Реферат “Розвиток української електротехнічної термінології”

ЗМІСТ

 

Вступ 

І. Історія електроенергетики 

ІІ. Розвиток досліджуваної термінології 

Висновки 

Список використаних джерел 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Розвиток науки і техніки неможливо уявити без впровадження новітніх технологій, зокрема в електротехніці. Ця галузь є однією з ключових для науково-технічного прогресу, адже вона забезпечує функціонування енергетичної інфраструктури, виробництва, транспорту та інформаційних систем.

20-ті роки ХХ ст. – це час розбудови й стрімкого розвитку електроенергетики на українських землях. Тогочасні видатні досягнення науковців-електроенергетиків та у зв’язку з цим поява нових термінів зумовили гостру потребу впорядкувати й унормувати національну терміносистему.

На початку 1925 р. при техвідділі Інституту української наукової мови було створено електротехнічну секцію, до роботи в якій залучили провідних науковців, котрі укладали реєстри термінів, опрацьовували і виписували лексичний матеріал з фахової літератури, словникових і літературних джерел.

Українські електроенергетичні терміни сформувались на початку 30-х років у поняттєво-термінологічну базу, яка забезпечувала потреби фахівців. Лексикографічні праці М. Дарморос, Л. Дарморос, В. Дубровського, Х. Полонського, В. Фаворського, Ф. Калиновича, К. Туркала та інших науковців, присвячені терміносистемам суміжних галузей, не оминали увагою й термінолексики, яка обслуговувала електроенергетику на етапі тогочасного розвитку цієї науки.

Підґрунтям для формування сучасної української електроенергетичної термінології стали «Словник технічної термінології (загальний)» І. Шелудька і Т. Садовського й «Словник технічної термінології. Електротехніка» І. Шелудь- ка. Ці термінографічні праці є, на наш погляд, найбільшим здобутком української електро-енергетичної лексикографії першої половини ХХ ст.

Метою роботи є аналіз процесу становлення та розвитку української електротехнічної термінології, визначення її сучасного стану, а також перспектив адаптації та удосконалення відповідно до потреб галузі.

 

І. Історія електроенергетики

 

Це відображення постійного розвитку й важливих відкриттів у галузі вивчення природних законів. Перші згадки про електризацію датуються трьома тисячами років тому, а явище магнетизму вперше описав давньогрецький філософ Фалес з Мілета. У поемі «Про природу речей», написаній Титом Лукрецієм Каром в І столітті до н.е., згадується, що люди почали вивчати магнітні властивості деяких матеріалів. Також електричні й магнітні явища описані в дослідженні англійського фізика В. Гілберта «Про магніти, магнітні тіла та великий магніт — Землю», опублікованому в Лондоні в 1600 році [1].

Наприкінці 16-го — на початку 17-го століть у європейських країнах було зроблено численні відкриття в природничих науках і техніці, що призвело до виникнення нових термінів і термінології. Переважно це були лексичні одиниці латинського та грецького походження. У 16-19 століттях відбувався важливий етап розвитку енергетичних наук: дослідження електричних і магнітних явищ, численні наукові роботи та видатні відкриття європейських учених досягли своєї вершини в цій сфері. Це стало основою для формування терміносистеми електроенергетики.

Розвиток електроенергетичної галузі в Україні почався в другій половині ХІХ століття. У 1878 році інженер О. Бородін вперше використав електричну енергію для освітлення токарної майстерні на залізничній кузні Києво-Брестської залізниці, застосувавши першу електричну машину. Це випробування показало переваги електричного освітлення над іншими методами [2, с. 62].

У 1886 році в Полтаві була зведена перша електрична станція загального користування на території України, тоді як перша Центральна електростанція постійного струму в Києві з’явилася лише в 1890 році. У наступні десятиліття кількість електростанцій у Києві суттєво зросла [3].

 

ІІ. Розвиток досліджуваної термінології

 

Враховуючи провідні тенденції термінотворення та традиційні погляди українських мовознавців на періодизацію розвитку науково-технічної термінології (серед яких М. Ганіткевич, А. Зелізний, І. Кочан, Г. Мацюк, Г. Наконечна, Т. Панько, Л. Симоненко), в історії української електроенергетичної терміносистеми можна чітко виділити чотири основні етапи розвитку:

1. перший етап (друга половина ХІХ – 10-ті роки ХХ століття) – період стихійного накопичення термінологічного матеріалу та закладання основ української електроенергетичної терміносистеми на науковій базі;
2. другий етап (20-30-ті роки ХХ століття) – період формування української електроенергетичної термінології;
3. третій етап (1933–1990 рр.) – період впливу зовнішніх чинників на українську електроенергетичну термінологію та зниження частоти її використання в промисловій та термінологічній сфері;
4. четвертий етап (з 1991 р. і до сьогодні) – період відновлення та активного розвитку термінологічних досліджень.

Далі розглянемо кожен етап більш детально.

Електрична енергія стала широко використовуваним ресурсом не лише в Києві, а й в інших містах України. Розвиток науки та техніки в країні викликав необхідність створення власної термінології. Перші україномовні праці з природничих наук, як перекладні, так і оригінальні, почали з’являтися ще в другій половині ХІХ століття. Науковці підкреслювали потребу в інтелектуалізації української мови, що передбачало розвиток наукових стилів та формування національних терміносистем у різних сферах знань.

Розвиток термінології у цій сфері відбувався у двох основних напрямках: з одного боку, вона стихійно формувалася серед народу як засіб для зрозумілого освоєння нових понять, пов’язаних з електрикою. З іншого боку, її вивчали кваліфіковані фахівці, які збирали народні мовні матеріали та адаптували їх для потреб електротехнічної термінології [5].

 

Для отримання повного тексту придбайте роботу!