своїх основних функцій: репродуктивної, виховної, комунікативної, економічної, господарсько-побутової, функції проведення дозвілля та інших [4]. Найважливішими сере д зазначених функцій є, на нашу думку, комунікативна та виховна функції. Комунікативна функція сім’ї передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім’ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім’ї та оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо).

Психологічний клімат сім’ї – це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якостей взаємостосунків членів сім’ї. Психологічний клімат сім’ї може змінюватись і залежати від самих членів сім’ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки).

Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату – згуртованість членів сім’ї, доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім’ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім’ї має внутрісімейне спілкування.

Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім’ї, загальному стилі їхнього життя.

У такій сім’ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для поза сімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень. Знервованість, відсутність належних побутових умов, постійна роздратованість, грубість, сварки, чвари, піклування лише про власний комфорт, відсутність милосердя у членів сім’ї призводять до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя, а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації.

До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім’ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями, заради ближнього. Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім’ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір’ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.

У нормальній, благополучній сім’ї всі проблеми, як правило, мають раціональні способи розв’язання, не зачіпаючи інтереси будь-кого з її членів: кожний має свої свободи, можливості задовольняти власні потреби.

Дезорганізація шлюбно-сімейних відносин призводить до зниження соціальної активності людини, позначається на її працездатності, погіршує стан психічного та фізичного здоров’я, негативно впливає на процес сімейного виховання, збільшує кількість дитячих захворювань, сприяє появі важковиховуваності, формуванню ранньої девіантної поведінки, невротичних, психосоматичних розладів, збільшенню суїцидних вчинків.

Розпаданню шлюбів сприяють не тільки складні матеріальноекономічні та житлово-побудові умови сім’ї, а й медичносоціальна, соціально-психологічна і психолого-педагогічна непідготовленість молоді до сімейного життя, невміння раціонально розв’язувати сімейні проблеми і запобігати конфліктним ситуаціям, відсутність правових, юридичних, медичних, економічних, сексологічних, наркологічних і психологопедагогічних знань, необхідних для молодого подружжя.

Виховна функція полягає у передачі дітям дорослими членами сім’ї соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей, зміцненню їхнього психічного здоров’я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури.

Ця функція – одна з найважливіших, її мета – передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності.

Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім’ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім’ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання.

Розглядаючи потенційні виховні можливості сім’ї їх класифікують на:

• виховально-сильні, тобто зі сприятливою моральною атмосферою сім’ї;
• виховально-стійкі, де створюються загалом сприятливі можливості для виховання, а труднощі, що виникають у сім’ї, і недоліки усуваються за допомогою інших соціальних інститутів, насамперед школи;
• виховально-нестійкі, для яких характерна неправильна виховна позиція батьків (наприклад, надмірна опіка) при відносно високому загальному виховному потенціалі сім’ї;
• виховально-слабкі зі втратою контакту з дітьми і контролю над ними, коли батьки з різних причин (через поганий стан здоров’я, перевантаженість роботою, низький рівень освіти та психолого-педагогічної компетентності) не здатні правильно виховувати дітей, поступившись у своєму впливі групі однолітків.

З психолого-педагогічного погляду найбільш негативно впливають на становлення особистості дитини сім’ї виховальнослабкі з постійною конфліктною атмосферою, виховно-слабкі з агресивно негативною атмосферою, у яких панують агресивність і жорстокість, маргінальні з алкогольною та сексуальною деморалізацією, правопорушницькі, злочинні, психічно обтяжені [2].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!